ПОШУК СЕБЕВІДПОВІДНОСТІ

Павлина ДУНАЙНайголовніше завдання людини — пошук тієї дороги, задля якої Бог і покликав її до життя. А вже знайшовши — потреба копіткого щоденного поступового руху до тих меж, які суджено здолати. І, напевно, щасливий (хоч, безсумнівно, небезболісно!) той, хто усвідомлює потребу пошуку, саморуху й саморозвитку на тій дорозі, що стає сенсом життя. Наталя Кучер — за фахом філолог і музеєзнавець, за покликанням — шанувальник мистецтва та пристрасний шукач Божої істини й правд Його віри — у 44 роки доволі несподівано для всіх презентувала свою першу виставку малярських робіт. Її особистий пошук був дуже інтенсивним і плідним. Найближче коло друзів, колег, знайомих ошелешено сприйняло такий вияв самореалізації Наталі як диво. Своєю чергою “братів-художників”, які виявили неабиякий інтерес до виставки, не менш подивував професійний рівень та духовність її полотен. І ось майже через три роки маємо можливість споглядати другу художню виставку Наталі “Пошук”. Наголосимо на влучній назві. Адже пошук — це не лише найперспективніший напрям розвитку, а й найплідніший стан душі людини. А у нинішньому мистецькому бутті Наталі це ще й засвоєння та вибір із багатющих джерел світового мистецтва тих себевідповідних художніх засобів і форм та світоглядних моделей, які дають змогу найточніше висловити естетику власного художнього “Я”. Тому на її полотнах можна прочитати стилістику найрізноманітніших мистецьких епох, шкіл та особистостей — від Відродження й бароко з його перетіканням у рококо до реалій постмодерну й авангарду. Зосібна серед тих художників, алюзії зі стилістикою яких досить виразно проступають на олійних картинах, пастельних та графічних малюнках Наталі Кучер, — вибухові постімпресіоністи Поль Гоген і Вінсент ван Гог, заглиблені в символічний тайнопис живопису меланхолійні прерафаеліти, колористично впізнавані Жан Батист Одрі, Жорж Руо та Валентин Реунов, Франсиско Сурбаран із його дивовижною ілюзією естетичної уречевленості та Франсуа Буше з властивою йому м’якістю кольору й ліній. У написаних Наталею портретах проглядає відгомін краси диспропорційної неповторності портретів Амадео Модільяні, пастельна небесність ліній, властива великому Леонардо да Вінчі, кольорово насичена емоційність Мінаса Аветисяна, а часом несподівано виринає алюзія до бурхливого пензля Давида Бурлюка.Ці впливи, безперечно, можна було б продовжити та визначити їх як школу майстерності. Але, на нашу думку, найголовніше, що за кожним випадком стилізації художньої манери того чи іншого знаменитого митця проступає власний стиль художниці. Він базований насамперед на духовидності її зображень та світлі, що наповнює навіть колористично найінтенсивніші її полотна. Бо й справді краса — насамперед в очах того, хто дивиться. А Наталя вміє бачити красу і цноту нашого світу та з властивою їй органічністю передавати їх на полотні. Ще одна дуже важлива прикмета художньої манери Наталі Кучер — намагання “схопити” й відтворити (і їй це доволі часто вдається) внутрішню суть, душу неймовірних за красою фраґментів довкілля, окремих речей і, зрозуміло ж, людей. У такому сенсі кожна з її картин, пейзажі й натюрморти — своєрідні портрети, що демонструють результати перетворення речі в собі на суб’єкт мистецтва. Таке прагнення художниці зазирнути, як писав одержимий ідеєю справжності поезії Богдан-Ігор Антонич, “у дно, у суть, у корінь речі, в лоно” — ознака зрілої особистості. І Наталині художні експерименти спрямовані радше на пошук форм естетичного “самовимовлення” набутого духовного досвіду, мистецької себевідповідності.Не можемо не відзначити потужного еволюційного руху Наталі Кучер, який виявляється в самій художній матерії її полотен. Насамперед він пов’язаний із апеляцією до насиченіших кольорів, які забезпечують картини глибинною перспективою, конденсованістю емоцій та “зазиранням” у світ неусвідомленого. Особливо вирізняється портретний живопис художниці. Тяжко позбутися відчуття, що його герої — це завжди тією чи іншою мірою “зліпки з душ” її моделей. Їхні образи, що характеризують відкритість до глядача і разом із тим природне перебування у сутнісному “Я”, створюють ілюзію (гадаємо, обґрунтовану) духовного діалогу з авторкою портретів. І саме його енергетика довіри, вдячності, взаємопізнання й взаєморозуміння накладає відчутний відбиток емоційної теплоти й близькості у їхньому сприйнятті. У такому сенсі так зване “герменевтичне коло” (за Х. Г. Гадамером, духовний діалог письменника з читачем через створений текст) існує не лише в літературі, а й у живописі, коли художник набуває здатності спілкуватися із глядачем через полотно. Виставка Наталі Кучер “Пошук” засвідчує широке, приязне, естетично рухоме, захоплене “герменевтичне коло” як свідчення справжності таланту та майстерності його вияву.Підсумовуючи власні враження від полотен Наталі Кучер, які невіддільні від досвіду її духовної дороги, не можемо не віддати хвали Господові за істинність і милість Його настанов: “Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить; і тому, хто стукає, відчиняють” (Лук. 11, 9-10). Саме усвідомлення потреби пошуку і його процес — уже певний щабель віднайдення, яке триватиме стільки, скільки ми шукатимемо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment