Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культуриЄ обшир і вертикаль, що утворюють хрест поєднання землі й неба, а в перетині — мудре людське серце, здатне вмістити цілий Всесвіт. Заслужений художник України Олександр Судаков новою ретроспективною виставкою в залах Національної спілки художників України доводить, що присутність вічності можна відчути і відтворити цілком реальними, здавна відомими техніками, адже образотворче мистецтво, на відміну від фотографії, здатне передавати живу динаміку всього сущого. Варто лише бути спостережливим і любити все довкола.Художникові, який народився у Старобільську (Луганщина), притаманна внутрішня тиша і самозаглибленість, якої досягали прадавні іконописці, ґрунтуючи до ідеальної поверхні переважно липові дошки, і написані ними ікони ставали “віконцями” між зримим і тонким світом, тобто допомагали наблизити Боже Царство гармонії під час щиросердої молитви.Отже, відкинувши зваби і суєтність сучасного світу, Олександр Судаков свідомо і зосереджено продовжує писати портрет рідної землі, бо тема ця невичерпна.Звісно, він не схожий на схимника. Навпаки — дуже легкий і відкритий у спілкуванні, до того ж наділений неабияким літературним талантом. Альбом-каталог, випущений до нової виставки, продовжує у слові поряд із репродукціями сповідь художника про його творчий шлях-досвід. Олександр Судаков не приховує ані тих спільних для всього нашого народу подій, які формували чутливість його мистецької душі, ані таємниць свого ремесла, що нині, як і в часи пізнього Середньовіччя й Ренесансу, допомагають передати далеким нащадкам мистецькі одкровення у спілкуванні Людини і Природи.Нині його творчість особливо цінна для нас: у каламутних, а часом просто огидних інформаційних потоках, що заполонили суспільство через телеекрани, потроху нівелюється, особливо у ще не сформованих молодих людях, які потребують краси і гармонії. А справжнє одухотворене мистецтво здатне загальмувати і припинити процес самознищення людства. Свою батьківщину Олександр Судаков відчуває і пише так, що відкриваються Земля і Небо, виливаючи незримим потоком благодатну Любов на кожного, хто подивиться потім на завершену картину. Білі пагорби — живе тіло землі — увінчані золотоголовими церквами під безміром небесним, де хмари, як живі істоти, що спілкуються між собою і з нами. Вони укриті килимами квітучих трав, і навіть чути пахощі чебрецю й гіркувато-солодку суміш полину й медуниці. Неквапні рухи тварин на пасовиськах — в улоговинах і рівнинах, а над ними літає, мов янгол, мистецький і глядацький погляд, або ж зовсім близько, на осонні, допитливо і довірливо позирає на людину теля чи біла коза… Це — образотворчі оповіді, епічні й ліричні, вміщені в етюди-мініатюри. В усьому тому немає сентиментальності, а є високість, яка надає відчуття стабільності й багатства, вселяє віру в день завтрашній і післязавтрашній, і в нові тисячоріччя, адже вся ця досконалість створеного Всевишнім світу доступна людині, вона існує в поміч і насолоду для праведників і грішників. Саме вона вказує на прості й зрозумілі світлі шляхи, здатні вивести із манівців на дорогу власної долі.На виставці з нагоди 65-річчя майстра представлено понад сто робіт, виконаних у різних техніках. Утім, Олександр Судаков зізнається, що надає перевагу все-таки левкасу, який найнепідвладніший часові. Особливо зимові пейзажі митця ніби перегукуються з творами художників середини минулого сторіччя, але не виникає містичної думки про переселення душ — навпаки, відчуваєш, що все у світі існує ніби одночасно, — треба лише включитися в ті чи інші нашарування часових площин. Досягають цього тривалою працею, не лише талантом. О. Судаков пише картину, потім шліфує зображення, адже казеїн — одна зі складових темперних фарб — стає надзвичайно твердим і надає тривалої свіжості барвам на картині. Далі художник знову пише, а доки зображення фіксується, “кам’яніє”, знову шліфує, і так багато разів, аж доки досконалість краєвиду відпустить свого творця й обере простір для освячення — котрийсь із музеїв чи приватну оселю, де, наче набувши душу, творить інтер’єр на власний розсуд.Кілька років тому доля поєднала художника з академіком Борисом Гриньовим, який організовує пленери “Шляхами Васильківського: погляд через сторіччя”. Вчений, який впроваджує у виробництво розроблені в Україні фарби — казеїно-олійну темперу, — став одним із прихильників творчості О. Судакова, а відтак його меценатом. Два чудові великі альбоми, видані за підтримки Б. В. Гриньова, багато важать для поціновувачів мистецтва. А для художника, певно, все-таки найдорожча надана вченими-виробничниками додаткова свобода — вільно “випробовувати” дедалі нові фарби харківських учених і передавати в картинах дихання вічності на рідній землі. Оцей реальний вияв, реальне втілення незалежності й єдності утверджує красу та повноцінність України в світі, урівноважуючи мистецькими досягненнями втрати, які несе наш народ через нерозсудливість політиків. Творчість Олександра Судакова високо оцінена вдома і за кордоном, бо світло — це світло. Саме воно розсіює темряву.
