Лідія ВІЦЕНЯ“Ви вже в Опішному! Вітаємо! Ви щаслива людина, бо вже в Опішному!” — цей напис крейдою на шкільній дошці щодня зустрічає гостей, а цього разу його читали учасники Міжнародного керамологічного симпозіуму, щойно переступивши поріг Гончарської книгозбірні України Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Усі сприймали ці рядки як підтвердження, як констатацію власного стану душі, яка переживала піднесення, захват, зачарування, бо кожен щойно пройшов подвір’ям музею через дивовижний сад глиняних скульптур, ніби через етномістечко, яке справляє враження живого. Здається, що потрапив до іншої епохи, де душі такий близький цей затишний, красивий, гармонійний світ, і вона наче впізнає його, наче додому втрапила. Може, тому, що чули, знаємо — Бог створив людину “з пороху земного”, із глини, а тут, в Опішні, визнаній гончарній столиці України, бачимо й підтвердження біблійних переказів.Цього разу опішнянський уже не перший міжнародний симпозіум називається “Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку”. Його організатори — Національна академія наук України, Інститут керамології, відділення Інституту народознавства НАН України, Міністерство освіти й науки України, Львівська національна академія мистецтв, Львівський державний коледж декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Міністерство культури і туризму України, Державна спеціалізована художня школа-інтернат “Колегіум мистецтв у Опішному”, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Вітаючи гостей у читальній залі книгозбірні, директор Інституту керамології, доктор історичних наук Олесь Пошивайло розповів, що симпозіум приурочено до 120-річчя від дня народження та 70-річчя з дня смерті художника-кераміста Павла Дубинського. А мета зібрання — з’ясувати місце й роль гончарних навчальних закладів у збереженні й розвитку мистецьких традицій, визначення пріоритетів подальшого розвитку гончарного шкільництва. Привітали гостей Полтавщини виконувач обов’язків голови облдержадміністрації Іван Близнюк, співорганізатори симпозіуму, представники органів місцевої влади, працівники культури. Зачитали численні письмові вітання, серед яких від президента Національної академії наук України, Героя України, академіка НАН України Бориса Патона. Не дочекалися через поважні причини запрошених до участі в роботі симпозіуму прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та міністра культури і туризму Василя Вовкуна. На жаль, бо окреслене в назві симпозіуму глобалізаційне роздоріжжя гончарного шкільництва — не перебільшення, ця проблема давно набула державної ваги. Митці, науковці та педагоги ще сподіваються, що держава допоможе в її розв’язанні, подбає про них, про підростаючу зміну. Одначе, аналізуючи стан речей, Олесь Пошивайло дійшов конкретних висновків, тож закликав колег:— Хотілося б, щоб на цьому науковому форумі ми розпрощалися з такою думкою. В усьому світі потужні явища в мистецтві, в економіці відбуваються там, де є ініціатива приватних осіб — митців, учених. Марно чекати допомоги чи підтримки держави там, де немає приватної ініціативи. Сьогодні зможемо утверджувати в Україні й розвивати її як мистецьку державу з багатими історичними традиціями, лише нав’язуючи державі власні концептуальні рішення.Мабуть, настав час нав’язувати такі рішення, а не пропонувати. Про це свідчить, стверджує Олесь Пошивайло, те, що жодної державної програми розвитку культури не виконали. Тож учені вважають, що насправді в Україні нема державницької політики в галузі культури. І тому за роки незалежності дуже багато втратили і нині продовжуємо втрачати те, чого у майбутньому вже не повернути. “Ми втратили за останні роки найбільший гончарний завод в Україні — “Художній керамік” та завод “Керамік”. На початку ХХ сторіччя в Опішні було майже 700 гончарських осередків, нині їх “жевріє” не більше 30, на руїну перетворюється колись потужний Полтавський фарфоровий завод, а мистецький і культурний мегаполіс в Опішні уже через чотири роки за наполягання Міністерства фінансів і за невтручання-мовчання Міністерства культури, по суті, знищили: він розпався на окремі підрозділи, а таке подрібнення потужних національно-творчих структур призводить до мінімалізації ефективності їхньої діяльності”, — сказав доповідач. Підготовку художників-керамістів в Україні щороку скорочують, дуже багато проблем пов’язано зі створенням матеріально-технічної бази гончарних навчальних закладів. Торік ухвалено постанову Кабінету Міністрів про затвердження державної програми щодо збереження і розвитку державних промислів України — у ній жодного слова про збереження хоч би одного підприємства художніх народних промислів! А закриття цих підприємств призводить до звільнення фахівців, які не мають змоги реалізувати себе, мистецтво кераміки втрачає їх. Тим часом полиці крамниць завалені виробами низької якості, привезеними з зарубіжних країн. Так само гостро на зібранні в Опішні обговорювали актуальні питання мистецької освіти в Україні, а форум, присвячений проблемам гончарського шкільництва в Україні, — подія історичної ваги. Тим паче, що нині такі проблеми є і в країнах близького й далекого зарубіжжя. Однак фахівці не збиралися, щоб їх обговорити, принаймні з останньої чверті ХІХ сторіччя. Тому це наукове зібрання Олесь Пошивайло назвав форумом небайдужих, мета якого — спробувати змінити ситуацію на краще, визначити першочергові завдання, проаналізувати досвід попередників і не повторити їхніх помилок. Він наголосив: “Ми вважаємо, що питання мистецької освіти в Україні, питання художнього і культурного виховання населення нашої держави постає сьогодні як питання державної незалежності, національної ідентичності”.Конкретніше про суть проблеми і шляхи її розв’язання йшлося у виступах директора Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, кандидата мистецтвознавства, доцента Василя Отковича, керамолога, декана факультету теорії й історії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, доктора мистецтвознавства, професора Ростислава Шмагала, завідувача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктора філософських наук, професора Богдана Тимківа, завідувача відділу декоративно-прикладного та народного мистецтва Суджанського музичного училища (Росія), директора Луганського історико-меморіального музею, керівника дитячої студії гончарства “Відродження” Таїсії Блюм та ще багатьох науковців. Під час роботи симпозіуму надзвичайно зворушливо відбулася презентація унікального (тут прозвучало — епохального) наукового керамологічного видання — трикнижжя “Гончарний здвиг Донбасу”. До збірника увійшли дослідження Олеся Пошивайла “Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного відродження, директора колегіуму мистецтв, історика Людмили Овчаренко “Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні” та “Гончарство Макарового Яру кінця ХІХ—середини ХХ сторіччя: документи і матеріали”. У презентації взяли участь онуки художника-кераміста Павла Дубинського Юрій Дубинський та Олена Савчук, яка приїхала з донькою Єлизаветою. Їхні спогади про дідуся й бабусю розчулили до сліз.Паралельно у селищі на творчо-виробничій базі колегіуму мистецтв працював ІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль “Опішне—2008”. У ньому взяли участь 42 школярі та студенти з різних куточків України, а також Росії, Білорусі, Молдови. Вони працювали у трьох вікових групах за трьома номінаціями: образотворче мистецтво, декоративно-вжиткове та гончарство. У майстернях колегіуму панувала дружня творча атмосфера, тривало цікаве спілкування, організовували виставки, проводили майстер-класи, пленери, вечорниці.Мета фестивалю — залучити до гончарства та до вивчення його історико-мистецьких досягнень школярів та молодь, розвивати гончарні традиції, популяризувати молодіжну художню творчість. Конкурсанти взяли участь у роботі симпозіуму та в презентації трикнижжя. Хтось із промовців зазначив, що тут, в Опішні, зібралися люди родом із мистецтва. Молодим продовжувати славні традиції цього роду. І вони, хлопці й дівчата, школярі й студенти, почувалися щасливими, бо побували в гончарній столиці України — в Опішному. Настав час офіційно перейменувати Опішню в Опішне, повернути етнічну назву містечку — для того є історичне мотивування, мовні традиції. Та й у світі мистецтв далеко за межами України прижилася вже ця українська географічна назва.
