ТОНКІ СТРУНИ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськІнколи буває тяжко вгадати, яка політика щодо Росії найкраща. Зазвичай проросійські політики звинувачують своїх опонентів у провалі відносин з Росією. Але особливих успіхів тут не можуть досягти навіть її палкі прихильники в українській політиці та владі. Висновок один — Україна повинна поховати смішний і недолугий міф про споконвічну дружбу народів, який не відповідає сучасності. Фатальна роль поганої невістки для України вже не підходить. Після подій у Грузії стало зрозуміло: без сучасного, інформаційно переможного стилю відносин із Росією Україну підстерігають серйозні проблеми. Хвороблива боязнь програшу і небажання дратувати Росію — вкрай шкідлива політика для України, це не оберігає від прямої російської агресії. Ідеться не про звичайну війну, її не очікують з багатьох причин, хіба ми самі спровокуємо бездарними діями влади у відповідь на таємне бажання когось у Росії. До капітуляції перед сильним світом населення України давно підштовхує інформаційний вплив Росії, Америки і ще кількох світових гравців. Отже, ми підходимо до ключового питання — інформаційної опірності українських громадян чужим намовам і зомбуванню. Адже державу можна зруйнувати і без війська, руками її громадян, якщо безперешкодно “промивати мізки”, користуючись світовим благом — свободою поширення інформації.Тому вступ у структури колективної безпеки — не перша проблема безпеки України. Нарощування озброєння армії, солдатів якої виховували на російських серіалах “Кадети” і “Менти”, теж нічого не дасть. У новому тисячолітті не армія й організації колективної безпеки, а свідомі громадяни, народ стають гарантами національної безпеки. Дезорієнтований, обманутий і зневірений громадянин — перший ворог сам собі. Українців віддавна переконують у їхній неспроможності мати хорошу владу. Ця технологія стала особливо помітною, починаючи з акції “Україна без Кучми” аж до обвальної й грубої критики Президента Ющенка. Небезпечно, коли різко падає рейтинг Президента, поширюється масова зневіра народу і неповага до інститутів влади. Не лякаймо власного громадянина негативом і не вбиваймо його віри в себе та в Україну! Тезу про те, що народ — єдиний носій влади, нове тисячоліття давно ставить під сумнів. До цього завжди треба додавати умову: якщо він має імунітет до інформаційного впливу. Цей імунітет у громадянському суспільстві творить національна еліта і передовсім влада.За всіма ознаками, Росія давно застосовує сучасну тактику для закріплення власних національних інтересів на пострадянській і передовсім українській території. Так поводяться всі сильні держави світу. Так звана турбота про російську мову й українських росіян, підтримка проросійських сил, фальшива інформація про українську позицію й українські справи — все це служить банальній економічній вигоді. Після стількох років російської пропаганди кожна реакція України повинна бути віртуозною і, зрештою, щось треба робити з власним інформаційним простором та політикумом. Росія — не першовідкривач, вона успішно переймає досвід США. Америка за інерцією ще оглядається на думку світу, хоч нові стандарти світових відносин запровадила саме вона: абсолютне право сильного. Росія про це відкрито заявляє і привчає лякливу Європу до цієї своєї правди. У цю правду змушують повірити й нас. Для успіху Росії на проголошених територіях її інтересів достатньо, щоб у право російської сили повірили мешканці цих територій. Для цього Росія веде пропаганду. Що може протиставити Україна? Основою переможної зовнішньої політики України у відносинах передовсім із Росією повинна бути швидка й успішна реакція влади, підтримувана такою потугою вітчизняних ЗМІ, щоб кожен громадянин не сумнівався у нашій правоті. Якщо на кожен неприємний для України крок Росія одержить чітку, аргументовану, одностайну і наступальну відповідь, то агресія російської сторони швидко випарується. Там працюють тверезомислячі стратеги, і вони не хочуть лякати Росією українських громадян. Вони не хочуть втрачати довіру своїх традиційних і численних симпатиків в Україні. А наша влада мусить добре думати, як зменшити число симпатиків чужих держав серед громадян України. Безперечно, потрібні значні зміни законодавства про ЗМІ та інформаційну діяльність, про громадську і політичну діяльність. П’ята колона не може займатися легальною політикою, а інформацію проти основ державності не повинні тиражувати ЗМІ, зареєстровані на українській землі. Виважена зовнішня політика примножує число прихильників держави передовсім серед її громадян. Безкорислива дружба інших держав — завжди ілюзія. У критичні моменти кожен народ так званої світової співдружності дбає лише про власні інтереси. Хоч би якою бідною, недосконалою чи слабкою була держава, громадянин приречений любити її, і з любові не давати спокою можновладцям, щоб держава була сильною й багатою.Зовнішня політика потрібна не так для пошуків друзів чи чужої безпекової парасольки — вона передусім повинна подобатись українцям. Якщо український громадянин зрозуміє це як захист національних і особистих інтересів, він відчує себе захищеним і почне самостійно шукати і знаходити великі позитиви в Україні. Шануватиме Батьківщину понад усе.В умовах інформаційної відкритості суто внутрішньої політики не буває, вона стає зовнішньою, тобто об’єктом світових інформаційних проектів. Про це треба пам’ятати політикам і всім публічним громадянам, виступаючи перед ЗМІ чи перед народом. Позитивний імідж України потрібен не на експорт, а самим українським громадянам.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment