НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: НАШІ ЗДОБУТКИ І МАЙБУТТЯ 

Святослав МІЗЕРНЮКДо кожної знаменної дати чиновники, політики полюбляють помпезно рапортувати перед виборцями: підбивають підсумки, рахують здобутки, скромно приховують втрати… Нинішнє свято Незалежності України — не виняток. Хіба що у його колорит додасть свою барву військовий парад на Хрещатику. Тим часом, відірвавшись від офіціозу, кожному українцеві, для якого незалежність держави — не порожній звук, варто оцінити власні та загальнодержавні здобутки і втрати. Адже кожен громадянин — це маленька цеглинка у нашому спільному домі. І від його внеску залежить, яким буде фундамент, процес мурування і міць усієї споруди. Так, як і відродження духовності України, звільнення її від пут ідеологічної, понад трьохсотлітньої окупації, неможливе без утвердження української мови та інформаційного простору країни як основи існування української нації. Але ж і на цю річницю Незалежності України немає впевненості, що мова титульної нації посідає чільне місце. Не припиняють спроб знищити її промосковські імпершовіністи з кремлівських кабінетів і доморощені безбатченки реґіонального “розливу”, які переймаються у Верховній Раді не розквітом держави, не клопотами про її культуру, мову, економіку, а збагаченням власних кишень. Очевидно, саме тому багатостраждального Закону про мову, як багато інших, конче потрібних суспільству, досі не розглянуто.На жаль, і президентська вертикаль влади недостатньо працює, щоб українська стала пріоритетною у державі. Понад сторіччя тому товариство “Просвіта”, яке українську мову вважало надзавданням, поставило собі за мету просвітницьку роботу з українізації. Для цього безліч “Просвіт” на теренах України (за царської Росії!) видавали масовими накладами дешеву дитячу просвітницьку й художню літературу. Нині, здобувши незалежність, у вільній від гніту країні, державні мужі не змінили нічого у законодавстві, щоб українського читача — дитину, яка робить перші кроки на рідній землі, виховували саме на вітчизняних, українських книжках за змістом і мовою. 2007-й, який Президент Ющенко оголосив Роком української книжки, так і не започаткував цих кардинальних змін.Найбільшим здобутком за весь період незалежності, який докорінно змінив перебіг історії та свідомість людей, став помаранчевий Майдан. Хоч нині чимало скептиків скажуть про втрачені надії та можливості, але головний здобуток залишиться назавжди: народ зміг об’єднатися й повірив у свої сили, яких вистачило для подолання тодішньої гіпертрофованої, злодійкуватої, корумпованої влади. Саме тоді зародилися потужні паростки громадянського суспільства. Та хоч би яким посушливим був вітер апатії, що гуляє у нинішньому суспільстві, він не знищить тих паростків, що проросли у кожному. Можливо, для переосмислення цього потрібен певний час, за який зміцнене зело “виструнчить” спини тих, хто звик ходити зігнувшись — ще за комуністичної пори. До того ж, виросло покоління українців, народжене за незалежності, яке не знає, що таке “радість” і “рай” у радянському суспільстві.Тож не розчаровувати співвітчизників постійними політичними чварами на владному олімпі, а, почувши биття пульсу кожного громадянина, щодень дбаючи про його добробут і щастя, нинішня влада має у центрі Європи розбудовувати Соборну державу волелюбного українського народу. Що для українців означає незалежність, наш тижневик запитав у перехожих:1. Як Ви і Ваша родина зустріли звістку про незалежність України? Чи брали Ви участь у тих подіях та які плекали сподівання?2. Що з Ваших очікувань здійснилося, а що ні? 3. Яких кроків української влади чекаєте для зміцнення держави?Олена Корольова, економіст:1. Це було великою несподіванкою. Тому ні близькі, ні родичі участі не брали. Не сказала б, що й дуже раділи. Адже СРСР надто вкорінився у головах. Хоч розмовляю російською, хочу, щоб українську мову більше викладали у школах.2. Найбільший здобуток — люди відчули себе більше українцями, ніж були. А погане — все те, що нині є: інфляція, безкінечні зміни урядів. Жодної з програм так і не доведено до кінця.3. У зв’язку з подіями в Грузії не хотілося б ніякого протистояння чи загострення відносин із Росією. А урядові побажати робити щодня невеликий крок до здійснення обіцяного.Микола Круць, охоронець (підробляє на будівництві):1. Так, участь брали, зустріли з радістю, очікували кращого: країна буде як одна сім’я. А вийшло не так, як хотіли. Думали, що країна буде багатшою, людям стане легше жити. 2. Нічого — все навпаки: люди без роботи, тиняються країною та за кордоном у пошуках праці, щоб заробити собі на хліб. Чимало не мають навіть де жити.3. Не вірю нікому — ні лівим, ні правим.Інна Канівець, студентка педагогічного ВНЗ:1. Батьки сприйняли прохолодно, а я і моє покоління — захоплено. Надій особливих не плекали, але раділи за народ, який зміг відстояти свою незалежність. Адже колись Київська Русь була сильною державою й інші рівнялися на неї. Нині зовсім не те — чужі народи дивляться на нас, як на чорноробів.2. Нічого особливого не очікувала, бо 17 років тому була дитиною.3. Хочеться, щоб керівники держави мали власний розум, а не були маріонетками у руках владоможців інших країн. Я за освітою економіст, тому нинішній стан у цій царині зовсім не задовольняє. Але ж наша держава ще лише “підліток”, тож робимо помилки, і з часом це виправимо. Політикам хочу побажати не сваритися, бо від цього страждають прості люди.Юрій Жарков, пенсіонер:1. Брав участь. Але половина мого життя минула на Кубані, інша — у Києві. Зустрів з надією, бо незалежність — це єдність думок і сила господарювання. Дуже важливо було розвивати культуру й підтримувати мову, не забути про економіку, її розвиток і зміцнення в умовах самостійності. Адже від цого залежить “обличчя” України. 2. У всіх були надії на вправного керівника, який зміг би об’єднати все заради розквіту держави. Але цього не сталося. Маємо безмежну різноликість у поглядах, думках, політиці. Влада, як була раніше, так і тепер — корумпована! Але нині все ділять між собою клани олігархів: ось найбільше розчарування.3. Найголовніше — не брехати народові! На виборах обіцяють гори, а здобувши владу, обіцянок не виконують. Потрібно, щоб була справжня конкуренція передвиборних програм, а не дурити людей списками десятків різних партій. Хіба може збагнути різницю між ними бабця? Мають бути справжні політичні блоки: центр, ліві, праві. Найкраще, щоб у Верховній Раді були незалежні від влади чи бізнес-кланів народні представники, а всі гілки влади мали рівну вагу для ухвалення зважених рішень в ім’я розбудови держави.Микола Бурбело, пенсіонер:1. Я дякував Богу, що Він є над Україною і що все відбулося тоді мирно. Багато років чекав, щоб держава здобула незалежність. Заради цього воювали наші діди й батьки. Я пережив голод і війну, та дочекався цього свята. Головне, що ми самостійні назавжди!2. Нині, попри все, сподіваюся на краще. Україна житиме. Адже всі мають можливість вчити українську мову і вірити в Бога.3. Ходжу до церкви і молюся, щоб Бог просвітив їх світлом розуму Свого, що треба працювати не для власної кишені, а для людей. Головне у житті — мир і спокій. Добре, що дітям не довелося жити у тому “раю”, який створили комуністи й Сталін.Максим Леонтьєв, студент:1. Ми були тоді у пелюшках. Тож сподівань ще не мали.2. Справдилося — навчаюся у ВНЗ, здобуваю омріяний фах. Життям задоволений. Незалежність святкуватимемо: зберемося компанією — погуляємо, обов’язково підемо на Майдан.3. Найбільше турбує інфляція. Хочеться, щоб нам, молодим, не довелося у пошуках роботи їхати за кордон, щоб рівень життя став таким, як у Німеччині, де товари коштують майже стільки, як у нас, а зарплати набагато вищі.Марина Навозенко, мама:1. Участі не брали. 2. Сподівання були. Але ця постійна політична нестабільність, коли не знаєш, чого чекати, та ще нинішні події в Грузії відсунули все інше на дальній план.3. Хочеться, щоб молодь мала можливість придбати житло і здобути освіту.Сергій Візняк, менеджер:1. Мав десять рочків, тож не пам’ятаю. Жилося тяжко. Розповідали: щоб купити вкрай потрібне, доводилося стояти у чергах. Батько тоді усім переймався, стежив за новинами, про надії не казав.2. Дуже хотілося б справжньої незалежності, передусім від Росії. Нині можна придбати будь-що, але грошей не вистачає.3. Надто стурбований подіями на Кавказі. Сподіваюся, що Україну в цю війну не втягнуть, хоч радикальна позиція нашого Президента щодо підтримки Грузії насторожує. Тому на наступних виборах голосуватиму за Юлію Тимошенко.Яна Голуб, няня:1. Я тоді ще зовсім маленькою була, тож не пам’ятаю. Мої батьки сподівалися на краще життя без комунізму.2. Найбільше розчарування — помаранчева революція. Мій тато стояв на Майдані, але багато обіцянок так і не доведено до логічного завершення. Ціни безперервно зростають, а Президент занадто нерішучий як лідер, який усе повинен тримати в руках. 3. Хочу бути впевненою у завтрашньому дні, щоб зарплата зростала відповідно до цін. Непокоять події у Грузії; сподіваюся, що у нас війни не буде і що молодь не піде воювати.Галина Киричук, колишній бібліотекар (місто Нововолинськ):1. Вся наша родина прагнула, щоб Україна стала незалежною. Зараз залишилася ностальгія за тим часом. Звичайно, була велика надія на краще. 2. Живу у провінції, там зрушень ніяких: життя погіршилося. Раніше поля обробляли, села були чепурні, а тепер все занедбано. Молодь виїжджає, шукаючи кращого життя в столиці чи в інших містах. А хто залишився, живе за рахунок батьків, дідів, які одержують пенсію, бо заробити в селі неможливо. 3. Звернути увагу на пенсіонерів, які колись працювали у садочках, школах, прибирали територію. У нас злиденна пенсія — 500—600 гривень навіть з отими “добавками”. Хай би пожили на неї ті, хто при владі! Може, тоді вони зрозуміли б, як на ці копійки існувати!Олександр Спиридонович, працюючий пенсіонер:1. Не брав участі. Гадали, що буде краще, та з цього нічого не маємо.2. Різких змін у способі життя чи поліпшенні його рівня не відбулося.3. Найголовніше, щоб влада робила все для людей, а не для себе. Щоб хоч надія залишалася на майбутнє. А це — соціальні й політичні, моральні кроки. Візьмімо Київ: Хрещатик “доглядають”, а спальні райони — ні.Андрій Захарченко, лікар:1. Нас із першого ж кроку продали! Тож “маємо те, що маємо”. А сподівалися, що буде країна, де люди зможуть гідно працювати й жити.2. Народ не винен, бо все зле роблять наші чиновники. Їх треба всіх замінити, тоді можна на щось сподіватися.3. Від нинішніх не слід чекати нічого, вони не здатні на реформи. Має прийти зовсім інша — не політична, а народна, господарська еліта.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment