Олександер ШОКАЛО“Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь Богу і работайте разумно, во ім’я матері нашої України”, “на славу нашої преславної України”, — так лаконічно й проникливо сформулював Тарас Шевченко ідею життя славних українців, які працювали на теренах Російської імперії для України. До цих великих трудівників, поряд із Миколою Гоголем, Пантелеймоном Кулішем, Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Михайлом Максимовичем належить і мало згадуваний нині Осип Бодянський. Саме цьому унікальному українцеві, енциклопедистові, знаному в усьому слов’янському світі, 200 років від народження якого виповнюється цієї осені, присвятив своє глибоке дослідження “На славу нашої преславної України” (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)” Володимир Мельниченко. Це перша в українській і світовій історіографії праця про дружбу й московські зустрічі Т. Шевченка та О. Бодянського. В ній по-новому висвітлено життя й подвижницьку працю видатного вченого, який справив значний вплив на Шевченка, зокрема на його проникливе бачення української історії. Осип Максимович Бодянський — визначний український історик, філолог, етнолог, письменник, перекладач, один з основоположників української й російської славістики, відомий на весь слов’янський світ дослідник народної творчості, писемності й культури слов’янських народів. Його літературні псевдоніми: О. Бода-Варвинець, Запорожець, Ісько Материнка, І. Мастак. Народився у Варві на Чернігівщині 12 листопада 1808 р., помер 18 вересня 1877 р. в Москві, де його й поховано на території Новодівичого монастиря. Закінчив Переяславську духовну семінарію (1831), Московський університет (1834), де працював професором з 1842 до 1868 року. Учений створив ґрунтовні праці про походження слов’ян та слов’янської писемності, опублікував вісім тисяч українських народних пісень, понад півтори тисячі прислів’їв, приказок і казок. Ще 1835 р. О. Бодянський видав “Наські українські казки”, написані на місцевому, варвинському, фольклорному матеріалі. Сам О. Бодянський записав (переважно на рідній Варвинщині) близько трьох тисяч народних пісень, а його молодший брат Федір (1812—1873), фольклорист і педагог, — близько 800. Пісні, зібрані братами, опубліковано тридцять років тому (1978) окремою книжкою — “Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських”. Стараннями О. Бодянського Московський університет стає важливим центром україністики. Працюючи паралельно на посаді секретаря й редактора Товариства історії й старожитностей, О. Бодянський підготував і видав сотню унікальних пам’яток, переважно української історичної думки: “Історію русів”, “Літопис Самовидця”, “Діаріуш” Миколи Ханенка й твори інших козацьких літописців, “Джерела Малоросійської історії” Дмитра Бантиша-Каменського, “Реєстр Війська Запорозького 1649 року” та інші праці, які заклали основу української історіографії, а вченому принесли славу великого українського патріота. 1847 року О. Бодянський писав М. Максимовичу про свій намір видавати українські історичні пам’ятки в редагованих ним “Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете”: “Я решил во что бы то ни стало обнародовать малороссийские летописи; собрал их множество и собираю беспрестанно. Надеюсь… успеть, и за мною никому не угнаться, хоть бы и на украинском коне. Я ведь и сам козак. После летописей примусь и за официальные бумаги, в коих недостатка нет и быть не может…”. Ось як оцінив подвижницьку видавничу працю Осипа Бодянського Іван Франко: “Сто томів сього видання, видані під його редакцією, се найкращий, справді величний пам’ятник його невсипущої діяльності. Що й тут українські матеріали займали дуже визначне місце, се звісно кожному, хто мав нагоду хоч поверхово переглянути “Чтения”.О. Бодянський разом із М. Максимовичем, І. Срезневським, М. Костомаровим, П. Кулішем підніс рівень українських гуманітарних знань на світовий рівень. Сердечна дружба єднала Осипа Бодянського з близьким земляком Миколою Гоголем. Характерно, що між собою вони спілкувалися лише рідною мовою.Подвижницька праця О. Бодянського в царині славістики й історіографії належно поцінована в Росії. Гідно поцінувати здобутки цього визначного українця в царині україністики — обов’язок України. Достойним першопрохідцем на цій неораній ниві став московський українець В. Ю. Мельниченко.
