ТРАГЕДІЯ І ТРІУМФ ЮНОЇ ХУДОЖНИЦІ

Світлана СОБОЛЕВСЬКАПоява цієї книжки, без будь-якого перебільшення, була справді тріумфальною. Знаний тоді критик Михайло Слабошпицький одразу став відомим українським прозаїком. Книжка утвердила за ним репутацію майстра біографічного жанру. Окрім відкриття імені та образу Марії Башкирцевої для українського читача, що вже обіцяло творові успіх та популярність, сталося й відкриття автора з високою літературною культурою. Чимало тих, хто писав про роман-есе Михайла Слабошпицького (а з-поміж них Павло Загребельний, Анатолій Дімаров, Дмитро Затонський, Віталій Дончик, Микола Руденко, Іван Кошелівець, Анатолій Шевченко), наголошували: автор володіє оригінальним стилем. Він жадібний до фактів, інформаційно “вибуховий”, афористичний та пластичний у фразі.Після “Марії Башкирцевої” один за одним вийшли біографічні романи й повісті “Поет із пекла (Тодось Осьмачка)”, “Никифор Дровняк із Криниці”, “Веньямін літературної сім”і (Олекса Влизько та інші)”, “Українець, який відмовився бути бідним” , написані темпераментно, розкуто, з полемічним загостренням. Без цього тяжко уявити прозу М. Слабошпицького — інтелектуально насичену, позначену яскравою стилістикою.

У “Марії Башкирцевої” виявилася щаслива літературна доля не лише тим, що вона ознаменувала яскравий етап творчості М. Слабошпицького. Роман кілька разів перевидавали, він виходив у перекладах французькою, російською й естонською. Про цей твір написано багато схвальних слів.Нове видання означене як ґрунтовно перероблене й доповнене. З’явилося й уточнення до його назви, яка тепер звучить так: “Марія Башкирцева (Життя за гороскопом)”. Дуже добре було проілюстровано російське видання (переклад Наталі Кублановської), де видрукувано багато фотознімків та кольорових репродукцій. Але ця книжка значно його перевершує — це яскраве подарункове видання, яке вмістило до півтори сотні фотографій та репродукцій. Оригінальний дизайн книжки зробила талановита художниця Ніна Танченко.Як розповідає автор у післямові, мільйони шанувальників Башкирцевої та читачів її знаменитого “Щоденника” ввели в оману — ще й досі в авторитетних енциклопедіях та інших довідкових виданнях зазначено, що Марія Башкирцева народилася в селі Гавронці на Полтавщині 1860 року. Місце народження вказано правильно, а ось рік неточний. І внесла цю плутанину мати художниці, якій хотілося, щоб донька лишилася в пам’яті людей на два роки молодшою. Вже тоді у всіх некрологах французької та російської преси було написано, що смерть забрала цю винятково талановиту дівчину двадцятичотирирічною. Насправді ж тоді, 1884-го, коли її проводжали в останню путь і поховали на паризькому цвинтарі Пассі, Марії було двадцять шість.Але на цьому фальсифікації, до яких вдалася Башкирцева-мати, не вичерпуються. Мати суворо цензурувала доньчин щоденник, який та вела чи не від дванадцяти років. Повикидала з нього багато важливих подій, думок Марії й “дійових осіб”. У неї були свої погляди на те, що треба пускати на очі читача, а що ні. До того ж, родина Башкирцевих була замішана в грандіозному скандалі. Упродовж цілого десятиліття тривала спричинена цим судова тяганина. Тітку художниці звинувачували в тяжкому злочині. Про ці події Марія писала в щоденнику, і це також зазнало суворих вівісекцій. Не випадково, коли через кілька літ після смерті Башкирцевої з’явився її щоденник, то один із приятелів художниці сербський князь Божидар Карагеоргієвич узявся захищати Марію від… її щоденника. Чи не першим він сказав, що тут щось не так.Цікаво, що перше видання “Щоденика” М. Башкирцевої за редакцією відомого французького романіста Андре Тер’є з’явилося одного року зі “Щоденником” братів Гонкурів. Обидві книжки стали сенсаціями. Чимало письменників напали на Гонкурів, бо вважали, що їхня книжка аж надто відверта й суб’єктивна. А з приводу “Щоденника” Башкирцевої реакція була найнесподіваніша. Наприклад, прем’єр-міністр і відомий на той час інтелектуал Вільям Галадстон назвав “Щоденник” найвидатнішою книжкою XIX століття. Він ставив його поряд зі “Сповіддю” Ж.-Ж. Руссо. Безмежно захоплений був “Щоденником” і самою Башкирцевою Велемир Хлебников. Високі слова про неї належать Анатолеві Франсу й Морісові Баррелю.У романі цікаво розповідається про тогочасне мистецьке середовище Парижа, що в нього потрапила народжена в Україні дівчина, в якої раптом виявилися найрізноманітніші таланти. Її чекала кар’єра видатної співачки. Вона навіть уже концертувала, але через хворобу горла Марія втратила голос, у неї почала прогресувати глухота. Вона добре знала сім мов і була дивовижно начитана. Потім зайнялася живописом і почала відвідувати студію Жюльєна — єдиний у Франції навчальний заклад, у якому могли брати уроки жінки. Як пише автор роману, студія Жюльєна, хоч самого Рудольфа Жюльєна немає на світі вже з сотню літ, існує в Парижі досі. Перші виставки імпресіоністів. Поява Мане й Моне, Дега й Ренуара, Піссаро й Сіньяка, Сіслея й Морізо — усе це пора входження в мистецтво юної Башкирцевої, яка швидко стала незаперечним лідером у студії Жюльєна і почала одержувати медалі в Салоні — щорічній мистецькій виставці в Парижі, в якій брали участь не лише французькі художники. До слова, Салон — це тисячі картин. Про нього цікаво писали Шарль Бодлер та Еміль Золя, які були ще й видатними мистецькими критиками.Автор пише про надзвичайне творче піднесення Башкирцевої, про її бонапартистські плани на майбутнє, про її флірти, про секрети й сенсації з біографій видатних художників, про скандали в родині Башкирцевих-Бабаніних, про тогочасні моди й французьку кухню. Одне слово, принагідно читач дізнається масу цікавих речей. Це прикметна особливість прози Михайла Слабошпицького, який, оповідаючи людську історію, не відмовляє собі в задоволенні розповісти якісь сенсації. Подекуди ці відступи в романі читаєш як завершені сюжетно самодостатні твори. Вони нібито безпосередньо не пов’язані з сюжетом, однак твір без них відчутно програв би, оскільки вони дають інтелектуальний чи мистецький контекст для конкретної біографії, з несподіваного боку проливають світло на людей та події, про які йдеться в романі.У новому виданні значно посилено іронічний струмінь, який у першому варіанті був заявлений на рівні майже ембріональному. Тепер же автор іронічно, а подекуди й сатиричними барвами виписує любовні інтереси юної Башкирцевої, часто інспіровані намірами родини якнайвигідніше видати її заміж. Це мало неминуче призвести до конфлікту: приписи манірного бомонду, до якого належали Башкирцеви-Бабаніни, й невситима жадоба молодої художниці до мистецького самоствердження. Шлюб  і кар’єра мистецька ніяк не хотіли примиритися між собою. Між ними спалахнув антагонізм і, врешті, переважило мистецтво, що цілковито поглинуло Марію в останні кілька років життя.Психологічно виразно описує М. Слабошпицький поведінку й відчуття смертельно хворої Башкирцевої. Адже тоді, в XIX сторіччі, діагноз туберкульоз звучав як смертний вирок. Сторінки Маріїного щоденника, який часто цитує автор роману, сповнені запитаннями до самої долі: скільки часу ще в запасі художниці? Скільки картин вона встигне написати? Надзвичайно активно працюючи над творами, збираючи цілу колекцію захоплених відгуків і нагород, вона водночас подумки прощається зі світом, бо добре знає, що свічка, запалена з обох кінців, догорає дуже швидко. Це особливо пронизливі сторінки в романі. Про їхню емоційну силу й виразність пише в передмові до книжки Павло Загребельний.Окрема сюжетна лінія — кохання Башкирцевої і Бастьєна-Лепажа, найавторитетнішого митця. Кохання приречених людей (Бастьєн-Лепаж помре за кілька тижнів після Башкирцевої — у нього був рак шлунка). Вони зустрічаються у Маріїній майстерні. Немічного Лепажа, домежно висохлого, легкого, як дитина, приносить у майстерню на руках брат Еміль і лишає їх наодинці. Вони втішають одне одного, розмовляють про мистецтво, у них ще є творчі амбіції й плани на мабутнє…Марія розповідає Лепажу про Гавронці, про українських селян, намагається розвеселити його українськими анекдотами. А годинник невблаганно відлічує їхній час. Зрозпачена Марія волає до Бога: чим вона його прогнівила? Чому на такому високому творчому злеті, у передчутті такого великого мистецького майбутнього має померти? Адже це така незбагненна несправедливість. …Останні дні її життя восени 1884 року. Марія марить. Прийшовши до тями, каже: “Мені так хочеться гавронських вишень…” Але Гавронці далеко, і їх Марія вже ніколи не побачить. Вона пише заповіт. Докладно викладає сценарій похорону. Вимагає від рідних заснувати мистецьку премію імені Марії Башкирцевої, щоб нагороджувати найталановитіших молодих художників і скульпторів (їхня національність не має значення). Ця премія існує у Франції й досі.Похорон відбувається так, як того хотіла Марія. Білі коні, біле вбрання художниці. Білі квіти. Жалобна процесія пропливає Парижем. Зупиняється біля будинку, в якому живе Бастьєн-Лепаж. Його підносять до вікна. Безсилим поглядом він прощається з Марією.Після її смерті в пресі писали про Маріїн епістолярний роман із Мопассаном. Дехто вважав, що той роман не лише епістолярний. У двадцяті роки в Австрії навіть зняли фільм про їхні нібито любовні стосунки. Тоді нащадки Башкирцевої змогли через суди заборонити демонстрацію картини. М. Слабошпицький докладно зупиняється на передісторії (як і на всій історії) листування Башкирцевої з Мопассаном. Марія небезпідставно боялася за долю щоденника. Розуміла, що мати нізащо не пустить у світ багато того, що вона там писала. Марія вирішила в останні місяці свого життя переправити свої записи в руки когось із відомих письменників, передавши йому право видати книжку. Вона писала до Едмона Гонкура, до Еміля Золя. Безрезультатно. На її лист відгукнувся, як пише автор роману, “пожирач жіночих сердець”, “невиправний кондотьєр на амурному фронті” Мопассан. Він висував їй інтимні пропозиції. Марія ж у відповідь інтригувала й кокетувала. Мопассан лютував, що не може досягти свого й вистрілював у листах фривольностями. Марія у відповідь містифікувала: Ви, мовляв, дуже наївний і примітивний, бо повірили, що до Вас справді пише жінка, а я не жінка, я чоловік, викладач ліцею…Мопассан у відповідь вибухнув брутальною лексикою, назвавши свого кореспондента шахраєм, буквоїдом, пацюком і запропонував йому адреси паризьких борделів зі своїми рекомендаціями та характеристиками тамтешніх цін і рівня обслуговування клієнтів. Марія розгублена — не цього вона чекала від листування з Мопассаном. Їй уже не до фліртів і не до епістолярних війн. Вона почувалася ображеною. “Ви мене не варті… — пише вона в одному з останніх листів до Мопассана. — Наше листування мене стомило…”Як пише М. Слабошпицький, нині в світі існують сотні книжок про Марію Башкирцеву. Переважна більшість авторів захоплена її юним талантом і феєрично яскравим життям. Є й такі автори, які спеціалізуються на розвінчуванні Башкирцевої, звинувачуючи її в егоцентризмі й патологічному марнославстві. Особливо популярними були ці мотиви з кінця ХІХ й до двадцятих років XX сторіччя, коли фемінізм ще не став потужною світовою тенденцією, маючи численне представництво в усіх розвинених країнах світу. З Башкирцевою воювали передовсім представники чоловічої половини людства. У своєму “Щоденнику” художниця посміла артикулювати ті амбіції та претензії, які на той час у чоловікоцентричній Європі були не дозволені жінкам (згадаймо: “кірхен, кіндер, кюхен”). І її заслуга не лише в тому, що вона сказала суспільству багато з того, що взяли на свій прапор феміністки. Якби в “Щоденнику” було тільки це, то її вже давно забули б. Дмитро Донцов прозірливо окреслив роль письменниці Башкирцевої (у Франції вона відома не лише як художниця, а й як письменниця), назвавши її предтечею егоцентризму в європейській літературі.Отже, роман Михайла Слабошпицького — це історія юної тривожної душі з її грандіозними надіями та масштабними замірами. Багато чого в цьому житті не здійснилося через те, що Башкирцевій так мало було відпущено земних днів. Але вона стала однією з тих героїнь людства, якою не перестають захоплюватися ось уже стільки поколінь. Михайло Слабошпицький наводить такий промовистий факт: “Щоденник” Башкирцевої виходив у перекладах всіма основними мовами Європи. Тільки в США про неї видано 39 книжок. Цього року відзначають 150-річчя Башкирцевої. Урочистості з цього приводу та наукові конференції відбуваються у різних країнах світу, особливо в цьому контексті багато їх буде у Франції та США. Тому важливо те, що в Україні з’явилася ця прекрасна книжка Михайла Слабошпицького, яка дає логічно переконливу версію складного, яскравого й вибухового життя володарки багатьох талантів Марії Башкирцевої. 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment