ЩОБ СТЕЖКА ТЕРНЯМ НЕ ЗАРОСЛА

Надія ОНИЩЕНКО,м. НіжинҐрунтовну працю “Український некрополь Санкт-Петербурга” Тетяна Лебединська присвятила батькам — українському поетові Миколі Шпаку і Зінаїді Горбатенко-Шпак. Дар гідний. Ілюстроване видання київський видавничий дім “Стилос” оформив розкішною поліграфією. Він назвав його особливо актуальним у наш час, коли відродився інтерес до некрополів як явища історичної спадщини, коли народи, що тривалий період мешкали на єдиному геополітичному просторі, почали пильно придивлятися до власних коренів, вивчати свій внесок у спільну історію цього простору. Некрополезнавство як галузь історичного дослідження понад півстоліття на теренах колишнього СРСР не розвивалося через ідеологічні причини. Тільки в 90-х роках цю тему активно розгорнула в незалежній Україні Людмила Проценко, зусиллями якої Лук’янівському цвинтарю в Києві надано статус меморіального. Тетяну Лебединську, кандидата філософських наук, доцента, члена Спілки письменників України, кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, українку, яка навчалася у Львові й мешкає у Санкт-Петербурзі, тривожить стан українського некрополя у колишній північній столиці Російської імперії. Упродовж багатьох десятиліть українці приїздили сюди, працювали, творили, а для багатьох із них ця земля стала вічним притулком. Переважна більшість могил і пам’ятників занедбана, вони й далі занепадають і руйнуються, пише автор у передмові. Наприкінці дослідження вміщено перелік поховань, які були розташовані на знищених цвинтарях. Названо також і поховання, які розшукати не вдалося.А починається видання з опису Смоленського кладовища, де першим позначено могилу мого земляка з Чернігівщини, уродженця Борзни Михайла Івановича Антоновського (1759—1816), письменника, історика, перекладача. Він працював у Публічній бібліотеці Санкт-Петербурга (1796—1810). Автор “Истории о Малой России” (1799).Підпис під фотографіями могил родини Домонтовичів повідомляє, що чиновник Іван Георгійович народився 1781 р. у селі Кудрові Сосницького повіту Чернігівської губернії, помер 23 січня 1854 р. Так само, як і нагородами за бездоганну службу, пишався успадкованим гербом за походженням від генерального судді Війська Запорозького Івана Домонтовича. Це був дід першої жінки-посла О. М. Коллонтай.Могила може багато розповісти справжньому досліднику. Автор розкриває родовід видатного флотоводця Павла Нахімова, чий прапрадід Тимофій був запорозьким козаком. Прадід Мануйло дослужився до сотника. Батько Степан Михайлович за часів Катерини ІІ отримав звання майора.На цьому кладовищі було вперше поховано Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятник втрачено, і лише 1989 року встановлено меморіальний камінь.Тетяна Миколаївна гаряче і справедливо нарікає на те, що цими могилами не опікується сьогодні Україна. У вересні 2007 року Тетяна Лебединська стала одним з авторів фотовиставки “Український некрополь Санкт-Петербурга” у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, на якій було представлено велику частину матеріалів, зібраних у книжці “Український некрополь Санкт-Петербурга”.У 500 фотознімках зафіксував Українську Пальміру співавтор видання Петро Тарасенко, художник, фотомайстер, автор трьох фотовиставок, присвячених українському Петербургу, оформлювач книжок, календарів з історії зв’язків України і Росії. Його світлини вдало ілюструють наукові дослідження.У некрополі майстрів мистецтв Олександро-Невської лаври поховано Юрія Федоровича Лисянського (1773—1837), командира шлюпа “Нева” під час першої російської навколосвітньої подорожі.Уперше приїхавши до Ніжина, Тетяна Лебединська побачила пам’ятник Лисянському неподалік церкви Іоанна Богослова, де священиком служив батько мореплавця. А в музеї рідкісної книги бібліотеки Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя їй показали карту, яку подарував Лисянський, з позначеним на ній рідним містом. А Тетяна Миколаївна подарувала свою книжку, в якій читаємо про поховання на Волковському православному цвинтарі в музеї-некрополі “Літераторські містки” випускника Ніжинського ліцею, товариша Тараса Шевченка Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського. В Олександро-Невській лаврі поховано Олександра Андрійовича та Іллю Андрійовича Безбородьків — засновників Ніжинської гімназії вищих наук. Уже втрачено могилу випускника цієї гімназії, однокашника Миколи Гоголя Петра Григоровича Редькіна (1808—1891) — юриста, студента етико-політичного відділення Московського університету, який у Берліні слухав лекції Гегеля. У 1860-х він упродовж трьох років був ректором Санкт-Петербурзького університету. Не знайшла авторка й поховання Миколи Павловича Гребінки (1820—1880), брата Євгена Гребінки — архітектора, академіка Санкт-Петербурзької академії мистецтв, одного з ініціаторів і авторів масової забудови міста, який, цілком вірогідно, навчався в Ніжині, як і його брат.Поїздка в наше місто на запрошення директора Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Валентини Сидоренко надихнула Тетяну Лебединську на спільний проект — наукову конференцію “Ніжинський Санкт-Петербург”. Її підтримав проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків Олександр Мельничук. Адже ніжинські випускники у ХІХ столітті склали потужну українську діаспору в Санкт-Петербурзі. Можливо, задуманий проект змусить місцевих істориків і краєзнавців, музейних працівників, студентів активно вивчати ніжинський некрополь.Тетяна Миколаївна пропонує лауреатам Національної премії імені Тараса Шевченка започаткувати традицію віддавати частку премії на підтримку шевченківських місць, українських пам’яток у Санкт-Петербурзі, в інших містах.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment