ЧИ ЖИТИМЕМО БЕЗ КОРУПЦІЇ?

Найогиднішим атрибутом української влади була й залишається корупція. У спадок від комунізму Україна отримала всемогутній “блат” і породжене ним телефонне право. Захопивши владу, українська псевдоеліта швидко перевершила своїх ленінських учителів у мистецтві “рєшать вопроси” з приємністю для власної кишені, запровадивши в небачених раніше розмірах “відкатну” технологію.

Сергій ПОНОМАРЬОВНЕ ПІДМАЖЕШ — НЕ ПОЇДЕШ…І тепер українську владну дійсність характеризує гасло: “Якщо питання не вирішується за гроші — воно вирішується за великі гроші”. Нині влада згори донизу продається з радістю й без проблем. Існує неформальний прейскурант цін на відповідні послуги. Наприклад, якщо голосувальну послугу депутата, за дуже неофіційними даними, оцінюють від 100 тисяч до мільйона доларів США, то підпис міністра у потрібному місці коштує “прохачеві” в середньому лише 30 тис. доларів. 

Якщо за законне рішення на вашу користь суддя злупить 10 % вашої майбутньої вигоди від нього, то незаконне обійдеться у третину цієї вигоди.Якщо складання іспиту в столичному університеті коштуватиме 300 доларів, то у київському ДАІ його оцінять трохи скромніше — 200 доларів. Прикро, що народ покірно сприйняв ці комерційні ініціативи влади. І тепер навіть жеківський слюсар-алконавт, прийшовши замінити прокладку в крані, сміливо вимагає від господаря 50 доларів — “за виклик”, а таксист просить у пасажира перед поїздкою 30 грн, бо лічильник без цього “чомусь не вмикається”.Зусиллями куплених журналістів у суспільстві вже поширюється думка про те, що корупція — це складова ринкової економіки, простий і ефективний спосіб розв’язання особистих проблем (кажуть, такі публікації оплачують на рівні передвиборних матеріалів — від 20 доларів за тисячу друкованих знаків без пробілів). САМ НЕ ДАЮ І ВАМ НЕ РАДЖУПроте в Україні дедалі більшає свідомих громадян, які відмовляються давати хабарі. І не через власну бідність, а з принципу — бо гидко. Такі “диваки” згодні почекати розв’язання свого питання або витратити час і нерви, щоб змусити чиновника виконати свій обов’язок. Звісно, справа ця дуже марудна та нелегка — адже й корумповане українське правосуддя часто стає на бік хабарників. Проте зрозуміло: щойно такі принципові диваки становитимуть більшість населення країни, корумповані українські чиновники просто підуть з торбами.Інститут демократії імені Пилипа Орлика вирішив об’єднати зусилля таких “гостей з майбутнього” навколо проекту “Прозора Україна”, масове впровадження якого розпочинають цього місяця. “Орликівці” творчо запозичили досвід сусідньої Польщі, де програму “Прозора Польща” успішно реалізують з 2000 року. Вибір диктують схожість соціально-економічної ситуації в наших країнах, успішний польський досвід боротьби з корупцією та прагнення поляків бачити сусідню Україну такою самою прозорою й вільною від диктатури хабаря, як і власна країна.ЯК ПОЛЬЩА СТАЛА ПРОЗОРОЮПрограму “Прозора Польща” розпочинали за умов, схожих на нинішні українські. Влада була досить корумпованою, особливою хабарністю вирізнялися поліція, медицина та органи місцевої влади. Як делікатно зазначив керівник проекту “Прозора Польща” Пшемислав Фенрих, “нас непокоїли неприємні стосунки між громадою та владою. Ситуація трохи поліпшувалася лише перед виборами, і то тільки “нагорі”. Українські реалії, чи не так? Напередодні виборів влада любить народ, проте без взаємності: народ залюбки харчується дарованою гречкою — і продовжує зневажати владу.Для подолання корупції поляки вирішили використати всі можливості: посилення покарання корупціонерів; забезпечення прозорості влади; поширення в суспільстві думки про неприпустимість корупції.Поляки змогли використати всі ці важелі впливу. За вісім років “Газета виборча” опублікувала майже 600 матеріалів про корупцію в усіх сферах життя. Вони настільки змінили суспільну думку, що зрештою сейм Польщі ухвалив закони, які підвищують відповідальність корупціонерів.Далі поляки взялися за місцеву владу, з якою громадянам доводиться мати справу найчастіше. — Ми хотіли бачити чиновника партнером, а не ворогом, — зазначає Пшемислав Фенрих, — і тому поставили собі за мету будівництво етичного самоврядування.Фахівці проекту “Прозора Польща” розробили для органів місцевої влади “Шість принципів вдалого управління”, які насправді становлять засади громадянського суспільства.1. Прозорість влади. Принцип передбачає забезпечення публічності роботи органу влади. Для початку чиновники мають розробити та опублікувати перелік послуг, які влада надає громадянам.2. Нетерпимість до корупції. У кожному органі влади слід розробити і прийняти етичний кодекс, з яким влада має ознайомити виборців. Чиновника, який припустився порушення цього кодексу, карають відставкою.3. Залучення громадян до управління територією. Розробка та впровадження програми співпраці органу влади з громадськими організаціями.4. Передбачуваність влади. Розробка за участю громадських організацій стратегії розвитку території.5. Професіоналізм. Органи влади мали розробити технологію прийому на роботу спеціалістів лише на засадах фаховості. 6. Звітність. Влада має регулярно звітувати перед виборцями про свою діяльність, насамперед про витрачання зібраних на території громади коштів.Розроблені принципи опублікували в “Газеті виборчій” із закликом до чиновників і громад приєднуватися до виконання програми “Прозора Польща”. Успіх прийшов далеко не одразу. Знадобилися великі зусилля команди проекту, щоб розбудити поляків і схилити до початку праці з самоочищення. У пілотній стадії проекту зголосилися взяти участь лише кілька громад і органів місцевої влади. Спеціалісти влаштували для чиновників навчання, їздили країною, контролюючи виконання принципів. У пригоді стало відразу кілька факторів. По-перше, підготовка та вступ країни до Євросоюзу — всю Польщу охопило прагнення змін на краще.По-друге, поляки свого часу змогли використати унікальну ситуацію після перемоги “Солідарності” та законодавчо закріпити високу роль громади в управлінні територією.По-третє, своє вагоме слово в процесі очищення влади сказала Церква, яка завжди ставила високі моральні вимоги до суспільства.По-четверте, польське суспільство пройшло через очищення люстрацією — це полегшило реалізацію програми “Прозора Польща”.Нарешті прагматичні керівники органів місцевої влади збагнули, що сертифікат участі в проекті “Прозора Польща”, який отримував успішний орган влади, — це для них козир перед західними інвесторами і перед виборцями. Зрештою боротися з корупцією в Польщі стало модно. Кількість громад-учасників програми зросла до сотень.Акція “Прозора Польща” триває, і в її успіхові сумніватися не доводиться — поляки проголосили своє небажання жити по-старому.ЧИ ЗРОБИМО ПРОЗОРОЮ УКРАЇНУ?Уже кілька років Інститут демократії імені Пилипа Орлика за підтримки польської Фундації розвитку місцевої демократії проводить пілотний етап впровадження проекту “Прозора Україна”. Він охопив вісім українських райцентрів і показав непогані результати. Це дало підстави організаторам оголосити про перехід до масової стадії проекту. Проте в Україні рух проти корупції зустрічає перешкоди, яких не було в Польщі.Керівництво України не поспішає до ЄС, тож використати суспільний підйом не вдасться — його немає.В Україні Церква не відіграє ролі морального організатора нації, як у Польщі.Українська влада й досі орієнтується передусім на московсько-візантійський варіант управління, а не на західноєвропейський. Українського міського голову більше тривожить прихильність “хазяїна”, ніж думка інвесторів чи лояльність населення. “Вагон грєчкі — і Кієв наш!” — так вирішують питання свого рейтингу “українські” мери. З цього пекельного стандарту досі змогли вирватися лише кілька міст: Кам’янець-Подільський, Українка, Комсомольськ, Світловодськ, Ржищів, трохи Львів, Тернопіль та Чернівці. Чи когось забули?Громадські організації в містах України існують здебільшого на папері й ніколи не брали такої участі в управлінні територією, як у Польщі.В Україні ніколи не проведуть люстрацію — її бояться колишні та нинішні владці. Спосіб життя української влади — формалізм. У кількох відомствах і органах місцевої влади за вказівкою керівників уже швиденько розробили й одноголосно прийняли етичні кодекси, проте ніхто їх не дотримується. Професіоналізм як європейський принцип добору кадрів для української влади неприйнятний — більшість її органів досі добирає собі персонал за азіатським критерієм особистої відданості керівникові.Свідчить столичний (і не лише) приклад: звітність перед громадянами влада навчилася вправно заміняти безсоромною демагогією. На відміну від польських, українські демократи не змогли після перемоги помаранчевої революції використати свої “п’ять хвилин в історії” для демократизації суспільства та подолання корупції. Бандити й досі не в тюрмах, а у владі, їм там зовсім не зле.Найстрашніше ж те, що українське суспільство нині загалом далеко менш пасіонарне і зневіреніше, ніж польське. Проте вороття для України немає. Якщо ми не хочемо, щоб наші діти з онуками животіли в корумпованій державі, то проект “Прозора Україна” — саме те, що нам потрібно.Тож беремося, пани-браття, чи як? Чи хай ще владарюють в країні корупціонери, доки ми доростемо до громадянського суспільства?  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment