ЗЕМЛЯ, ПОЛИТА КРОВ’Ю НАШИХ ПРЕДКІВ 

Зоя ШАЛІВСЬКА, просвітянка, член НСПУ,м. КонотопСлава не поляже;Не поляже, а розкаже,Що діялось в світі, Чия правда, чия кривдаІ чиї ми діти.Т. Шевченко“То ви з Конотопа? А, “Конотопська відьма!” — пригадавши відомий літературний твір, не так уже й давно коментували, жартуючи, мої співрозмовники. “Не відьма, а битва”, — ображено відповідала я. В більшості випадків ніякої реакції не було — певно, не розуміли, до чого тут битва. І я вже спокійно розповідала про облогу Конотопа, мужність його захисників і, звичайно, про блискучу перемогу Івана Виговського над численними полками московських загарбників.За роки незалежності повернули із забуття багато сторінок нашої історії, досліджують раніше замовчувані події, пов’язані з національно-визвольною боротьбою українського народу проти поневолювачів. Один із символів цієї боротьби — Конотопська битва. Указ Президента Віктора Ющенка про відзначення цієї знаменної в українській історії події — 350-річчя битви під Конотопом — передбачає ґрунтовне наукове дослідження тих подій, археологічні розвідки. Саме з метою повернення до славних подвигів дідів наших у Конотопі відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція “Конотопський край в роки національно-визвольної війни українського народу (середина—кінець XVII ст.). Відомі вчені з Києва, Чернігова, Сум, Львова виступили з доповідями, а також змістовними були і виступи місцевих краєзнавців. У залі міського будинку культури — викладачі конотопських навчальних закладів, краєзнавці, журналісти — всі, кому не байдужа історія рідного краю. У фойє розмістили експозицію найцінніших козацьких старожитностей із фондів Конотопського краєзнавчого музею. Тут і замок з ключем від конотопської фортеці, що з тих давніх часів зберігався під склом в одній із церков міста, салютна гармата, Євангєліє в стилі бароко (XVII ст.), ікони, портрети, козацькі люльки, давні меблі. Представлено і зразки одягу, рушники, вироби народних майстрів. Охочі могли придбати книжки на історичну тематику. Головував на конференції директор науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб. Доповіді, дискусії, полеміка… Особливо зацікавив слухачів виступ А. Бульвінського, доцента кафедри історії України Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, в якій він на історичних фактах розвінчав коментарі МЗС Росії з відзначення 350-річчя битви, що завуальовували її причини та применшували значення. Адже тиск, хижацькі наміри Москви, порушення Переяславських угод спонукали І. Виговського до рішучих дій. За даними доповідача, це була масштабніша за Полтавську битва. В ній Московія втратила понад 40 тис. війська, зокрема й дворянську кінноту. А набирали 150-тисячне загарбницьке військо з 49 російських міст.Привітав та благословив на плідну працю учасників конференції єпископ Сумський і Чернігівський Мефодій. Він підкреслив, що перемогу цю здобули завдяки молитвам, з якими козаки йшли боронити рідний край.Багато запитань та жваву дискусію викликали доповіді конотопських краєзнавців, що сходили поля, де була битва, і намагаються розгадати, за словами Т. Шевченка все “…про могили, коли яку насипали, кого положили”. Бо це земля, полита кров’ю наших пращурів. Адже в реєстрі козацьких полків конотопці знаходять і свої прізвища. Краєзнавець Шаміль Акічев дослідив оборону Конотопа, яку очолював ніжинський полковник Г. Гуляницький. 70-денна облога тривала з початку травня. Три ряди оборонних валів та ровів перед валами надійно захищали місто. Спроби москалів засипати рови були невдалими, бо козаки цією землею за ніч зміцнювали вали фортеці. Гарматно-лучний обстріл москалів не досягав мети, а гармаші Конотопа вели неквапливий, але дошкульний вогонь у відповідь по позиціях москалів. Тож взяти штурмом місто 40-тисячній армії, яку князь О. Трубецкой кинув на непокірних конотопців, не вдалося.Науковці відвідали місця битви біля с. Шаповалівка. Вони були вражені розповідями школярів про подвиги своїх пращурів. До слова, карту Конотопської битви, якою користуються науковці, створив нині покійний наш земляк краєзнавець Іван Лисий.Історія боротьби української нації за своє існування мала перемоги і поразки: Руїна, відродження і знову занепад. І так досі. Не завжди ми вміли використовувати перемоги в боях і на виборах, що останнім часом простежуємо. Заважали розбрат, невміння зорганізуватися, поступитись амбіціями задля Вітчизни. Та й нині Україна — поле бою, на якому ми мусимо захищати свою мову, героїв, церкву, історію. Ось і тепер з боку північного сусіда звучать відкриті, дедалі жадібніші зазіхання на нашу землю, де встановлюють непотрібні пам’ятники. Ми ж часто не даємо належної відсічі, звикаємо терпіти зневагу й образи. Потрібно докласти ще багато зусиль, щоб вистояти нам, українцям, на своїй землі. Нам потрібні єдність, твердість та послідовність.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment