ПРАВДИВА БУВАЛЬЩИНА

До річниці підняття синьо-жовтого прапора 

Анатолій ЧМІЛЬ, голова Ананьївського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Одеська обл.Трапилася ця важлива подія під час першотравневих свят 1990 року. В Українській державі назрівала самостійність і незалежність. Від прорадянських звичаїв і традицій пересічне населення не в змозі було відійти, а українських ніхто не поспішав запроваджувати. Пригадаю крамольний анекдот тих часів. У прокуратурі на допиті. “Що ти бачив вранці на даху бібліотеки? — Йшов по справах, висів червоний прапор, повертаюсь додому, бачу вже й наш повісили!” Ось таке сталося в м. Ананьєві під час першотравневих свят 1990 року. Знайшлися і в нашому місті сміливці, які вірили й передбачали Україну самостійною державою. Так, у той день попереду святкової колони на розі вулиць Совєтської й Аносова замайорів наш український синьо-жовтий прапор. Це було настільки несподівано, що правоохоронні органи і керівники району не могли оговтатися — як бути з прапором і сміливими прапороносцями? Звідки вони, де працюють, хто дозволив, де взяли прапор? Доки вирішували, як бути з прапором і його ініціаторами — синьо-жовтий безперешкодно наближався до святкової трибуни. Та невдовзі вирішили — ініціаторам із синьо-жовтим перекрити шлях до трибуни. Та не сталося так, як гадалося. Сміливців, які пронесли синьо-жовтий попереду колони квартал, примусили звернути на вулицю К. Лібкнехта, але й тут вони не пасли задніх. Перед гордо піднятим ними прапором на перехресті вулиць Совєтської й К. Лібкнехта проходила, нібито рівняючись на прапор, святкова колона представників усіх верств різного віку мешканців району.

Упевнений, що подія із синьо-жовтим прапором не залишила жодного учасника свята байдужим. Одні вимагали покарання, термінового звільнення ініціаторів-прапороносців з роботи, інші обрали позицію — моя хата скраю, і лише незначна меншість підтримувала сміливців-прапороносців. Дісталося тоді на горіхи й директору СПТУ-54 П. Кушніру, від якого вимагали на районних зібраннях безпідставного звільнення його учителів-вихователів, ініціаторів-прапороносців: Валерія Янкевича і Миколи Кушніренка. Та потрібно віддати належне і подякувати Петру Петровичу, який з великим ризиком і власною національною свідомістю переконав керівників району, що ніякого злочину не було, звільняти з роботи вчителів немає підстав.Та найцікавіше учасників свята чекало попереду. Після закінчення виступів на першотравневому мітингу учасники заповненою вщерть вулицею Совєтською поверталися в зворотному напрямку і тут знову попереду без перешкод сміливо й гордо несли наш український синьо-жовтий прапор вчителі СПТУ-54 В. Янкевич і М. Кушніренко. Пригадую, що вперше наш прапор підняли в Організації Об’єднаних Націй. Тоді Україна ще не мала закону про державну символіку. Історія синьо-жовтого прапора дуже давня. За нього вбивали, кидали до в’язниць, звільняли з роботи та виключали з навчальних закладів. Для одних він був символом боротьби, для інших — предметом ненависті. Ми живемо в державі Україні й повинні поважати національну символіку, володіти державною мовою, знати звичаї і традиції свого народу — наш обов’язок. “Коли ти не розмовляєш мовою тієї країни, в якій живеш, ти або завойовник, або не маєш розуму” (Шарль Бернар).Зросійщення і денаціоналізація за 340 років занадто глибоко й наскрізь проникли в людську свідомість. Тому маємо сконсолідувати все задля ідеї українського національного відродження. Свідома українська інтелігенція разом із народом має виростити справжню, патріотичну владу та виплекати національний дух у серці, в символіці, в мові, у свідомості кожного українця і всього суспільства. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment