РІДКІСНА ІКОНА ОБНОВИЛАСЯ ПІСЛЯ 70-РІЧНОЇ ТЕМНОТИ

В оселі Марії Омельчук із села Свищів Млинівського району обновилася ікона, яка має рідкісну і водночас символічну назву “Різдво Твоє, Христе Боже наш”. А раніше святий образ пройшов воістину страдницький шлях — майже 70 років був повністю темним, дивом врятувався під час пожежі, влаштованої під час війни гітлерівцями; потрапляв у поле зору відомого партизанського командира Сидора Ковпака; ледь не опинився на смітнику. Цікаво також, що ікона хоч і обновилася раптово, але в її воскресіння Марія Федорівна вірила все життя. Принаймні, як сама зазначає, через відчуття прийдешнього дива постійно тримала “темний” образ на видноті.

Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська область“ІКОНУ МАМА ВИХОПИЛА З ВОГНЮ” — Історію оновленої ікони слід почати із села Острожець, звідки родом мій батько, — розповідає Марія Омельчук. — Батьки, коли він сватався, передали йому цей святий образ, який, найімовірніше, придбали у Почаївській лаврі, бо ходили туди на прощу. Чому і коли сімейна реліквія потемніла — не пам’ятаю. Тато помер 1941 року, ще перед війною. У мами залишилося четверо дітей — найстаршій моїй сестрі Катерині було 14 років, Софійці — 10, а нам із Ніною — по чотири. 

Одного разу під час війни у нашій хаті зібралася сходка — односельці разом із кількома вояками УПА обговорювали, як боронити нажите майно від німців, облави яких ставали дедалі частішими. Але не обійшлося без провокатора. Коли до села завітали німці з поляками, то відразу попрямували до нашої хати. Уже з порога, як розповідала мама, вони заповзялися: “Де бандерівці? Коли вони збиралися? Куди пішли?” І хоч мама затято доводила, що у неї люди збиралися не на сходку, а на церковну співанку, вони й слухати не хотіли. Підпалили хату. А перед тим, як палити, побили всі образи, картину Тараса Шевченка. Образу, що тепер обновився, як на диво, не побили. Коли хата загорілася, мама згадала, що всередині лишилася ікона. Мама побігла, вихопила ікону з вогню, а потім заховала у льосі. КОВПАК, ГЛЯНУВШИ НА ТЕМНИЙ ОБРАЗ, ЗДИВУВАВСЯ: “І ЩО ВИ НА НЬОМУ БАЧИТЕ?”Хата згоріла дощенту. А над нами, бездомними, змилосердилася тітка, що жила у гарній та великій хаті на околиці Свищева, бо я вже на той час була інвалідом. Якось втікали ми від бомбардування на возі, старша сестра не втримала мене, я впала і пошкодила хребет. Лікаря на той час у селі не було, і хребці почали зростатися неправильно. 1943-го через наше село проходили партизани-ковпаківці. На тітчиному дворі поставили похідну кухню, і сюди місяців зо три майже щодня навідувався сам Ковпак. Уже під час перших відвідин він запитав у тітки Матруни, чиї це маленькі діти і чого я лежу. “Вона калічка”, — почув у відповідь. “То давайте заберемо її у госпіталь. Там, можливо, дитину вилікують, ще заміж дівча вийде”, — ці Ковпакові слова досі згадую. Але баба чомусь відповіла, що не віддасть дитини нікуди. Тоді партизанський командир зробив ще один шляхетний крок — наказав поварові, щоб нам давали їсти те, що й партизанам. У них були і консерви, і м’ясо.Ікона неабияк здивувала Ковпака насамперед своєю темнотою. Мама з тіткою думали, що військовик накаже зняти “пережиток минулого”. Але він лише здивовано знизав плечима, глянувши на темний образ: “І що ви на ньому бачите? Я, наприклад, нічого”. Далі несподівано повідав, що не забороняє партизанам мати іконки та носити хрестики. Нехай, мовляв, вірять, що Бог їх збереже…ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ ВІРИЛОМарія Омельчук вісім років живе сама. Померли мама, сестра. Із старої хати Марія Федорівна переселилася у чепурнішу оселю, яку придбала у племінника.— Коли я сюди перебралася, — продовжує розповідь жінка, — то ікону повісила над своїм ліжком. Завжди молилася до неї. Якщо щось треба було — просила у Господа помочі, дякувала Йому. А недавно глянула на образ — і по спині аж мороз пішов: “Боже, вона ж обновилася”. Проте я спочатку нікому не видавала таємниці,  боялася. Думала: коли священик освячуватиме хату, тоді й покажу йому. Втім, не витримала, повідала батюшці таємницю раніше. Він і порадив, щоб образ освятити і хресним ходом перенести до храму, аби кожен із прихожан міг йому вклонитися. Забрала ікону до своєї хати, бо весь цей час почувалася самотньою. Тепер маю інше відчуття: в оселі я не сама, тут Божий Дух. Ікона дивовижно обновилася: більше половини зображення набрало світлого й живого вигляду. І печера, і янголи зверху, і Марія з Йосипом біля Дитятка, і мудреці, що схилилися над яслами. Мало того, коли ікона висить, то аж переливається кольорами.Обновлення ікон — нині явище непоодиноке. Але те, що трапилося в оселі Марії Омельчук, справді особливе. Воно просякнуте страдницькою історією та непохитною вірою. Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе, і, зрештою, ці сподівання здійснилися. Хіба немає тут зв’язку між земним та небесним? 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment