НОВЕ ЖИТТЯ ЗАБУТОГО ЖАНРУ

ДРУГИЙ КОНКУРС РАДІОП’ЄС ПІДБИВАЄ ПІДСУМКИ

Завершено прийом творів на Другий всеукраїнський конкурс радіоп’єс “Відродимо забутий жанр”, який проводить Національна радіокомпанія України. Пропонуємо до уваги наших читачів розмову з президентом Національної радіокомпанії України Віктором НАБРУСКОМ.

— Які вони, радіоп’єси, та їхні автори?

— 1 вересня ми завершили приймати радіоп’єси, хоч вони все ще надходять. Отримуємо дуже багато телефонних дзвінків — хтось не встиг вчасно відіслати твір, хтось переймається тим, чи він потрапив на конкурс, а когось цікавить, чи він став переможцем. Коли надійде останній твір на реєстрацію, усі надіслані на конкурс радіоп’єси передадуть експертам (їхні імена ми тримаємо у таємниці, щоб на людей не тиснули), які оберуть найкращі, тобто такі, що відповідатимуть вимогам жанру. Тож найближчим часом вони потраплять до членів журі. Сподіваюся, що у листопаді визначать переможців конкурсу. У цьому конкурсі брали участь представники усіх реґіонів України — з Києва, Донецька, Рівного, Миколаєва, Чернівців, Тернополя, Запоріжжя, Луганська, Одеси, Черкас, Вінниці, Мелітополя, Кривого Рогу, Маріуполя, Трускавця, Чернігова — сотні авторів. Дехто з них надіслав по дві-три радіоп’єси, а один автор — 12! Тож перед нашими експертами серйозна робота: відібрати справді найкращі твори, які відповідали б канонам жанру, тобто були творами для радіо, а не для сцени, порушували важливі для нашого суспільства проблеми. Важливо, щоб мова твору була досконалою, а радіоп’єса — по-справжньому мистецьким твором. Хто автори п’єс? Про це дізнаємося, коли визначимо переможців, бо радіоп’єси надходять під псевдонімами. Під час голосування члени журі не знатимуть, хто ховається за кожним із псевдонімів, лише після голосування їх оприлюднимо. — Про що п’єси, які надійшли?— Тематика різноманітна: про кохання і зраду, про наше непросте сьогодення і минуле, про Голодомор і Другу світову війну, про село і місто… Ось кілька назв зареєстрованих радіоп’єс: “Фенікс слов’янського духу”, “Погане каченя і добрий селезень”, “Голодомор”, “Коли співають солов’ї, або Олігарх та жебрачка”, “Не дої корову, вона й не подоїться, або Нічні переміщення по вселенських просторах”, “Божевільна бригада”, “Моя мільйонолітня мова”, “Нарада Президента України”, “Смерть колорадського жука”, “Еволюція кохання”. — Чи відкриємо цікаве ім’я для радіодраматургії? — Дуже хочеться, бо це жанр, у якому ще немає класиків, і тому кожен, хто активно змагається у нашому конкурсі, має шанс стати не лише класиком, а й фундатором сучасної української радіоп’єси. Молодий психолог із Вінницької обласної лікарні Наталя Коломієць вперше спробувала свої сили у радіодраматургії й надіслала до нас кілька творів. Вона не мала жодної публікації, жодної поставленої п’єси. Але одна з надісланих на наш конкурс радіоп’єс — “Хрематофобія” — принесла їй перемогу. Сюжет її простий, а тема — бюрократія і хабарництво — актуальна не лише в Україні. Чиновник одного з державних закладів занедужав на невідому хворобу: йому боліло серце, тьмяніло в очах, паморочилася голова щоразу, як потрапляли до рук гроші. Він не міг навіть розплатитися з таксистом. Якось, коли кілька відвідувачів по черзі дали йому хабарі, сталася криза, чоловік знепритомнів, і до нього викликали лікаря. В такий спосіб усі довідалися про новітню хворобу. Ця хвороба не вигадана, хоч дуже рідкісна. Психолог Наталя Коломієць досліджувала цей феномен, і в результаті з’явилася радіовистава “Хрематофобія”. Переконаний, що цей твір увійде до золотого фонду Українського радіо. Ролі в ньому виконують заслужені артисти України Василь Мазур та Петро Панчук, постановник — народна артистка України Наталя Сумська, прекрасна актриса й чудовий організатор. Завдяки їй у цих п’єсах беруть участь провідні актори театру імені Івана Франка, а радіослухач почув акторські голоси, які або ніколи не звучали на Українському радіо, або звучали дуже давно. Сподіваюся, що в Наталки вистачить сил і натхнення продовжувати непросту працю на ниві радіодраматургії, тим більш, що в неї це чудово виходить. Ще одним нашим набутком стала робота молодого режисера й актора з Житомирського облмуздрамтеатру Петра Авраменка. Для нас його відкрив лауреат першого конкурсу письменник Володимир Даниленко. Слухаючи його радіоп’єсу “Бессараб, Бессарабський ринок та дух Довженка”, ми були вражені тим, що трьох різнопланових героїв у ній блискуче грає один актор — Петро Авраменко. Він здійснив і постановку вистави. Це молодий, талановитий і цілеспрямований митець. Нині він повноправний член нашого творчого колективу і займається постановкою інших радіоп’єс-переможців конкурсу.Тож завдяки першому конкурсу підібралася команда професіоналів, які ставлять радіоп’єсу на високий мистецький рівень.— Коли ж слухачі Українського радіо почують радіовистави переможців Першого конкурсу?— Спочатку поясню, чому їх так довго готували і чому їх досі немає в ефірі Українського радіо. Радіоп’єса — це високоякісний і дорогий продукт, який виготовляють фахівці дуже високого рівня. Як приклад можна навести завод скловиробів, який випускає хорошу продукцію — звичайні склянки або пляшки, що потрібні всім. На завод не нарікають споживачі, але обставини складаються так, що працівникам цього заводу треба навчитися зовсім іншої роботи — виготовляти вишукані фужери чи вази. Начебто й люди підготовлені, й роботу свою знають, але навчити їх за один день виготовляти ті фужери чи вази неможливо. Працівники заводу можуть поїхати на таке саме підприємство і там перейняти досвід, а нам їхати нікуди, тож мусимо вчитися на власних помилках і здобутках або на зразках закордонних радіоп’єс. Жоден навчальний заклад в Україні не вчить створювати радіоп’єси, окрім хіба що факультету журналістики у столичному університеті, де курс веде радіодраматург Ілля Хоменко, але предмета “радіодраматургія” і там немає. І студенти навчаються азів радіодраматургії лише завдяки ентузіазму самого Хоменка. Сучасна професійно поставлена радіоп’єса — це хороший текст, написаний спеціально для радіо, високопрофесійні актори, які знають, як працювати перед мікрофоном. Мистецтво актора перед мікрофоном у радіостудії, де він може показати лише власний голос, відрізняється від мистецтва того самого актора на сцені, де він “працює” голосом, обличчям, тілом, одягом тощо. Редактори та режисери повинні бути високого професійного рівня, щоб фахово подати радіослухачеві високоякісний продукт. Нещодавно ми спробували чи не вперше у практиці Українського радіо замовити композиторам музику спеціально до тексту радіоп’єси. Це музичне оформлення виявилося дуже вдалим. Наші звукооператори чудово володіють сучасними комп’ютерними програмами. І, звичайно ж, все це злагоджено працює лише тоді, коли є творчий підхід однодумців. Нині така команда вже підібралася, але на це пішов не один місяць. Усвідомлюємо, що для такого складного запису і не менш складного монтажу, якого потребує радіоп’єса, потрібні не лише добре підготовлені фахівці, найсучасніша комп’ютерна техніка й унікальні звукові програми, а й спеціально обладнана студія. Переконаний, що у нас це буде. Але попри все, вже здійснено 12 постановок переможців та лауреатів Першого всеукраїнського конкурсу радіоп’єс. Тож найближчим часом наш радіослухач їх почує на Першій і Третій програмах Українського радіо, згідно з положенням нашого конкурсу. Це радіоп’єси Володимира Лиса “Полювання на брата”, Людмили Данько “Уживана труна”, Богдана Мельничука “Тодось і Зонька”, Сергія Щученка “Бабай” та “Повернення”, Ірини Розовик “Безпека життєдіяльності”, Анатолія Малярова “Гра в минуле”, Наталі Бучель “Світ поміж рядками”, Володимира Даниленка “Перемикаючи канали” і “Бессараб, Бессарабський ринок і дух Довженка”, Наталі Коломієць “Хрематофобія” та Лесі Іваненко “Отака музика”. Про кожну з цих постановок можна розповідати багато, бо робота була колосальна. — Чи можна говорити про те, що Українське радіо вже відродило забутий жанр — радіоп’єсу? — Ми не просто відроджуємо радіоп’єсу, а створюємо власну національну школу радіодраматургії. А це означає, що на Українському радіо звучатимуть твори сучасних українських авторів, які працюють на утвердження нового і надзвичайно складного, хоч і цікавого, жанру, і їхні твори стануть класикою цього жанру.Спілкувалася Світлана КОРОНЕНКОВід редакції:Щиро вітаємо нашого колегу, президента Національної радіокомпанії України Віктора Івановича Набруска, талановитого журналіста, мудрого керівника з ювілеєм — 50-річчям. Зичимо козацького здоров’я, творчої наснаги, добробуту та Божої милості на життєвій ниві. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment