30 СЕРПНЯ — Преподобного АЛІПІЯ
Борис САМБОР,секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві,м. КиївОдин із засновників Києво-Печерського монастиря преподобний Антоній закінчив своє земне життя і відійшов до Господа 1073-го. Це був рік початку спорудження Великої Печерської церкви — Свято-Успенського собору. Наступного року, коли вже над фундаментами храму було піднято стіни, преставився інший засновник цієї обителі — преподобний Феодосій.Чудову церкву, яку було споруджено з волі Господа і через молитви першоначальників монастиря святих Антонія й Феодосія, будували майстри з Константинополя впродовж 16 років. Звідти ж з волі Пречистої Матері Божої 1083 року прибули іконописці для оздоблення новозбудованого храму.
У цій святій справі брав участь київський художник Аліпій (Алімпій), який духовно зростав у Києво-Печерському монастирі. Управляв на той час обителлю ігумен Никон, а княжив на Київському престолі великий князь Всеволод Ярославич. Безумовно, спільна робота молодого Аліпія з грецькими майстрами була для нього хорошою школою, а з часом він значно перевершить своїх грецьких наставників і сформує власну школу іконопису. Під час розпису вівтаря Свято-Успенської церкви сталося диво. Сама собою, можливо, ангельськими руками у вівтарі написалася ікона Пресвятої Богородиці. Від її Святого Образу деякий час випромінювалося чудесне небесне світло, що було яскравішим за сонячне. Потім з уст Пречистої вилетів білий голуб і попрямував до ікони Спасителя і влетів у його Божественні уста. Греки-іконописці були зачаровані побаченим. Блаженний Аліпій зрозумів, що у подобі білого голуба храм осінив Святий Дух, і тепер у ньому перебуває особлива Благодать Божа та Цариці Небесної.Після завершення розпису ігумен Никон постриг Аліпія в чернецтво. Святий іконописець був надзвичайно працелюбним, його ніколи не бачили без роботи. Лише служба Божа відволікала його від іконопису.Перейнявши досвід греків, Аліпій почав писати ікони жителям Києва. Плати за роботу він не брав. Але коли вдячні замовники за власним бажанням все-таки платили йому, то третину коштів Аліпій віддавав на обитель, третину — немічним і убогим, а решту залишав на придбання фарб та інших матеріалів. Багато ікон блаженний Аліпій писав для ігумена, для Святої обителі та братії. Дізнавшись, що в якійсь церкві є старі ікони, брав їх на реставрацію та безплатно оновлював. Так щоденно він трудився, творив поклони, псалмоспіви та молитви. Преподобний Аліпій вважав, що марнотний духом і ледачий тілом не може творити Образів Спасителя та Його Пречистої Матері.В Аліпія відкрився дар цілительства. Якось до нього звернувся один багатий киянин, хворий на проказу. Йому не могли допомогти ні лікарі, ні знахарі, тим часом хвороба прогресувала. Недужому порадили йти у Києво-Печерську обитель до отців-чорноризців. Він неохоче пішов до монастиря. Ігумен звелів напоїти його водою з криниці святого Феодосія та намастити голову й обличчя. У багатія віри не було, тож на його тілі з’явилися виразки і від нього пішов сморід. Хворий не зміг терпіти сорому й утік додому. Але за кілька днів очікування смерті він вирішив сповідатися у своїх гріхах. Тож повернувся в монастир і пішов на сповідь до преподобного Аліпія. Той з радістю зустрів його, довго повчав, як спасти душу, а потім фарбами, якими малював ікони, змастив рани й обличчя. Завів недужого до храму й дав причаститися Святих Божественних Тайн і повелів умитися водою, якою вмиваються священики після причастя. Минуло небагато часу, і хворий одужав.Святе Євангеліє розповідає, як Ісус Христос зцілив прокаженого. “І він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє” (Лк., 5, 14).Так преподобний Аліпій своїм чудотворенням уподобився Ісусу Христу. Він також запропонував зціленому показатися священикам і принести дар, про який пророк говорить: “Що віддам Господу за все, що Він воздав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призву” (Пс., 115, 3-4).Згадано в Патерику про цей дар тому, що правнук прокаженого за його очищення Аліпієм прикрасив золотом ківот над престолом у головній Печерській церкві.Святий Аліпій зцілив хворого від прокази тілесної й від сліпоти духовної. За життя Аліпій створив безліч ікон, які прославили його.Один боголюбний киянин за власні гроші спорудив церкву й вирішив замовити ікони для неї у преподобного Аліпія. Гроші та дошки для ікон він передав через двох печерських ченців. А коли за деякий час замовник почав вимагати в Аліпія ікони, то з’ясувалося, що ті ченці привласнили гроші й срібло, Аліпій про це нічого не знав. Коли ігумен наказав принести до Аліпія хоч би дошки, то всі (зокрема й ченці-зловмисники) були вражені побаченим: на них сяяли зображення Спасителя, Божої Матері та святих. Злодіїв від цього дива пройняв страх, і вони у всьому зізналися. Ігумен одразу ж вигнав їх із Святої обителі.Під час страшної пожежі у Києві, коли згорів майже весь Поділ, згоріла й церква, де було сім ікон, які написав Аліпій. Та після пожежі всі ікони знайшли неушкодженими. Великий князь київський Володимир Мономах сам переглядав ці ікони. Одну з них велів відіслати до Ростова Великого, у кам’яну церкву, яку сам побудував. Через деякий час і цю церкву зруйнували, але ікона вціліла. Пізніше її поставили в іншу церкву — дерев’яну, а коли й та згоріла, а ікона залишилась неушкодженою, — усі повірили в диво. Усе це підтверджувало доброчинність і богоугодність земного життя преподобного Аліпія.Якось до Аліпія звернувся один зі священиків з проханням написати до свята Успіння ікону Пресвятої Богородиці. Час минав, але Аліпій не міг виконати замовлення через хворобу. Замовник відвідував іконописця, а той навіть з постелі не міг піднятися, але не хвилювався і заспокоював священика: “Поклади свої турботи на Господа, і Він допоможе тобі, зробить ікону і на свято вона буде на своєму місці”. Та коли священик прийшов майже перед самим святом і побачив, що ікона не готова, то почав докоряти старцю: “Я би знайшов іншого іконописця, і він написав би до свята ікону, тоді б і свято було світлим та урочистим, а тепер на мене чекає сором”.Проте Аліпій відповів йому так: “Але ж це сталося не від моїх лінощів. Пам’ятай, що Бог може написати ікону Своєї Матері словом єдиним. Ось і мені Господь відкрив, що йду від вас, але не залишу тебе у твоїй печалі”.Коли ж замовник пішов, у келію до преподобного зайшов юнак і став малювати ікону. Робота просувалася так швидко, що преподобний Аліпій зрозумів: до нього на допомогу прийшов Божий ангел. Тим часом замовник ікони ніч перед святом провів у великій печалі. Проте зранку, коли пішов до храму, то побачив прекрасну сяючу ікону. Про новину він повідомив ігумена, і вони разом прийшли у келію до Аліпія.На жаль, той уже був при смерті, але встиг докладно розповісти історію з ангелом. Преподобний Аліпій сказав, що Божий ангел і зараз стоїть біля нього й готовий забрати його душу. Так і сталося. Преподобний Аліпій тихо спочив 29 серпня 1114 року, наступного дня після свята Успіння Пресвятої Богородиці. На правій руці спочилого три перші пальці складені прямо, а два інші притиснуто до долоні: він осінив себе хресним знаменням. Монастирська братія поховала преподобного Аліпія в Ближніх печерах. Таємниця Божественного промислу святого Аліпія — у його подвижництві, смиренні й аскетизмі. Святитель Димитрій Ростовський сказав про Аліпія, що він прикрасив небо й землю, поживши на землі тілом, зійшов на небо з добродійною душею на прославлення Начальника іконописців, Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа.Пам’ять преподобного Аліпія відзначають 11 жовтня у складі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих, та в другу неділю Великого посту.
