Такий лейтмотив відповідей на запитання “Слова Просвіти” видатних особистостей України, причетних до становлення нашої незалежності. Зустрітися з цими людьми, переобтяженими громадськими клопотами, непросто. Але випала щаслива нагода. Днями в Українському домі столиці відбувся урочистий вечір до 20-річчя утворення Української Гельсінкської Спілки. Природно, що діячі, які стояли біля витоків незалежності, зібралися саме там. Адже УГС була першою політичною організацією новітніх часів, яка відкрито проголосила й почала боротьбу за нову Україну, вільну демократичну державу. Саме в УГС почали свій родовід Народний рух України й оновлена “Просвіта”, інші потужні національно-демократичні сили. Я попросив її лідерів поділитися міркуваннями про те, як починався шлях до незалежності у ті бурхливі часи кінця 80-х — початку 90-х років, про головні наші здобутки. Чи справдилися надії, очікування, які були на початку державності?Щодо останньої тези природно було сподіватися критичних зауважень. А натомість прозвучав оптимізм, заклик не занепадати духом, працювати.
Михайло ГОРИНЬ:“Українську Гельсінкську Спілку утворено 1988 року. Спершу нас було тільки троє: В’ячеслав Чорновіл, Зиновій Красівський і я. Але вже через рік долучилося 2 тисячі осіб майже в усіх областях України. Скрізь були політв’язні, вони підтримували нас. Це дало можливість об’єднувати людей. УГС видавала свій журнал “Український вісник”, за два роки вийшло 13 його чисел. Нам, першим, було тяжко. Але всі наші люди загартовані — їх тоді називали “рецидивісти”, ті, що по два й більше разів сиділи в тюрмах. Ми не скаржилися, мовляв, “як тяжко, нас можуть посадити, треба бути обережними”. Що я сказав би тим, хто багато бідкається, що йому тяжко? Я, сімнадцятирічний хлопець, поставив собі за мету вести боротьбу проти радянської влади. Я не планував одружуватися. Закінчив університет, став директором школи, потім працював робітником на заводі. І завжди прагнув робити все, щоб Україна стала незалежною державою”.Левко ЛУК’ЯНЕНКО:“Святкуючи 20-річчя Гельсінкської Спілки, озираємося назад, аналізуємо зроблене. У ті часи УГС була ніби дріжджами, вкинутими в діжку з тістом. Ми активізували діяльність громадян, спрямовану проти комуністичної диктатури, проти російської імперії під назвою Союз РСР. На першому етапі ми порушували питання про демократизацію суспільства, хоч уже тоді йшлося про незалежну Українську державу. Але наше населення було настільки забамбулене агітацією проти будь-якої думки про самостійність, що спочатку ми змушені були говорити про це завуальовано. Влада комуністичної імперії не могла терпіти жодного руху, навіть такого, який називався “Група сприяння виконанню Гельсінкських угод”, що виникла 1976 року і була попередницею УГС. Російських членів Гельсінкської групи висилали за кордон, а перших трьох ув’язнили. Українців садили зразу. Нікого не попереджали, і за кордон виїздити не дозволяли. Наприкінці 70-х під шаленим тиском влади московська Гельсінкська група заявила про саморозпуск. Нас так само тиснули і вимагали, щоб і ми саморозпустилися. Але ми не могли цього зробити, бо розуміли, що московська група мала одну мету — демократизацію, наша ж група мала дві мети — демократизацію й незалежність України. Тож ми не могли відмовитися від мети багатьох борців за волю України”. Євген СВЕРСТЮК:“До Дня незалежності ми завжди повинні підходити з гідністю і цим піднімати свято. Прапор має силу тоді, коли його несуть. Можливо, в перші роки незалежності хтось і мав великі ілюзії. Але я вважав головним те, що нарешті з нас знято кайдани. Зовнішні знято, а внутрішні залишаються. І нам треба доростати до незалежності. Це відповідальність, готовність громадянина представляти свою націю в світі. Зараз маємо вже багато ознак незалежності. За Кучми було іноді незручно й соромно цього дня, бо з’являвся якийсь Кобзон чи хтось інший, і нам треба було ховати обличчя перед людьми, світом. У нинішнього Президента є почуття національної гідності. Звичайно, незалежність до нас прийшла, але вона повинна бути всередині кожного з нас”.Василь ОВСІЄНКО:“Треба говорити не про те, що не збулося, а що збулося. Головне — є свобода слова, якої ми домагалися довго. У 80-ті ми почали її завойовувати починаючи з машинописних газет, бюлетенів, які друкували в Литві. Тоді проводили мітинги, створювали не лише Українську Гельсінкську Спілку, а й інші організації. УГС ішла на крок попереду в суспільстві, бо вже наприкінці 80-х проголосила курс на незалежність. Коли люди бачили, що ті, хто відсидів по 15 років, не бояться, що їх знову заарештують чи поб’ють на мітингах, вони йшли за нами. Тепер дуже модним стало говорити, що все погано. Але треба цінувати свободу. Перед нами десятки поколінь поклали голови за незалежність і так її й не побачили. А ми побачили, хоч, щиро кажучи, думали, що загинемо в ув’язненні. Невже ми сподівалися, що за якісь два десятиріччя все так зміниться? Ще й після того, як тривала сатанинська селекція нації, коли найкращих винищували, а натомість завозили сюди чуже “матоязичне” населення. Але наша справа виграє. Україна є й буде!”Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
