24 серпня — Преподобного Федора
Преподобний Федір, князь Острозький, походив із знаменитого волинського княжого роду, корені якого — від роду Рівноапостольного князя Володимира через його правнука Святополка, князя Туровського. Батько Федора князь Данило Васильович Острозький жив у XIV ст. Він боровся з польським королем Казимиром III за самостійність західноукраїнських земель. Батьки Федора вирізнялися благочестям та християнською любов’ю до Божих храмів. На той час в Острозі була церква Святого Миколая Чудотворця, на неї князь Данило та княгиня Василіса передали великі земельні угіддя. Батько брав участь у спорудженні кам’яних укріплень Острозького замку. Рік народження князя Федора невідомий. Федір був старшим із трьох синів. Уже з молодих років цікавився, що і як відбувається в чужих землях.
Уперше ім’я Федора Острозького зустрічаємо в історичних документах 1385 року, коли польський король Ягайло і литовський князь Вітовт підтвердили його право на володіння батьківськими землями й маєтками в Острозькому окрузі та доповнили їх Заславським і Корецьким округами. Певно, це вже було після смерті батька. Документи стверджують, що 1387 року молодий князь Федір був луцьким старостою, а 1388-го — воєводою Луцьким. 1408 року князь Федір керував визволенням із Кременецького замку литовського князя Свидригайла, прихильника і захисника православної віри. Навіть нинішні руїни цього замку можуть підтвердити, яка це була складна військова операція. В XIII ст. Кременецький замок не змогли взяти татари, й осоромлений хан Батий з прокляттями змушений був відступити. 1410 року він брав участь у битві короля Ягайла з хрестоносцями під Грюнвальдом і, без сумніву, зробив вагомий внесок у перемогу. Блаженний князь Федір також надавав підтримку гуситському руху в Чехії. На той час більша частина українських земель була під владою Литви, меншою володіла Польща. Підписання двох уній між Польщею й Литвою у Креві 1385 року та в Городлі 1413-го ще більш обмежило права православних українців. Князь Федір Острозький виступив у дієвій обороні цих прав. Як свідчить Києво-Печерський патерик, “для православ’я було кориснішим не мати ніякої залежності від Польщі, а тому Федір, князь Острозький, і допомагав Свидригайлу в боротьбі проти Польщі й прославився в цій боротьбі”. Тож літописець писав про нього “як про мужа великої діяльності та величності”. Тим часом помер великий князь Литовський Вітовт, і на його місце обрали Свидригайла, а розпорядчим сподвижником новообраного став князь Федір Острозький, “муж виняткової хоробрості й величезного авторитету у військах”. 1432 року він провів успішні військові операції проти Польщі на подільських і волинських землях, захищаючи український народ і православну віру. На цих теренах блаженний князь Федір примусив польського короля Ягайла захистити законом свободу православ’я та зрівняти у правах місцеву шляхту з польською. Свидригайло зрозумів, що всі симпатії місцевого населення на боці Федора Острозького. Та й сам Федір вирішив покладатися лише на власні сили. Помер Ягайло, і королем Польщі став його син Владислав. Свидригайло вирішив позбутися Федора. 1435 року він вторгся на Поділля, узяв Федора в полон і ув’язнив. Та православні волиняни й подоляни вступилися за свого князя, звільнивши його з допомогою польських полководців на тих землях Вікентія Самотульського і Михайла Бучацького. Минуло небагато часу, і Федір помирився зі своїм кривдником. Він допоміг Свидригайлові в боротьбі з литовсько-польською партією. Князь Федір брав участь у битві з татарами 1438 року, яка була для нього невдалою, але він залишився живим і неушкодженим. Та саме ця битва мала доленосне значення для його подальшого життя. Свидригайло втік у Волощину, і до влади в Литві прийшов молодший син Ягайла Казимир. Він прогнав поляків, помирився зі своїм дядьком Свидригайлом і надав йому володіння на Волині з містом Луцьком. Не забув і Острозького князя Федора, надавши в управління на правах намісництва другу частину Волині з містами Володимиром, Дубном і Острогом, які вже приєднували до князівства Литовського. Тож усередині XV сторіччя князь Федір Острозький став земельним магнатом, що володів величезними наділами і маєтками в найкращих областях Поділля й Волині. Він удосконалив військове мистецтво гуситського порядку у війську, що називалося “табором”. Преподобний Федір заснував в Острозі кам’яну Пречистенську церкву. Усе це разом із князівською силою і славою 1441 року він залишає своєму сину Василеві. Між 1441—1446 роками його шлях пролягає до Києва в Печерський монастир. Історія зберегла багато відомостей про світське життя Федора Острозького, та майже нічого — про чернецтво. Відомо, що його постригли в ченці з іменем Феодосій, вірогідно, на честь преподобного Феодосія Печерського. Дружина його Агафія також прийняла чернецтво з іменем Агрипина. Преподобний Федір відбував у монастирі обітницю мовчання та послуху, а за деякий час його висвятили в ієромонахи, хоч цю версію піддають сумнівам. Протоієрей Андрій Хойнацький у Патерику Волино-Почаївському пише, що на звичних лаврських іконах і на тій, що розташована в Дальніх печерах над його мощами, преподобного Федора зображено в одязі простого ченця. Але в П’ятницькій церкві Острога та у церкві Острозького Кирило-Мефодіївського братства є ікона преподобного Федора (орієнтовно XVII ст.), де його зображено в мантії та в єпітрахілі з книжкою в руці. Тобто волиняни були впевнені, що преподобний Федір був ієромонахом. Про рік смерті преподобного Федора нічого не відомо, вірогідно, це сталося в другій половині XV ст. Його канонізували, мабуть, наприкінці XVI сторіччя. Головний редактор “Голосу православ’я” Юрій Цюпа, подаючи короткий життєпис князя-ченця Миколи Святоші, 1994 року писав: “Були серед князів люди, які насправді щиро і беззастережно зрікалися світу, а з ним — влади і грошей, ідучи до монастиря простими ченцями, накладаючи на себе важкі обітниці”. Таким був князь із Волині Федір Данилович Острозький. Прикладом для Федора був чернігівський князь Святослав, який 1097 року княжив у Луцьку, а потім став києво-печерським ченцем. Ми знаємо його як преподобного Миколу Святошу. Пам’ять преподобного Федора, князя Острозького, Печерського відзначають ще 10 вересня та в складі Собору волинських святих 23 жовтня і в другу неділю Великого посту. Борис Самбор,секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. Київ
Борис Іванович Самбор народився 1 серпня 1941 року в селі Попівці Звенигородського району Черкаської області у селянській родині, де всі працювали на землі. Дитинство минуло у сім’ї благочестивих і глибокорелігійних діда Кузьми й баби Ярини. Саме вони посіяли в душу хлопця зерна християнської віри і любові на все життя.1958-го зі закінчив Вільхівецьку середню школу, завучем у якій працював Максим Йосипович Чорновіл, батько Героя України В’ячеслава Чорновола.1965 року завершив навчання в Одеському кредитно-економічному інституті. За направленням розпочав трудову діяльність на Уралі у Пермській області. Із загального 41-річного трудового стажу впродовж 22 років працював у Києві в системі вищої освіти, із них 13 — у міністерстві освіти України. Після виходу 2000 року на пенсію почав досліджувати і вивчати літературні джерела життєписів українських православних святих.Публікацію Житій святих започаткував Петро Могила, видавши 1661 року “Патерик або Життя святих Києво-Печерської Лаври” українською мовою. Лише у XX сторіччі цю роботу продовжили, але за кордоном.Так, 1962 року протоієрей А. Дублянський видав у Мюнхені книжку “Українські святі”, а митрополит Іларіон (Огієнко) у Вінніпегу (Канада) — 1965-го “Українську патрологію”, у якій частина друга “Хор українських святих”. Борис Самбор дослідив й описав життєписи 230 українських святих. Його робота — для тих, хто регулярно відвідує церковну службу, і для тих, хто лише збирається йти до храму.
