нЕ ЗАБУДЬТЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ КОБЗАРЯ!

Володимир Ференц,м. Івано-ФранківськБез державної мови не функціонує жоден закон, бо чужою мовою його сприймають ніби не від імені України. Саме тому місія Президента як гаранта конституційного порядку застосування мов ключова. У цій тезі заховано глибинну причину правового нігілізму. Розв’язувати мовні питання Президентові, етнічному українцеві, доволі складно, але треба вгамувати емоції та з холодним прагматизмом наводити порядок у мовній сфері — виразно демонструвати народові різницю в призначеннях мови, суть понять “мова державна”, “мова етнічна”, “мова міждержавного спілкування та іноземна”. Показувати народові ці поняття як різні за природою і призначенням треба не лише просвітництвом, а передовсім реалізацією у мовній сфері принципу “закон один для всіх”. Хай хоч дибки стають замовні політичні критики зусібіч, але Президент повинен відмовлятися сприймати мовне питання як політичне, навіть жертвуючи перспективою другої каденції. Саме тому Президент для України в ідеалі — це такий собі термінатор на один термін, якому немає потреби за когось агітувати, насамперед за себе. Українці шанують справжніх сподвижників нації й держави лише після їхньої смерті. Другий термін — це одна з причин вимушеного перетворення президента на всеукраїнського миротворця з тонким натяком-сподіванням на переобрання. Хитрий Леонід Кравчук не захотів такої долі й тепер ходить у політичних авторитетах, а ті, що після нього, вже не можуть взяти на себе таку місію, адже оточення штовхає їх до другого терміну. Хоч парадоксально, але скасування другого терміну президентства збільшило б відповідальність перед народом і зменшило б привабливість посади президента для людей авантюрних або слабких.Віктор Ющенко ще має час стати термінатором від закону і правди, після якого всі поважатимуть Конституцію. Для цього йому достатньо передовсім у внутрішній політиці домогтися верховенства Конституції в тій частині, яку найчастіше порушують: статус державної мови. Державна мова — це насамперед атрибут держави. Тому кожен, хто не здатний досконало послуговуватися нею в публічній діяльності й державній службі, повинен негайно призупинити службу й довести професійну придатність і лояльність до народу. Якщо не вистачить здібностей досконало оволодіти мовою й совісті поважати державу, завжди можна знайти менш відповідальну й добре оплачувану роботу за здібностями й уподобаннями. Такий порядок творять не лише укази, а й тверде небажання Президента чути іншу мову у власному оточенні від будь-якої державної людини. Президент Франції якось відмовився розуміти англомовне звертання міністра і зробив йому зауваження. Народ і французькі ЗМІ сприйняли це нормально. В українській політиці й у багатьох умовно українських засобах масової інформації таку позицію подадуть як порушення прав людини й вимагатимуть відставки Президента. Але ж хтось повинен зробити державницький крок! Тверда, неполітизована, гідна позиція держави у мовному питанні — це те, що потрібно Україні.Замість домагатися правового підходу до розв’язання проблеми державної мови дехто з патріотів-балакунів радив би Президентові України вимагати від Росії таких умов для української мови, які має російська в Україні. Таких порадників багато. Дуже легко намовляти батька дражнити чужого дядька злодієм, не помічаючи величезних натовпів злочинців-високопосадовців за статтею 10 Конституції України. Перед тим, як вимагати від інших країн світу шанувати нашу державну мову, треба домогтися цього від усіх громадян України. У цьому випадку Президент не нянька і не агітатор — він гарант Конституції. Якщо замало повноважень, він мусить звертатись до народу із зрозумілими закликами й аргументами. Якщо треба, доведеться робити це майже щодня, демонструвати зростання українськості телебачення і преси. Підтримка української мови й культури за допомогою пільг без забезпечення верховенства Конституції й закону — небезпечна ілюзія. Це допоможе лише після наведення правового порядку. Якщо ж хтось по-фарисейськи спекулюватиме правами людини чи недосконалим законом, лише сам народ може навести лад як головний носій, користувач і творець мови. Але з народом треба говорити не мовою політики, а мовою держави. Це повинна робити держава як потужний головний координатор українського інформаційного простору, поширювач інформації. Цю діяльність варто довірити відповідальним державникам, маючи негативний приклад Першого Національного каналу. У мовно-інформаційній ситуації, що склалася, Президент має всі підстави картати більшість етнічних українців за те, що вони переважають числом, але здебільшого легко підлаштовуються під чужу мову. Саме тому, що етнічних українців найбільше, вони несуть основну відповідальність за державну мову. Правду треба говорити українцям просто в вічі, наперед знаючи, що гірка правда не додає популярності та виборчого успіху. Це правильно, адже для Президента-українця головне — не другий термін, а за перший заробити авторитет лідера навіть ціною програшу на чергових виборах.Тяжка праця для блага нації не пропаде, адже народ прагне мати справжнього національного провідника. Шкода, що українці самі себе не завжди розуміють, зате чужі люди добре знають, що треба українцям, і завжди намагаються підсунути нам фальшивого поводиря. Якщо і вдається українцям обрати собі схожого на ідеал Президента, спрацьовує потужна інформаційна технологія пониження його іміджу саме як морального національного лідера. Це вже закономірність — надто стараються найняті ЗМІ й заанґажовані політики. Ідеться навіть не про особу Ющенка, а про феномен президента з етнічних українців, якому питомо болить велика проблема українців в Україні, без розв’язання якої держави не буде. Знову ж не маю на думці чинного Президента, але замість того, щоб гуртом творити моральний авторитет з недосконалої грішної людини, чимало з нас мимоволі підспівують чужому хору висміювання сентименту до українського і пониження всього українського. Скінчитись усе це може тим, що президентом стане не українець, і тоді  українці заспокояться і радо сприйматимуть красиву популістську казку про себе, яку підсвідомо хочуть чути, сидячи перед телевізором у теплій хаті. Для того, щоб приспати Україну, багато не треба — застереження Тараса Шевченка потроху забувається…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment