ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ РІДНОГО СЛОВА

Микола ГНАТИШ,смт Калинівка, Васильківський район,Київська обл.Вищі сили щедро обдарували Україну: дали їй мальовничу природу, найродючіші чорноземи, багаті надра, ліричну назву й найчарівнішу в світі мову, яку за кілька тисячоліть витворив, виплекав і відшліфував геній українського народу.Ще брати Кирило і Мефодій відзначали багатство й мелодійність української мови, у якій багато пестливих, теплих слів: зіроньки сяють, дівчинонько-голубонько, їстоньки, питоньки, спатоньки, коханнячко, білеє личенько, наша первичечка — донечка (Марко Вовчок), лелеченьки, лебедоньки, вишеньки, черешеньки. Вона глибинно ніжна й душевна: “А серденько соловейком щебече та плаче (Т. Шевченко), “А козак чує — серденько мре” (з народної пісні), “Під гаєм в’ється річенька”, “А в мене серденько і мліє і болить” (Л. Глібов), “Заки море перелечу, крилонька зітру” (Б. Лепкий), “Сонце низенько — вечір близенько” (з народної пісні), “Скажи мені правдоньку, де мій милий” (з народної пісні).Споконвічний засіб спілкування українців має величезне лексичне багатство. На кожне російське слово в українській мові є два, три, а то й більше відповідників: голубой — голубий, блакитний; охота — мисливство, полювання; тюрьма — тюрма, в’язниця, темниця, буцегарня; дом (ізба) — хата, будинок, будівля, оселя, помешкання; мельник — мельник, мірошник. У нашій рідній мові — багато слів, яких у російській немає: сопілка, немовля, дитинча, дитятко, вечорниці, посиденьки, досвітки, сорочина, спідничина, рученята, ноженята, збіжжя, пашниця, околот,  мотовилник та десятки інших.Щоб “вєлікій русскій  язик” не був лексично бідніший за українську мову, радянські мовознавці завдали їй нищівного удару, залишивши у словниках слова, штучно підігнані під російську мову, а більшість слів вилучили як застарілі й діалектні. Практикували уподібнення української російській, щоб потім довести непотрібність нашої рідної мови. На книжковому ринку на Петрівці в Києві я придбав два словники української мови, видані в тридцяті роки минулого сторіччя. За питомою вагою українських слів у них вдвічі більше, ніж російських. Але репресії українських слів надзвичайно збіднили наші словники.Українська — одна з найдосконаліших мов світу. Про це свідчить, наприклад, вживання форми наказового способу першої особи множини, якої нема в російській мові: шануймося, тікаймо, “заспіваймо, серце наше звеселяймо” (з народної пісні). Про високу довершеність української мови свідчить і вживання подвійних закінчень іменників у давальному відмінку: Івану, Іванові, Степану, Степанові, писару, писареві, Петренку, Петренкові. В українській мові є форма майбутнього часу, якої немає у російській: ходитиму, носитиму, слухатиму, співатиму, малюватиму.Існує й клична форма: мамо, тату, бабусю, дідуню, Петре, друже, юначе, “Ой радуйся, земле” (з колядки); “Моє серденько, цвіте мій рожевий” (З листів І. Мазепи до Мотрі); “Повій, вітре, на Вкраїну” (С. Руданський); “Подивись, мій голубе, …я Катруся твоя люба” (Т. Шевченко); “Чуєш, брате мій, товаришу мій” (Б. Лепкий). У російській мові не звертаються, не кличуть, а лише називають.1928 і 1934 років у Парижі відбулися Міжнародні конкурси мов. Знавці визначили багатство, красу, мелодійність і виражальні можливості мов світу. У мовному конкурсі 1928 року перше місце посіла французька мова, друге — італійська і третє — українська. Під час конкурсу 1934-го знову перше місце посіла французька мова, друге — перська, а українська — третє. “Вєлікій і могучій русскій язик” не потрапив навіть до першої десятки. Деякі мовознавці висловили думку, що якби конкурс відбувався не в Парижі, а на нейтральній території, то за своїми граматичними можливостями, виразністю звучання, мелодійністю українська мова “увінчалася б найдостойнішими лаврами, бо французька мова дещо гугнява і не досить виразна, а українській мові рівних у світі нема”.І така багата, соковита, джерельно чиста наша рідна мова віками терпіла і терпить від своїх  поневолювачів?!. Значних заборон і переслідувань зазнала мова від “старшого брата” (чи ж браття вони нам?). Цар Петро І заборонив розмовляти і видавати книжки рідною мовою. А цариця Катерина ІІ, що “доконала вдову сиротину”, сказала: “Сии провинции надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели”. Зброю “обрусения”, вигадану царицею, використовували упродовж віків, щоб русифікувати наш милий край. “Братішкі” генерували українцям почуття меншовартості. Облудна московська пропаганда мусолила цю “вищість” російській нації (яка тхне расизмом). Українська мова стала об’єктом насмішок росіян: вони намагалися “искоренить глупое хохлацкое наречие”. “Гнусный язык”, — так називали “брати” нашу мову. “Надо дразнить хохла”, — казали московські шовіністи. А російську мову пропагували як мову інтелігентну, культурну. За триста п’ятдесят років панування Московії в Україні було видано 479 циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих на знищення української мови. Зневага та глузування з усього українського — мови, звичаїв, обрядів — викликало у наших людей, особливо у молоді, нігілізм. Українці почали соромитися і зрікатися своєї мови, переходити на спілкування російською, не розуміючи, що це є ганебним національним приниженням. Почуття меншовартості міцно “проросло” у деяких українцях.Особливо великої шкоди і масштабної руйнації нашій рідній мові завдали комуністи. У добу “великих звершень” вели політику “зближення мов братів”. Вимову українських слів підганяли під вимову російських. Москва оголосила російську мову “межнациональным языком”, вилучила українську із вжитку в усіх галузях народного господарства. Нашу рідну українську мову витіснили на поля й ферми, називаючи її “колгоспною мовою”.Російські публіцисти-шовіністи тлумачили, що української мови ніколи не було. “Не было, нет и быть не может”, — так 1863 року сформульовано у сумнозвісному Валуєвському циркулярі про існування нашої рідної мови.Нині мовна ситуація в незалежній Україні складна і зазнає експансії з боку північного сусіда. “Старший брат” не покаявся, а посилив шквал тотального “обрусєнія”. Проросійські та антиукраїнські сили чинять шалений опір впровадженню української мови у життя, агресивно насаджують двомовність, якої в Україні ніколи не було, бо двомовних націй не буває. Симоненки, вітренки, морози, реґіонали стали затятими захисниками російської мови. Ліва фракція та реґіонали ігнорують українську державну мову у Верховній Раді України, хочуть докінчити й доруйнувати те, що не встигли царська та більшовицька імперії.Якщо українські патріоти вимагають виступати у Верховні Раді України державною мовою, то вони здіймають галас: “это ущемление прав человека!”(?), — “притеснение русского языка”. А нищити українську мову й досі  царськими указами це не “ущемление прав человека”?!Книжкові полиці заполонили російські видання. У кіосках українських газет обмаль або й зовсім нема. 90 % телеефіру окуповано мовою сусідньої держави. У російських школах України русифіковано не менше половини нашої молоді. Вони також вимагатимуть двомовності, державного статусу російської мови. Українського патріота можна виховати на базі української мови й культури.Усі ми спостерігаємо засилля російської мови в засобах масової інформації: це найпотужніший засіб зросійщення. Сусідня держава веде цілеспрямовану політику нищення української мови й української нації. Це великий злочин.Хто ж, як не ми, повинні стати на захист рідного слова, дати відсіч забродам і своїм симоненкам, вітренкам, реґіоналам, щоб передати нащадкам наш найдорожчий скарб — рідну українську мову. Патріотичне виховання належить здійснювати сім’ї й школі. Хто, як не школа має дати підростаючому поколінню глибинні національно-історичні знання, виховати гордість за рідну державу та її мову? А відроджувати українську мову не треба — за століття неволі вона зберегла свою красу та багатство. Її потрібно лише запровадити у всі сфери життя країни. А от відроджувати націю — на часі.Утвердивши в Україні рідну мову, збережемо себе як націю, а Україну — як європейську державу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment