Юрій КЛИМОВИЧ,
інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, м. Ірпінь Київської області
Торік директора історико-краєзнавчого музею в Ірпені на Київщині, члена Ірпінської “Просвіти” Анатолія Зборовського нагородили почесною грамотою Київської облдержадміністрації “за особистий вагомий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Київщини, досягнення значних успіхів у професійній діяльності та у зв’язку із Днем Незалежності України”, а цього року його хочуть звільнити. Причина, як для нашого часу, банальна — музей розташований у центрі міста. Є багато охочих влаштувати тут кафе або крамницю. Але ж треба привід, щоб забрати музейне приміщення.
Вісім років тому влада хотіла перенести музей у дві кімнати на другому поверсі Будинку культури на околиці міста — ніби на час ремонту. Це був би початок ліквідації музею. Директор Зборовський почав писати до газет, обурилася громадськість. І тодішній міський голова Володимир Скаржинський відмовився ліквідувати музей, правда, пожежники оштрафували Зборовського — з його на той час 100-гривневої зарплати вирахували 40 гривень. Директор намагався знайти справедливість у суді. Але й Ірпінський міський, і обласний, і Верховний суди підтвердили: за те, що міськвиконком не виділив коштів на ремонт пожежної сигналізації, штрафувати треба директора музею.
Суд у нас чомусь захищає не заклади культури, а чиновників, які ці заклади прагнуть знищити.
Отже, якщо директор не дозволяє знищити музей, то передусім слід звільнити такого директора. А за що? Зборовський реорганізував шкільний музей у міський. Працює директором уже 21 рік, довів музей до звання народного, написав підручник для ірпінських шкіл “Історія рідного краю Приірпіння”, часто виступає в пресі з краєзнавчими розвідками. Але ж біле можна зробити чорним, або хоч би назвати таким.
Цього року депутат Ірпінської міськради від БЮТ Людмила Янкова організувала ремонт музейного приміщення коштом спонсорів. Тепер потрібна робота художників для оформлення демонтованої на час ремонту експозиції. Анатолій Зборовський художників знайшов, але коштів на оформлення не виділяють. Натомість Л. Янкова почала вимагати звільнити Зборовського. Мовляв, музей не працює, то треба звільнити директора, який найкраще знає історію Ірпеня. Ось яка хитра Людмила Григорівна — і приміщення чужим коштом відремонтувала, і створила умови для звільнення Зборовського. Пані Янковій підказали, як це зробити: “Зборовський нічого не робить, тільки статті пише”. На додаток Л. Янкова ще наприкінці ремонту звеліла начальникові відділу культури й туризму Людмилі Сичук викинути рослинний покрив діорами. Л. Сичук, остерігаючись конфліктувати з депутатом фракції, найчисленнішої в Ірпінській міськраді, виконала наказ. Мовляв, нехай тепер спробує Зборовський оновити діораму, не маючи грошей!
На допомогу Янковій прийшла ще одна депутат від БЮТ Наталія Рохманюк. Вона звинуватила Зборовського в тому, що він не видав “Книги пам’яті” Ірпеня та не пішов у загальноосвітню школу художнього профілю № 1 і не попрохав учителів із дітками безплатно зробити діораму для міського музею. А депутати вихваляються, що внаслідок їхньої діяльності ірпінський бюджет поповнився мільйонами гривень.
Працівник відділу культури і туризму Людмила Оборська називає військові експонати “іржавими гільзами”, а Л. Янкова предмети українського народного побуту — “хламом”, вони радять викинути ці речі. У музей, мовляв, лише вчителі водять дітей, бо нікуди повести. Захопилася Людмила Григорівна і розкрила свої плани: звільнити директора, який водночас екскурсовод, науковий працівник, завгосп, а почасти й доглядач, експонати викинути, бо старі, і залишиться приміщення в центрі міста, до того ж, щойно відремонтоване.
Насправді музей щороку відвідують 5—6 тисяч осіб. Музей має зібрання книг відгуків, заповнених вдячними записами мешканців і гостей Ірпеня.
Отаман Козацького товариства Київщини Олександр Вертелецький висловив Ірпінському міському голові Олегові Бондарю стурбованість долею музею і його директора. Анатолій Зборовський — отаман Ірпінського куреня Козацького товариства Київщини.
Секретар Ірпінської міської ради Анатолій Мороз відповів: “Наявна у Вас інформація щодо намірів міської ради закрити музей не відповідає дійсності, а відомості щодо намірів звільнити директора музею, м’яко кажучи, перебільшені. Питання про звіт директора музею про стан справ відповідно до плану роботи на І півріччя 2008 року заплановано розглянути на черговій сесії… Крім того, потреба розгляду цього питання на сесії також зумовлена потребою довести до відома депутатів ради ті проблеми, які існують у музеї, для їх спільного розв’язання. Хочемо Вас запевнити, що міська рада докладе максимум зусиль для збереження та розвитку Ірпінського історико-краєзнавчого музею”. 11 липня на сесії Ірпінської міськради Анатолій Зборовський повідомив депутатів, що музей працює згідно із Законом України “Про музеї та музейну справу” і про те, що він потребує коштів на оформлення експозиції. Сесія ухвалила роботу директора музею Зборовського вважати незадовільною і рекомендувала “керівнику відділу культури і туризму Сичук Л. М. розглянути питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Ірпінського історико-краєзнавчого музею Зборовського А. І. за недбале збереження музейного фонду та неналежне ставлення до основних видів діяльності музею”.
Ірпінські депутати, жоден із яких не був на екскурсії у музеї рідного міста, раптом занепокоїлись: а яка користь від музею? Адже відділ культури і туризму платить ЖЕКу за оренду приміщення символічну суму. Звичайно, якби тут торгували горілкою чи модним одягом або встановили гральні автомати, то був би прибуток.
Ірпінь і так має славу столиці наркоманів. Тож треба зробити, щоб учителям зовсім нікуди було повести дітей. До слова, школярі й самі охоче відвідують музей.
25 липня начальник відділу культури і туризму Людмила Сичук, керуючись рішенням сесії, оголосила директорові музею Зборовському догану.
Ось як усе просто. Грошей на оформлення експозиції не давати, оголошувати догани, директора-ентузіаста звільнити, а потім і музей ліквідувати.
А чи не краще подбати, щоб депутати не змогли руйнувати культуру?