МУЗЕЙ КОБЗАРЯ ЗА ОКЕАНОМ

Микола ЧАБАН,м. Торонто, КанадаКоли я запитав одного луганця, котрий уже понад десять років як виїхав до Канади, чи сумує за рідною Україною, він несподівано відповів мені:— Тут більше України, як у Луганську!..Українців у Торонто, за деякими підрахунками, нині до ста тисяч. І коли згадаєш хлопця-студента з Луганська Сергія Мельничука, який чотири роки в українському суді обстоював своє законне право слухати у ВНЗ лекції рідною мовою (а його за це намагалися зробити мало не божевільним), то мимоволі погоджуєшся з моїм співрозмовником.Ця невеличка преамбула — спроба пояснити феномен Шевченківського музею в Торонто.…Район Гай-парку та вулиці Блюр вважають українським. У парку є пам’ятник Лесі Українці, неподалік українське консульство, Канадсько-українська мистецька фундація, українська книгарня “Арка”, кредитові спілки тощо. Тож, напевне, невипадково саме тут, на вулиці Блюр, 1914 року постав єдиний у Північній Америці музей Тараса Шевченка.Мене зустріла привітна пані Людмила Погорєлова. Зраділа гостеві з України. Розговорилися. Сама вона років з вісім тому з родиною приїхала з Одеси. Коли я в день народження Кобзаря відчув потребу понести квіти до пам’ятника, звісно, подався до музею. Тут мене зустріли привітно, запросили на урочистості.У кожного свій шлях до Кобзаря. Мені пригадався випадок, який описав наш земляк письменник та науковець Василь Чапленко (1900—1990), що помер у США. На початку Лютневої революції сімнадцятилітній Чапленко був учнем учительської семінарії в Павлограді тоді Катеринославської губернії, а нині Дніпропетровської області. Його однокурсник Євген Гірчак якось приніс до семінарії “Кобзар” Шевченка і показав Чапленкові. “А коли я здивувався, побачивши таку велику українську книжку, — згадував в автобіографії письменник, — він сказав мені: “Та й ти українець”.І мені тоді наче розвиднілося”.Скільком же малоросам розвиднілося в голові після читання “Кобзаря”, скільки ж із них відчули себе після цього українцями?Біля входу до музею табличка: “Музей, галерея, бібліотека”. Ще на вулиці вас зустрічають прозорі вітрини, на них виставлено погруддя Т. Шевченка, портрет Варвари Рєпніної роботи Кобзаря, вироби майстрів народної творчості України — склодувів, різьбярів, майстрів косівської кераміки. Коли потрапляєш усередину, бачиш бронзову голову Шевченка. І одразу приходить думка: та це ж слід наруги над Шевченковим монументом тут, на канадській землі. Ця сумна подія сталася під самий Новий 2007 рік і схвилювала українців у всьому світі.А передісторія така. 1951-го минало 60 років українського поселення в Канаді. До цього святкування й відкрито перший на Американському континенті бронзовий пам’ятник Тарасові Шевченкові в канадському місті Оквіл (скульптори М. Вронський та О. Олійник, архітектор В. Гнєздилов). Це був дар українцям Канади “від народу Радянської України”. Оскільки це відбувалося під час “холодної війни”, то не обійшлося без політики. За пам’ятником доглядали представники ТОУК — прорадянськи налаштованого Товариства об’єднаних українців Канади.Ця місцевість кілометрів за тридцять від Торонто — літня, відпочинкова. Узимку в парку людей мало. Під Новий рік невідомі зловмисники спиляли пам’ятник. Його зникнення виявив Тері Данилевич. Він, як і багато інших молодших українців з Торонто та околиць, проводив свої літні канікули в українському дитячому літньому таборі “Соняшник”, збудованому в Оквілі невдовзі після Другої світової війни. Для них цей пам’ятник — частина дитинства. Тері зателефонував 30 грудня Василю Гарасиму, президентові музею Шевченка і Фундації меморіального парку, де стояв бронзовий Тарас. Василь повідомив членів ради директорів, зокрема Андрія Грегоровича, який одразу подав інформацію до газет.Міська газета “Торонто стар” помістила знімки про цю подію на першу сторінку. На акт вандалізму відгукнулися провідні телеканали Торонто. Поліція знайшла злочинців. Їх заарештували. Але пам’ятника, який здали на металобрухт у місті Бірлінгтон, не повернеш: його переплавили. Дивом збереглася голова Кобзаря. Цю частину пам’ятника повернули до музею.У сусідній кімнаті — посмертна маска Шевченка. І їй не пощастило: вона пошкоджена внаслідок підпалу музею Шевченка в Оквілі у вересні 1988 року. Її й зберігають зі слідами пожежі. Чомусь музейні експонати, що стосуються Тараса, так приваблюють геростратів і в Україні (згадаймо спалену хату в Керелівці), і за кордоном.Та “слава” Бузин недовговічна, а Шевченко завжди з нами. До речі, аналог канадського пам’ятника стоїть у Донецьку та в селі Шевченковому. Тож пам’ятник можна відновити. У музеї — акварельний малюнок зниклого монумента, ліногравюра “Музей Т. Г. Шевченка і меморіальний парк в Онтаріо”.Музеєві Кобзаря в Канаді торік виповнилося 55. Містився він спершу в парку, який займав 15 акрів землі біля Оквіллу (провінція Онтаріо). До комплексу належав і знищений пам’ятник Шевченкові. Після нальоту злочинців на музей у вересні 1988-го згоріли всі експонати, крім посмертної маски — її вдалося врятувати. Тоді музей перенесли до Торонто, придбали нове приміщення і знову відкрили 1995 року.На першому поверсі — три кімнати. На покуті — автопортрет молодого Шевченка на тлі зеленого оксамиту, прикрашений традиційним українським рушником. Більшість експонатів — подарунки з України (Товариство культурних зв’язків України з закордоном піклувалося про передання експонатів до старого і нового музеїв). Неподалік погруддя Лесі Українки та Івана Франка — духовних продовжувачів справи Шевченка. В одній із вітрин — кобза та виставка творів різними мовами з різних країн. Завдяки перекладам твори Кобзаря зазвучали англійською, польською, французькою. Ще один національний український інструмент — цимбали. Серед відвідувачів музею багато зовсім юних, хто народився вже в Канаді, і тих, хто знає про Україну дуже мало. Тому музей — важливий інформаційний і виховний центр, що розповідає не лише про Шевченка, а й про Україну.Окремий розділ — про емігрантів, перших українських поселенців, які прибули до Канади понад сто років тому, далекого 1891-го. Тут знаряддя праці українців: коса, пилка, серп, рубель тощо. Виставлено копію картини Василя Касіяна, присвяченої першим українцям, яким було нелегко освоювати канадські праліси, корчувати дерева під орні землі. Плакат 1930-х років запрошував на Шевченківський вечір у Драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві.У наступній кімнаті впадає в око уніформа, схожа на ту, в якій Шевченко перебував у солдатах у 1847—57 роках. Саме в ній відомий актор Сергій Бондарчук 1951 року грав роль Тараса Шевченка в однойменному фільмі. Людмила Погорєлова звертає увагу на те, що, судячи з форми, актор був тоді дуже худенький. Цікаво, що коли Шевченко писав свій “Заповіт”, мав 31 рік. І коли фільм “Тарас Шевченко” вийшов на екрани, виконавець головної ролі Сергій Бондарчук був такого самого віку… На стіні — текст Шевченкового “Заповіту” й обпалена посмертна маска. Є якийсь трагізм у спогляданні цієї почорнілої від диму маски.У цій самій залі — репродукції портретів пензля Шевченка — подружжя М. О. і М. В. Максимовичів, актора Айри Олдріджа. Тут же ще одна його робота “Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, який грається з кішкою”. Великий фотопортрет Шевченка — один з останніх прижиттєвих.Третю кімнату музею займають рушники, ліжники, солом’яний капелюх, петриківська таріль, розшиті серветки, вишита подушка, жіночі костюми, які свідчать про високе мистецтво майстрів, що створювали цю красу. А ще керамічні та різьблені тарелі, вишивка Н. Марченко “Портрет Шевченка”.Ось розшиті жіночі черевички з рослинним орнаментом. Таким місце лише в музеї! Зупиняється відвідувач і біля олійного жіночого портрета пензля Жанет Лодоен, подарованого автором зі Саскатуну на початку 1970-х. 1991-го Канада відзначала 100-річчя українського поселення в цій країні. На згадку подарували рушничок із написом: “Вінок дружби. Українцям Канади.Роде наш красний,Роде наш прекрасний.Не цураймося, признаваймося…”Гортаємо книгу відгуків гостей. У ній розписалися люди різних національностей — англійці, араби, поляки. І, ясна річ, українці — з Торонто, Кічинера, Лондона. У драматичні дні втрати пам’ятника в Оквелі відвідав музей і житель Торонто доктор Володимир Бондаренко. “Моя пропозиція як дизайнера, — пише він,— відлити з пластеру копію втраченого монумента (заввишки до стелі) і встановити в холі музею (між колонами)”. Ще одна його пропозиція: встановити в холі копію знайденої голови монумента. (Це вже музейники зробили). Зацікавлений відвідувач пропонує також встановити контакти з музеєм Ґете у Веймарі (Німеччина), де є необхідний досвід.На другому поверсі — картинна галерея і бібліотека. Галерея надає приміщення сучасним малярам, і необов’язково українцям. Минулої весни виставлявся один молодий обдарований індус. Багата бібліотека містить унікальне зібрання книжкової Шевченкіани з України й діаспори.Музей давно став осередком культури для багатьох українців. Його співробітників (а в штаті лише дві особи) запрошують на зустрічі зі школярами. Тут щочетверга можна побачити ветерана перекладацького цеху Канади Марію Скрипник, яка переклала англійською цілу бібліотеку українських авторів, зокрема й Шевченка. На день народження Кобзаря ТОУК запрошує знаних виконавців. Позаторік виступав відомий серед українства кобзар Віктор Мішалов. Торік декламували твори Кобзаря —українською й англійською мовами. Як гість свята можу засвідчити: читання пройшли дуже вдало.Якось до музею завітала якутка Олександра Григор’єва. Українці-засланці навчили її співати Шевченкове “Реве та стогне Дніпр широкий”. Вона вже кілька років живе в Торонто і залюбки виконує цю пісню, тож виявила бажання співати в місцевому українському хорі. Шевченківський музей у Торонто, як розповіла Людмила Погорєлова, свою місію вбачає в популяризації творчості Тараса в усьому світі, зокрема, в англомовному. Музей сповнений великих планів на майбутнє. На часі, вважають тут, робота з реекспозиції. У планах і щопіврічне оновлення виставки музею в Онтарійському провінційному парламенті, яку музей має з 2000 року. Подбають тут і про проведення шкільних екскурсій і лекцій в українських та англомовних школах, проведення персональних і групових виставок митців у власній картинній галереї. Мета — залучити якнайбільше відвідувачів.Нещодавно на музейному вебсайті відкрився розділ, присвячений пам’ятникам Кобзареві в різних куточках світу. Якось я надіслав знімки трьох дніпропетровських монументів Тараса Шевченка. Прикро, але торік восени один з наших пам’ятників роботи Івана Зноби знищили, але не злочинці, а місцева влада: їй здалося, що залізобетонний пам’ятник 1949 року надто старий і небезпечний. Нині обіцяють за допомогою онука Івана Зноби Миколи встановити гранітний монумент.Побажаймо музеєві в Торонто нових звершень. Хай ніколи не заростає стежина до Шевченка в далекому краї. А українцям варто бути мудрішими і єднатися. “Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!” — чується мені Шевченків голос.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment