ДРОТОВЕ РАДІОМОВЛЕННЯ У КОНТЕКСТІ ВЛАДНИХ ЧВАР

Відкритий лист Президентові України Віктору Ющенку, голові Верховної Ради України Арсенію Яценюку, прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко

Василь ЛИЗАНЧУК,доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка, заслужений журналіст України, академік АНВШ УкраїниЧи можна було обмежити жорстоко-трагічний удар стихії в західноукраїнських областях? Безперечно, так! До найважливіших попереджувальних інформативних чинників належить дротове радіо, знищення якого, на превеликий жаль, триває в Україні. З 19 мільйонів радіоточок, які функціонували на початку 90-х років минулого сторіччя, нині діє лише приблизно 5 мільйонів. Кількість їх без упину зменшується.

У багатьох селах, які найбільше постраждали від повені, дротове радіо уже кілька років не працює. Наприклад, моїх односельців із Ганева Коломийського району Івано-Франківської обл. понад 10 років тому позбавили можливості слухати прекрасні передачі Національної радіокомпанії України, Івано-Франківського обласного та Коломийського районного радіо. Зрозуміло, що вони також не мали змоги почути оперативну інформацію про наближення руйнівної повені. Зненацька 70 відсотків сільських будівель опинилися у смертельному полоні стихійного лиха. Чого тільки не забрала збурена вода!Хто скаже, що дешевше — підтримувати функціонування дротового радіо чи відновлювати поруйновані повеневою стихією господарства? Ще 15 листопада 2001 року президент України Л. Кучма, виступаючи перед працівниками радіо, телебачення і зв’язку, наголосив, що дротове радіомовлення, на базі якого, до слова, будують систему оповіщення цивільної оборони, сьогодні в незадовільному стані. На 100 сімей в Україні припадає лише 40 радіоточок.Під час драматичних для мешканців Суходольська Луганської області днів (масове захворювання на вірусний гепатит через брудну воду) прем’єр-міністр В. Янукович запевнив, що дротове мовлення як один з основних засобів оперативного повідомлення населення про виникнення надзвичайних ситуацій, про загрозу безпеці або життю людей буде скрізь в Україні відновлено. Обурювався руйнуванням мережі дротового радіомовлення голова Верховної Ради України В. Литвин. Говорили-балакали про важливість цієї інформаційної системи депутати. Було чимало публікацій у пресі, виступів по радіо на захист мережі дротового мовлення.З 1997 року пишу відкриті листи Президентові України, голові Верховної Ради і прем’єр-міністрові України: “Не руйнуймо мережі дротового радіомовлення!”, “Чому триває знищення дротового радіо?”, “Відновімо ж нарешті мережу дротового радіомовлення!”, “Збережімо голос держави”, які опублікували газети “За вільну Україну” (13 листопада 1997 р.), “Тижневик Галичини” (14 листопада 1997 р.), “Літературна Україна” (18 грудня 1997 р.), “Говорить і показує Україна” (29 січня 1998 р.), “Час/Time” (2—8 квітня 1998 р.), “За вільну Україну” (18 червня 2002 р.), “Літературна Україна” (20 червня 2002 р.), “Молодь України” (20 червня 2004 р.) “День” (17 липня 2004 р.), “Молодь України” (27 травня 2004 р.).Минають місяці, роки… Президенти, голови Верховної Ради, прем’єри, міністри, політики й політикани приходять і відходять, а комуно-радянська філософія байдужості “Після нас — хоч потоп” зберігається і цього року яскраво виявилася.Замість того, щоб зупинити руйнування дротового мовлення, не лише поновити, а й розширити колишню мережу, байдужі до української справи чиновники роздмухують тезу, що “брехунці”, “колгоспники” (так часто за радянських часів називали радіоточки) — атрибут більшовицької тоталітарної системи. До того ж, мовляв, дротове мовлення, на відміну від ефірного, яке приносить значні прибутки, збиткове і не вписується в ринкові умови. Мабуть, суть не в цьому. На Заході, де ринок давно править бал, виписано чіткі правила його поведінки: як тільки він вступає у суперечність з державними, а отже, національними інтересами, закони такого ринку в тій чи іншій сфері перестають діяти. В Україні ж телерадіоефір, за оцінками фахівців, на 90 % заполонений чужоземною агресивною, насильницькою, порнографічною масовою “культурою”, брехливою і цинічною рекламою. Велика кількість FM-організацій і телекомпаній, на відміну від дротового мовлення Національної радіокомпанії, годує українських громадян спримітивізованими витворами сурогатів, видаючи їх за модерне мистецтво. Пропагує “естетику зла”, денаціоналізує, тобто зросійщує, американізує і навіть африканізує дітей, підлітків, молодь. Псевдобізнесова, псевдоринкова політика, у якій застрягла переважна більшість радіотелеорганізацій, не допомагає утвердженню високих моральних, духовних, національних ідеалів, української патріотично-громадянської свідомості. Навпаки, велика кількість так званих рейтингових передач — витончений засіб масового психопрограмування, нівелювання природної сутності українців, знищення культурно-національного життєвого середовища, історичної пам’яті, українського державницького духу, що загрожує безпеці української нації, держави. Це, по-перше, бо переважна більшість мешканців України позбавлена конституційного права на одержання правдивої різноманітної інформації з джерел національного дротового мовлення. По-друге, українці, не отримують оперативних повідомлень про надзвичайні ситуації, бо в їхніх оселях сумно мовчать радіодинаміки. А тим часом на шкоду Україні та її громадянам триває українсько-українська владна війна. Із драматично-трагічного історичного досвіду відомо, що у таких війнах не буває переможців. Українські внутрішні чвари тільки вигідні недругам, зокрема Росії, яка не відмовилася від поглинання України, а нині розв’язала війну з Грузією.Отже, шановні пане Президенте, пане голово Верховної Ради України, пані прем’єр-міністре, якщо мислити патріотично, стратегічно, національно-державницькими інтересами, то потрібно негайно припинити владні чвари, водночас з іншими заходами щодо якнайшвидшої ліквідації наслідків повені та стихійного лиха байдужості, також відновити зруйновану (може, й умисно, щоб не чути було українського слова?!) мережу дротового радіомовлення. Зрозуміло, що це вимагає грошових витрат. Та кошти можна виділити, але треба відкинути байдужість, аполітизм, зневагу до інформаційно-національної безпеки України. Комуністична партія Радянського Союзу для реалізації своєї антинародної, протиукраїнської, антигуманної політики знаходила кошти, щоб скрізь було чути голос Кремля. Українська держава також може й у нинішній скрутний час роздобути гроші для того, щоб у кожній оселі працювала радіоточка, доносила до сердець людей суть української національної ідеї. Нехай цей “анахронізм більшовицької епохи” попрацює на утвердження української України. Адже кабельне телебачення в Україні бурхливо розвивається чи не тому, що за змістовим наповненням воно не українське?Повсюдне відновлення поруйнованого дротового радіо, його розвиток у рамках Національної радіокомпанії як основи майбутнього суспільного радіомовлення — це захист інформаційного простору в Україні, що означає боротьбу за душі й серця людей, за ринок, за капітал, за добробут, за національну політику.Розвиток національного телерадіопростору — одне з важливих завдань будівництва Української держави, утвердження мови, культури, духовності, незалежності, соборності. Для забезпечення культурно-духовних, інформаційних потреб громадян нагально потрібно розробити і профінансувати державну програму відновлення й розширення дротового мовлення в Україні.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment