ВІН СІЯВ РАЙСЬКІ САМОЦВІТИ

Оксана ДІБРОВА,с. Софіївська Борщагівка,Київська областьВисокою добротворчістю можна назвати життя Володимира Косовського. Першими громадянськими виявами його особистості були друковані разом з 12-річною сестрою Олею в роки війни листівки-прокламації проти фашизму та сталінізму. Саме ця діяльність брата і сестри Косовських стала однією з основних причин 25-річного вироку “ворогам” та їхнього 12-річного ув’язнення у Воркутинських таборах (достроково звільнені за амністією у зв’язку зі смертю Сталіна).Але Володимир Іванович мав таку несхибну силу переконання, яка дивовижно впливала навіть на начальників табірної охорони. Він розповідав, як один із них на прізвище Заворотний, провівши “шмон” перед Новим роком та знайшовши кілька рукописів віршів, посадив Косовського до карцеру, а після того викликав до себе на допит і несподівано запропонував випити за Новий рік. І проголосив такий тост: “Щоб ви, українці, тут не сиділи, а ми, українці, вас не гляділи…” Можемо лише уявити, як він ризикував…Нині анекдотичний вигляд має інший випадок із Володимиром Івановичем, його родиною та “блюстителями” тодішньої ярликово-начіплянської моралі, які цілком серйозно звинувачували лікаря, письменника, просвітянина в тому, що він на своїй садибі насадив “националистические кустарники” (кущі калини, яких було багато), а дочці Олі справив “националистическую свадьбу” (тобто весілля з усіма українськими звичаєво-традиційними обрядами).Повернувшись із Воркути, закінчив медичний навчальний заклад у Києві й працював завідувачем медичного пункту в рідному селі Веприк Фастівського району на Київщині. У 60—70-х роках минулого сторіччя цю медичну установу офіційно визнали найкращою в колишньому Радянському Союзі (є документальні підтвердження). Окрім основної роботи, Володимир Іванович багато уваги приділяв пропаганді здорового способу життя, навіть складав вірші-агітки, у яких закликав дотримуватися норм санітарії та гігієни, не курити, не вживати спиртного тощо. Про це досі згадують односельці, це відзначає Ю. Хорунжий у книжці “Мужі чину”.Володимир Косовський — людина діяльна, енергійна, за його ініціативою й участю зроблено багато культурно-освітніх справ. Зокрема, віднайшов покинуту могилу видатного композитора-просвітянина Кирила Стеценка, похованого у Веприку. Домігся встановлення пам’ятника на цій могилі. Згодом за підтримки патріотично налаштованих керівників в Організації охорони пам’яток історії та культури Володимир Іванович створив меморіальний музей-садибу Кирила Стеценка, який діє й досі.Саме Косовський започаткував культурно-мистецьке дійство “Пісенні дзвони”, присвячене пам’яті композитора. Воно відбувається останньої неділі травня, ще за його життя набуло статусу міжнародного.Він переймався проблемами сучасності щодо становища рідновірної духовності, зокрема, української церкви.Гірко ставало від упослідження української мови в уже незалежній Україні. Тож Володимир Косовський був частим гостем у школах та дошкільних закладах Києва й області, навчав дітей любові до землі, мови, запалював особистим прикладом.Писав вірші та спогади, видав п’ять книжок: “У терні колючому” (1993), “Я б сипав райські самоцвіти” (1995), “Як рвались струни на кобзі” (1997), “Дума денна і нічна” (2001). 1999 року вийшла книжка “Тризуб”, де Косовський виступив як автор-упорядник. До цього збірника ввійшли вірші його друзів-фастівчан Євгена Чередниченка, з яким разом промучилися довгі роки у Воркутинських шахтах, та Андрія Кравця-Кравченка, який загинув вісімнадцятирічним під час війни.Першу книжку зміг видати аж на 70-му році життя за матеріальної підтримки патріота-аграрія Олексія Бойка (за влучним висловом гумориста, у нас “то нема свободи слова, то нема паперу”). А останню упорядкував письменник Юрій Хорунжий вже після смерті Володимира Івановича.Неодноразово відбувалися поетові творчі вечори у Будинку письменників у Києві та Фастівському будинку культури. Володимир Іванович вкладав у них талант письменника, педагога, просвітянина. Він був невтомним пошуковцем, який любив українську старовину, добрим та самовідданим помічником відомого скульптора й етнографа Івана Гончара. Разом з Іваном Макаровичем вишукував зразки народного мистецтва, одягу, а також народні таланти та сприяв тому, щоб талановита молодь здобувала освіту в мистецьких навчальних закладах. Один з його послідовників — скульптор Анатолій Древецький, який нині мешкає у Фастові.Багато зусиль доклав просвітянин для відновлення доброї пам’яті про свого незаконно репресованого батька Івана Петровича, який мав вищу агрономічну освіту, під час Першої світової війни закінчив школу прапорщиків, а за часів УНР і Гетьманату був військовим комендантом Василькова, що на Київщині. Пізніше — головою одного з колгоспів на Житомирщині, налагодив там роботу… Але за доносом його заарештували.Шанобливе ставлення Володимира Косовського до свого генеалогічного древа, збереження пам’яті про рід, родовід гідне наслідування. У спогадах він писав: “Повернувшись додому 1956 року, зробив два хрести й поставив їх на могилі діда Сака та бабусі Сані. Їхні портрети висять на чільному місці в моїй хаті. Діти й онуки знають про їхній життєвий злет і падіння та нескореність духу”.Про важливість спадкоємності поколінь у нього є вірш:Я — дитя козаче,     не якийсь лопух,Бо у мене в грудях     є козацький дух.Виросту, то буду не пустим панком,А таким, як тато, — справжнім козаком.Не поїду жити у чужі краї,Рідна мова й пісня —     супутники мої.У селі росту я в гомоні полів,Буду вірним сином     рідної землі.Пам’ятаю, з яким завзяттям, чітко та виразно декламував цей вірш маленький онук Тарасик Журавський і з якою гордістю дивився на нього дідусь — Володимир Косовський. Сьогодні Тарас — спеціаліст із вищою освітою. Він разом з мамою Лесею та старшою сестричкою Наталею мешкає в Києві. А в Чернівцях мешкає ще двоє онуків Володимира Івановича — Роман та Оксанка зі своїм батьком Григорієм Рошкульцем. Їхня мати — Ольга Косовська-Рошкулець, друга донька Володимира Івановича, талановита поетеса, яка не встигла повністю розкрити свій талант через передчасну смерть у тридцять три роки.Дід Володимира Косовського по матері Сак Корж був знайомий із Кирилом Стеценком, протоієреєм Української Автокефальної Церкви, що керував просвітянським хором у Веприку. Та й самого діда вважали неординарною особистістю. Зі спогадів Володимира Косовського про нього дізнаємося: “Був він чорнявий, статний, широкоплечий, завжди заступався за фізично слабших товаришів. Засуджував і не любив тих, хто піднімав руку на жінок. Сам ніколи нікого не бив, але завжди був готовий дати відсіч нападникові. Такими виховував своїх дітей та онуків. Життя його було розмаїте й різнобарвне. Це була людина малописьменна, ледве вмів писати, але складав вірші. Мав прекрасний голос. З великою пристрастю співав народних пісень. Не знаючи нотної грамоти, чудово грав на скрипці навіть класичні речі. Віртуозно вибивав мелодії на бубні. У його світлиці, обставленій фікусами та кактусами, висіли портрети козака Мамая та Богдана Хмельницького…До школи ходив лише півроку. Одного разу за неуважність на уроці учитель ударив його лінійкою по долоні. Хлопець вирвав руку, втік із класу і більше до школи не ходив”. “Майже фантастична волелюбність, певно, не зрозуміла пересічній людині”, — такий висновок про діда зробив письменник Юрій Хорунжий.Дочка діда Сака Євгенія, мати Володимира Косовського, успадкувавши музичні здібності, стала активною учасницею просвітянського хору Кирила Стеценка. Ця жінка мужньо зносила всі удари долі, пов’язані з незаконними репресіями та загибеллю чоловіка, а згодом — з ув’язненням та довгими роками неволі її дітей Володимира й Ольги, які стали на шлях боротьби з тоталітаризмом.Сестра й брат мужньо пережили роки випробувань, не озлобились, не зачерствіли. Продовжували нести людям добре слово. Пенсіонер Володимир Іванович приймав хворих у вихідні. Добра слава про його нетрадиційні методи лікування ширилася всією Україною та за її межі. У кінці 90-х років минулого сторіччя тележурналіст Галина Устенко-Гайдай зняла про Косовського документальний фільм, який демонстрували у популярній телепередачі “Люди й долі”.Родина розповідає про безліч доказів лікарського таланту Косовського та його милосердя.Якось у 70—80-ті роки прибилася до їхньої хати аж з-під Сумщини змучена сільська жінка зі своїм сином-солдатом, благаючи вилікувати хлопця від енурезу. Його навіть із військової частини відпустили через ту біду. Військові медики нічим не могли зарадити, а розгул “дідівщини” в тодішній армії міг призвести до трагедії. Протягом місяця солдат жив і лікувався в родині Косовських. Вилікувався, повернувся до військової частини продовжувати службу. А через якийсь час на порозі дому Косовських знову з’явилася та сама жінка зі своїми чотирма меншими дітьми і призналася, що така сама хвороба у всіх. Тоді діти залишилися жити й лікуватися в родині Косовських, у доброзичливій атмосфері. На той час там жили, крім господаря та його дружини Таїсії Андріївни, вчительки української мови й літератури місцевої школи, дві доньки-близнючки Оля та Леся і старенька тяжкохвора його матуся Євгенія. Після тривалого лікування всі діти жінки з Сумщини поїхали додому здоровими. А ось моя власна історія довічної пам’яті про цього талановитого цілителя. Понад рік лікували мого сина в різних лікарнях (від районної до лікарні Охматдиту). Діагноз: повторний сепсис, астма. Дитина не розмовляла, жодної ночі нормально не спала, реагуючи на найменші атмосферні зміни нападами задухи. В Охматдиті після тривалого лікування, вичерпавши всі можливості, мені порадили: “Шукайте інших шляхів. Офіційна медицина вам більше нічим не допоможе”. І доля звела мене з Володимиром Косовським. Він попередив, що лікування буде тривалим. Але вже з першого дня мій син нарешті заснув уночі! Протягом трьох наступних тижнів відбулися разючі зміни, на очах відновлювався інтелект, безнадійно хворий хлопчик фізично розвивався. Нині мій син здоровий, закінчив ВНЗ, має сім’ю. І я повірила: дива бувають, а Володимир Іванович — один із чудотворців! Цього року йому виповнилося б 85. Але доля відміряла йому лише 77. Тож згадаймо добрим словом цього мужнього, енергійного й красивого чоловіка!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment