«СЕРДЕНЬКО МОЄ! КОХАННЯЧКО СОЛОДКЕ!»

Іван ЮЩУК,професор Київського міжнародного університетуЗакінчення. Початок у ч. 29 за 2008 рікА як же нам звертатися до малознайомих і незнайомих людей? “Ей, мужчина”, “женщина”, “дєвушка” — звучить грубо, якщо хочете, дико. А слова пан, пані, панно чомусь застрягають нам у горлі, бо це, мовляв, так називали поміщиків, експлуататорів. До поміщиків треба було звертатися поштиво, тому й так зверталися до них — пане, пані. Проте первісно ці слова аж ніяк не означали поміщик чи поміщиця. Мовознавці вважають, що слово пан прийшло до нас із давньоіранської мови, де воно означало “захисник, охоронець, сторож”. В українських пам’ятках воно вперше згадується 1349 року, коли про кріпацтво та поміщиків ще й не чули. Отже, спочатку було одне слово пан як шанобливе звертання, а згодом воно розщепилося на два омоніми — однозвучні слова з різним значенням.В оповіданні Марка Вовчка “Козачка” читаємо: Саме їдуть люди, — з ярмарку вертаються. І Петро Шостозуб, і Андрій Гонта, і Михайло Дідич, і ще скільки людей. Петро з сивою паровицею рушає попереду… Іде собі покволом та й питає стрічного чоловіка:— А що се за весілля в нас скоїлось?— А се, — каже той, — покійного Хмари дочка повінчалась із Іваном Золотаренком.— Із Золотаренком? Та який же то Золотаренко?— Кріпак, пане Петре, от, сухомлинського пана підданий.В останній репліці двічі вжито слово пан: у ввічливому звертанні селянина до селянина — пане Петре, і при називанні поміщика — сухомлинського пана. І українські селяни їхнє значення чітко розрізняють.І в п’єсі Лесі Українки “Осіння казка” будівничий звертається до майстрів: Панове-браття, треба щось почати. У Т. Шевченка це слово вжито в звертанні до читача: А втім, як знаєш, пане-брате, не дурень, сам собі міркуй.Слово пан широко вживали козаки як доброзичливу, шанобливу форму звертання. Це відображено в народних піснях: панове молодці, панове козаки, пане-брате, пане-товаришу. У думі співається: Ей, пане куме, пане Хмельницький. У п’єсі Івана Карпенка-Карого “Сава Чалий” слово панове вжито щодо козаків: Всі запорожці. Гей, до помсти! Нападем на Немирів! Спалим! Чалий. Підождіть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замірів, а тоді разом заплатимо за все; тепер ми ще не готові!Слово пан вживається в колядках і щедрівках, а колядки й щедрівки, як відомо, походять ще з дохристиянських часів, коли й панів не було: Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи вдома ночуєте? Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти? Або: Добрий вечір, пане господарю, радуйся! І ще у щедрівці: Ясен місяць — пан господар, красне сонце — жона його, дрібні зірки — його дітки. І ці назви аж ніяк не були образливі, а навпаки — сповнені високої поваги до тих, до кого зверталися.Наскільки слова пан, пані як ввічливі звертання до незнайомих чи малознайомих людей колись були поширені, свідчить і таке речення з твору Панаса Мирного: Кожному перехожому кричали крамарки одна перед другою: сюди-сюди, пане, пані, паняночко. Згадуючи про батька-матір, теж нерідко вживали слова пан, пані. У Гулака-Артемовського читаємо: — Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — так панотець казав своїй дитині. У Данила Мордовця: Зоставалась у нас ще шкапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подушне, бо паніматка заробити нездужала. Тут слово пан означає поміщик, а паніматкою шанобливо названо кріпачку.Слово пан обов’язкове в дипломатичній сфері. Його вживають в офіційному листуванні, в офіційному звертанні під час виступів: Шановні пані й панове! Отже, шановні пані й панове, шануймо одне одного, будьмо панами на своїй землі й не сороммося так величати одне одного.У нашій мові є ще й інші хороші слова для звертання до незнайомих або малознайомих людей — добродію, добродійко, на жаль, майже зовсім забуті. Леся Українка в листах до М. Павлика, І. Франка часто вживає це звертання: Високоповажаний добродію! Оце я врешті зладила до друку свої вірші. У П. Куліша читаємо: Увійшов [дід Грива] у світлицю, вклонився пану сотнику та й каже: Добридень, добродію! — А сотник йому: — Здоров, добродію! — бо вони один одного звикли добродіями величати. В оповіданні Г. Квітки-Основ’яненка “Добре роби, добре й буде” селянин звертається до генерала: — Подозвольте мені, ваше… благо… родіє… сиятельство, звиніть, ми мужики прості, не вміємо, як такого пана і величати, не тільки з ними говорити, так нехай буде по-нашому, не во гнів вам, добродію! — та й уклонивсь перед ним. Генерал, звісно, не второпав, що йому Тихон по-нашому казав, та спитав справника. Як же той йому розтолкував, що, каже, “добродію” означа, що добро діє, або робить добро, так генерал аж засміявся та й говорить:— Харашо, харашо, мужичок! Взивай мене добродію, ето палучче сиятельства.У звертанні до жінки вживають слово добродійко. В одному з листів М. Коцюбинський писав: Будьте ж ласкаві, Високоповажна Добродійко, не одмовте швидкої одповіді на цей лист. У вірші Володимира Самійленка читаємо: Добродійко! Не думав я нікому хвалитися про те, що маю в серці. Що це слово сприймалося й може сприйматися не лише як данина ввічливості, а й у його прямому значенні, свідчить такий вислів з твору Н. Кобринської: Роздаючи селянам хінін [протималярійний засіб], Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль добродійки свого села.Отже, звертаючись до знайомих, малознайомих чи незнайомих людей, не обминаймо таких сповнених людської поваги слів, як пане, пані, панно, панове, добродію, добродійко, пане добродію, пані добродійко. Поважаймо себе й інших і вважаймо інших людей насамперед добродіями, доброчинцями, благодійниками — і вони будуть намагатися бути такими.А щодо близьких і найближчих людей, то в стосунках із ними насамперед дбаймо про взаємопорозуміння і злагоду. Як у тій стародавній пісні співають: Де згода в сімействі,     де мир і тишина,Щасливі там люди,     блаженна сторона.Їх Бог благословляє,Добро їм посилаєІ з ними вік живе.У звертаннях до найближчих людей має панувати доброта, ніжність, чуйність, повага. І насамперед з ласкою звертаймося до матерів, до наших найдорожчих, як писав Т. Шевченко: У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим. І повторю тут слова поета Я. Шпорти: Є хіба святіше слово — мати? Чи людина ще рідніш бува?І наша мова багата на ніжні слова у звертаннях до матері: мамо, мамцю, мамусю, мамусенько, мамусечко, мамонько, мамочко, мамуню, мамунцю, мамунечко, мамулю, матінко, матіночко, матусенько, нене, ненько, ненечко.У народній пісні співають: Ой мамонько да голубонько, порадь мене, молоденького. В іншій народній пісні: Добрий вечір, матусенько моя, а чи мила дружинонька моя? Ще в іншій пісні: Ой, матуню, кохаюся, ой, матуню, звінчаюся. Або: Ой мамочко-голубочко, ой мамочко-пташко, не дай мене за п’яницю, бо буде мі тяжко. І ще в іншій пісні: Сонце низенько, вечір близенько, научай мене, ненько! Научай мене, ненечко моя, як свекрусі годити. У Г. Квітки-Основ’яненка: Мамочко, голубочко, моя ріднісінька! Та я ж вся у тебе… у мене твоя натура. Ще в Г. Квітки-Основ’яненка: Матусенько, ріднесенька, рибочко, голубочко, перепілочко! Не зупиняй же мене. У П. Грабовського: Жалібно кличуть дітоньки неньку: “Вставай, мамуню, стужа неначе”. В У. Кравченко: Ой не можу, матіночко, за нелюбом жити. І це далеко не всі ті ніжні звертання, що можна сказати найріднішій людині — матері. Недарма ще 1663 року французький офіцер й історик П’єр Шевальє записав: “Мова козаків… дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів”.Трохи менше ніжних висловів набереться у звертанні до батька: тату, татку, таточку, татуню, татусю, татоньку, татунечку.У Т. Шевченка: — Ходім лишень полуднувать. Чи ти вже, Ярино, змайструвала нам що-небудь?.. Уже, таточку! — озвалась із хати Ярина. У Марка Вовчка: Вийшов батько двері одчиняти, я йому в ноги, кланяюсь та плачу: — Татоньку ріднесенький. У П. Куліша: Рятуй мене, татусеньку коханий, забудь мій гріх, мій розум окаянний!Так само в нашій мові є багато ніжних форм у звертаннях до бабусі, дідуся, сестри, брата, дочки, сина, дружини, чоловіка.Бабусю, бабусенько, бабусечко, бабуню, бабцю. У Панаса Мирного: — Чи воли, бабусю, говорять?.. — питає Чіпка в Оришки. У Т. Шевченка: — Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько! У Марка Вовчка: — Як славно, бабусечко… як у нас велично та пишно! Дідусю, дідуню, дідунечку, дідусечку: У Ю. Яновського: — Дідуню, — сказала Гапочка, — у вас зовсім очки не дивляться. У Лесі Українки: Ні, ні, дідуню! Ні, ми не винні!Сестро, сестрице, сестронько, сеструню, сестриченько. У С. Васильченка: Далі й питається Княженко у сестри: — Як живеться тобі, сестриченько, на чужині в самотині? У Павла Тичини: Люба сестронько, милий братику… Брате, братику, братуню, братусю. У Лесі Українки: — А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають!Доню, донечко, доненько, доньцю, доцю. У П. Тичини: Підведуться мати: це ти, моя доню? У Г. Хоткевича: Скажи ж мені, рибонько, скажи, донечко моя, втіхо моя, скажи мені, чим тебе рятувати, чого тобі бракує? У Т. Шевченка: Диво сталось з тобою, доненько моя!Сину, синку, синочку, синуню. У Панаса Мирного: — Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, — каже вона, злізаючи з печі. У Т. Шевченка: Не барися, мій синочку, швидше повертайся! — сказав старий. У Лесі Українки: — Спи, любий синоньку! спи, моя врода! Будеш ти в світі щасливий…Дружино, дружинонько. У М. Рильського: Я стільки раз, дружинонько моя, руїну ніс твоєму супокою, що сам дивуюсь ніжності твоїй… Дружину можна назвати й дівчиною, і серцем, і лебідонькою, і так, як у С. Руданського: — Жінко-душечко! Приголуб мене, щебетушечко. Чи так, як в І. Котляревського: Ганнусю, рибко, душко, любко, рятуй мене, моя голубко. Чи як у Михайла Коцюбинського: Цілую тебе, друже мій, серденько моє, коханнячко солодке.Найчастіше закохані називають одне одного серцем, серденьком, серденятком. Як вчив наш великий філософ Г. Сковорода, “істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце одному лиш Богу досяжне”. Інший наш філософ Памфіл Юркевич стверджував, що “серце є осереддям душевного і духовного життя людини”, перед яким поступається розум. Отож у народній пісні й співають: Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло!.. Ой вийди, вийди, серце-дівчино, та промов до мене слово! Або: Ой вийди, вийди, серденько Галю! Серденько, рибонько, дорогий кришталю! І ще: Вийди, дівчино, вийди, рибчино, вийди, серденя, утіхо ж моя. Закоханий запитує в пісні: Ой дівчино, серце моє, чи підеш ти за мене, за мене? І висловлює прохання: Марусино, серце, пожалій мене, візьми моє серце, дай мені своє. Слово серце як звертання часто використовують також українські поети. В І. Котляревського: Петро (співає). Я другої не любив і любить не буду, тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду. У С. Руданського: Хто ж тебе пригорне, дівчинонько-серце? У Л. Глібова: А ти серце-голубонько, не журись та до мене, молодчика, прихились.Слово серце може стосуватися й хлопця, чоловіка, як у Т. Шевченка: А Оксана, як голубка, воркує, цілує. То заплаче, то зомліє, головоньку схилить: “Серце моє, доле моя! Соколе мій милий!” Чи як в І. Нечуя-Левицького: Карпе! Йди, серденько, полуднувать! Кидай роботу. Чи як у народній пісні: Ой Іване, серце моє, нема таких, як ми двоє.Є й інші ніжні звертання. У М. Кропивницького: Хведоска [перепитує]. Як ти сказав мені біля воріт? Роман [повторює]. Пташко моя! Чи як у Г. Квітки-Основ’яненка: Галю, зірочко моя!.. Не можна мені без тебе пробути… Чи як у М. Коцюбинського: Жду твоєї одповіді, моє ти сонечко ясне… Так само можна знайти різні лагідні слова й для звертання до чоловіка, як у Г. Квітки-Основ’яненка: — Костеньку… соколику… лебедику! Я й любила тебе, і люблю — міри нема! Або в М. Кропивницького: Одарка. Ти, певне, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш… Чи в Б. Грінченка: Наталя. Якимочку! (Кидається й припадає до нього.) Мій любий! Мій найдорожчий!У звертаннях до близьких і найближчих людей доречні будуть також прикметники-означення дорогий, найдорожчий, любий, милий, коханий. У М. Коцюбинського: Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, не даремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом. У Г. Квітки-Основ’яненка: — Братику мій милесенький! — скрикнула Маруся і обняла його рученятами. У Т. Шевченка: Йване мій, Іване, друже мій коханий. У Лесі Українки: Мавка. Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! Також у Лесі Українки: Мавка. Ні, любий, я тобі не дорікаю. У К. Герасименка: Ти спиш, моя люба, далеко, далеко… Простори і дні поміж нами лягли.Українська мова, крім того, багата на ніжні, емоційні форми імен. Візьмемо, наприклад, жіноче ім’я Ольга — скільки ніжних варіантів цього імені утворив наш народ: Оля, Оленька, Олечка, Олюня, Олюнька, Олюненька, Олюнечка, Олюньця, Олюся, Олюсенька, Олюсечка, Олюта, Олютонька, Олюточка, Люся, Люсенька, Люсечка, Льоля, Льоленька, Льолечка. У В. Канівця: Кинулася Маняша на шию Олі: — Прощай, Льолю, Льолечко! У Л. Забашти: Оленько, Олю… Пісенна моя Бондарівно! Або чоловіче ім’я Михайло — як по-різному можна вживати його: Михайлик, Михайлонько, Михайлочко, Михайлюньо, Михальо, Михань, Миханьо, Михась, Михасьо, Михасик, Михасько, Мись, Мишко, Мишуня. І кожна форма імені вносить свої емоційні відтінки у звертання. Це добре відзначив Ю. Яновський: Чому його називали Мишунею? Та тому, що ніяке інше ім’я до нього не пасувало — ні Михайло, ні Мишко, ні Михась. Лише — Мишуня.Як ласкаво, ніжно може звучати те чи інше ім’я в поєднанні кількох його пестливих варіантів, можна пересвідчитися з вислову М. Стельмаха: Оксано!.. Оксанко!.. Оксаночко!.. — нахилились над нею його здивовані й радісні очі. Або в О. Довженка: — Так тебе звуть Василь? — Так. — Василь, Василик, а я Олеся. Вчасно й доречно вжиті у звертанні слова пане чи пані, добродію чи добродійко, пестливі форми назв чи імен сприяють взаємопорозумінню, створюють довірливу, теплу, ненапружену атмосферу спілкування. Як радить Світлана Богдан, автор книжки “Мовний етикет українців: традиції і сучасність”, “вибираючи звертання, потрібно враховувати ситуацію спілкування (в родині, з друзями, на роботі, з незнайомими людьми в транспорті тощо) і фактор адресата (його вік, стать, посаду, фах тощо)”.Але основне: кожне звертання людини до людини повинно бути сповнене доброзичливості, теплоти й щирості. І засобів для досягнення цього в нашій мові є достатньо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment