Карина ВОСТРЯКОВА
Фото Ганни ОборськоїНавчальні класи школи містечка Бишева, що на Київщині, зберігають історичну пам’ять цього краю. Шматочки грецьких амфор і крило спаленого літака часів Другої світової війни, середньовічні ікони й фашистські емблеми — всі ці надзвичайно контрастні й напрочуд цінні речі нашої історії зберігає невеликий Бишівський краєзнавчий музей. “Якось приїхав до нас італієць після навколосвітньої подорожі й написав, що це найкращий музей у світі, який він бачив”, — розповідає історик і засновник музею Валерій Обухівський. Він із натхненням ознайомив журналістів “Слова Просвіти” зі своєю скарбницею сторіч, ніби влаштувавши подорож у часі.1980-го Валерій Вікторович розпочинав учителювати в школі. Як патріот, він вирішив займатися історією не за книжками, а досліджуючи й зберігаючи історичні цінності. Уже незабаром, 1983 року, створили музей бойової слави, а на початку 90-х перепрофілювали як історико-краєзнавчий. Ентузіазм і бажання Валерія Обухівського зберегти історію рідного містечка і частину історії України вже понад двадцять п’ять років допомагають всім охочим пізнавати минувшину.
Нині у музеї — понад тисяча експонатів. Директор зазначає, що ці речі дають змогу простежити ланцюжок поколінь. Козацькі люльки, бойові сокири, ножі періоду Київської Русі — гордість музею, як і документи ХVІІ й фотографії початку ХХ сторіччя. В музеї зберігаються речі єврейської діаспори Бишева, давні православні ікони, вишиванки й вироби гончарів минулих сторіч. Та, на жаль, не все в реаліях так прекрасно й самобутньо, як на стендах. За радянської влади була настанова органів освіти й культури в кожній школі створювати музеї бойової слави. Це ніби й заохочувало до праці, проте краєзнавчого, побутового й етнокультурологічного напрямів у музеї не розробляли. Нині є інша проблема: обласна адміністрація ухвалила рішення про збереження пам’яток архітектури, та це залишилося на папері. “На жаль, сьогодні бракує коштів, держава стоїть осторонь окремих ініціатив. Краєзнавство — це почин з батька-матері, а тепер його пропагувати для виховання й навчання дуже тяжко, бо на рівні району й держави замало підтримки”, — зазначає директор музею.
