25 серпня виповнюється 70 років з дня народження українського поета, публіциста, громадсько-політичного діяча Київщини Олександра Дробахи. Нині він голова Вишгородського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, депутат Вишгородської районної ради, почесний громадянин міста Вишгорода, автор багатьох книжок і публікацій у пресі.
— Пане Олександре, як Ви готуєтеся зустріти свій ювілей?— З людьми і для людей (сміється).— Що найбільш Вас турбує як письменника і громадянина?
— Проблеми нашого Відродження як нації й держави, зокрема відставання у суспільстві духовної домінанти від матеріальної. А звідси — неправильне розуміння свободи як звільнення від моральних норм і відповідальності (дається взнаки післягеноцидний, колоніальний період).— Як це подолати?— Мусять бути противаги, важелі духовного впливу на багатьох із нас (ці фактори: Єдина Помісна Церква, влада всіх рівнів, мистецтво), щоб одухотворювати, а не нагромаджувати лише матеріальне багатство.— Ви автор 10 книжок поезії та прози. Чи українська література встигає за викликами часу?— Не вириватимемо літературу із загального впливу мистецтва на людину. Синтетичні види мистецтва, як українське кіно, могли б семимильними кроками прискорити формування нації, коли б ми мали 50—100 фільмів-бойовиків про 500-річні українські визвольні змагання. 100 українських героїв “не працюють” на відродження української могутності. Ось вам і роль літератури як складової кіно нівелюється.— Цікава думка. Мене тривожить здрібнення середовища літераторів усіх поколінь, дріб’язковість тематики, свавілля форми…— Це відбувається тому, що багато письменників міряють людину від стопи до пояса, а треба — від серця й голови до неба. Ці письменники звільняються від найкращого, що є в їхніх думках, смакуючи низьке, вульгарне, матеріальне. Для мене як письменника і педагога важливо бачити, відчувати: кожен урок, кожна книжка — крок на шляху учня до себе як непересічної особистості, до себе як до героя.У дзеркалі душі юнака чи дорослої людини хочу побачити свою працю. Приклади є. Найкращі українські пісні виправляють навіть генні хиби організму.— Пане Олександре, знаю Вас і як щирого прихильника козацького відродження в Україні. Вас поважають у козацькому товаристві за постійну участь у заходах, які проводить Міжнародна асоціація “Козацтво” разом із товариством “Просвіта”. Вам вдячні студенти та учні київських шкіл — учасники цих заходів за Ваші щирі виступи. Та й звання полковника козацтва Вам присвоєно цілком обґрунтовано. Яким бачите майбутній розвиток українського козацтва та його роль у становленні держави?— Відродження справжнього козацтва — складна і важлива проблема. Вважаю, що в Україні в майбутньому лад має трансформуватися в Українську Гетьманську державу із президентсько-гетьманським правлінням, звісно, з певною корекцією з огляду на час.— Як починається Ваш робочий день?— Попри погоду пробігаю 1,5—2 км підтюпцем заради зміцнення організму. Далі розв’язую десяток-другий проблем і проблемочок, щоб мати можливість сісти за письменницький стіл.— Про що мрієте?— Хочу, щоб в Україні запанувала добротворча атмосфера змагальності в усіх сферах життя. Тоді перемагатимуть здібні, талановиті, а не імітатори, і ми швидше долатимемо колоніальне минуле.— У що вірите?— Віра для мене — одна з трьох найважливіших Божественних Чеснот, найефективніша в поєднанні з Надією, Любов’ю та ще з чотирма духовними Божими Чеснотами: Мудрістю, Мужністю, Справедливістю, Розважливістю.Розподіляючи свій час, думаю про те, що його трагічно мало, рахунок іде на секунди…— Кілька життєвих правил, гасел, якими керуєтесь у житті.— Їх багато, згадаю кілька: не стій ніколи із сатаною на вустах і замість одного ти будеш при семистах. Ambos oder Hammer sein (Будь молотом або ковадлом) — Гете.Вміти бути великим у малому, але ніколи не бути малим у великому…Спілкувався Михайло СОПІВНИК,просвітянин,заслужений працівник культури України,голова ради старійшин Міжнародної Асоціації “Козацтво”
