УСІЄЇ РУСИ ЧУДОТВОРЕЦЬ

29 вересня — СВЯТИТЕЛЯ КИЇВСЬКОГО КИПРІАНА

Борис САМБОР, секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. КиївАрхієрейська діяльність блаженного Кипріана, митрополита Київського і всієї Руси, припадає на кінець XIV—початок XV сторіччя.Народився Кипріан у Болгарії, в місті Тирнові й належав до шляхетного роду Цамблаків. Здобувши високоякісну освіту й досконало вивчивши грецьку мову, ще юнаком вирушив на Афон і там прийняв чернечий постриг. Суворим чернечим життям у Хілендарському монастирі він здобув широку популярність. Про це дізнаємося із Послання Болгарського Патріарха Євфимія, до якого з багатьма запитаннями часто звертався молодий чернець.

Невдовзі чорноризець Кипріан звернув на себе увагу освіченістю й обізнаністю зі святими книгами навіть Константинопольського Патріарха Філофея. Патріарх наблизив до себе Кипріана й швидко визнав його своєю довіреною особою. Кипріан вперше приїхав на Русь 1373 року як посол Вселенського Патріарха. Причиною цієї поїздки були скарги західноруських князів, передусім литовського Ольгерда, на митрополита Олексія, який керував тоді митрополією з Москви.Посол Патріарха, поживши в Україні, зумів на деякий час примирити князів з митрополитом. 1376 року Патріарх Філофей висвятив Кипріана на митрополита Київського і Литовського. Водночас Константинополь, прагнучи зберегти цілісність Київської митрополичої кафедри, вирішив, що після смерті Олексія Москву підпорядкують єдиному митрополитові Кипріану. Та в Москві не хотіли митрополита, якого запропонував литовський князь.Кипріанове життя було нелегким. Святитель Олексій хотів передати митрополію преподобному ігумену Сергію Радонезькому, та не зумів. Великий князь Московський Димитрій Іоанович готував на кафедру священика із підмосковного села Коломенське Мітяя. Князь зробив його своїм духівником, переконав прийняти чернечий сан і допоміг стати архімандритом Спаського монастиря. Та ні єпископи, ні інше духівництво не поділяли поглядів князя Димитрія, бо в Мітяя не було ні чернечого смирення, ні істинної любові до пастви. Ще архімандритом він одягав святительську мантію і білий клобук, брав у руки архієрейську патерицю, а згодом зовсім залишив монастир й оселився в митрополичому домі, а це забороняв чернечий статут. Зрозумівши наміри князя, він спочатку збирався, згідно із встановленими правилами, їхати у Константинополь по посвячення, а пізніше зрозумів, що така поведінка у Москві викличе осуд у Константинополі. Тоді Мітяй почав схиляти князя до того, щоб свої єпископи висвятили його у Москві. Серед єпископів був той, хто виступив проти такого висвячення, — Діонисій, єпископ Суздальський, родом з України. Вихованець Києво-Печерської обителі, він завжди був ревнителем церковних законів. Тоді єпископ Діонисій оприлюднив свої наміри поїхати в Константинополь і про все розповісти Патріарху. Але Мітяй вирішив подати власну версію того, що відбулося, Патріархові Константинопольському. У липні 1379 року він з великим почтом у складі делегації з трьох архімандритів виїхав із Москви. Проводжав його сам великий князь Московський Димитрій Донськой, він дав Мітяєві кілька чистих князівських листків паперу з печаткою.Але на пристані Царгорода Мітяй раптово помер. Його супутники не хотіли повертатися в Москву і вирішили представити Вселенському Патріарху на затвердження на митрополичу кафедру Переяславльського архімандрита Пимена. Тут знадобився чистий князівський бланк. З листом від Великого князя Московського вирушив до Патріарха Пимен. Митрополит Кипріан після дворічного перебування у Києві вже деякий час мешкав у Константинополі, шукаючи заступництва у Патріарха. Патріархом Вселенським на той час уже був не покровитель Кипріана Філофей, а Ніл, який раніше мав стосунки з Руською митрополією. Єпископ Суздальський Діонисій також встиг здійснити свої наміри й побував у Константинополі. І все ж таки, хоч і обманом, але Пимен досяг мети.Князь Димитрій сприйняв цю звістку як прикрість для себе і негайно звелів посадити Пимена до в’язниці спочатку в Чухлому, а потім у Твері.Прибувши до Києва, митрополит Кипріан отримав великокняже запрошення Димитрія Донського до Москви. 23 травня 1381 року його за містом зустрів сам великий князь Московський з народом. Це був час, коли Москва урочисто святкувала перемогу на Куликовому полі, яка значно піднесла її над іншими містами. Так блаженний Кипріан почав виконувати архієрейське служіння на Київській кафедрі у Москві. Тоді він уточнив і переробив раніше складене житіє митрополита Петра, уродженця Волині, який першим залишив Київ й остаточно переїхав з митрополичою кафедрою спочатку до Володимира-на-Клязьмі, а потім до Москви. Там на святителя Кипріана чекали нові випробовування. 1382 року на Москву наступав татарський хан Тохтамиш. Князь Димитрій не зумів зібрати сили для опору і залишив Москву. Митрополит Кипріан, що прибув туди з Новгорода, даремно намагався заспокоїти москвичів — ніхто його не слухав. Зрозумівши, що ніякої користі для оборони Москви не принесе, Кипріан разом з великою княгинею Євдокією, дружиною князя Димитрія, прибув до Твері. Туди ж приїхав і преподобний Сергій Радонезький. Князь Тверський Михайло Олександрович не захотів брати участі в обороні Москви. Це й стало причиною невдоволення Димитрія Донського митрополитом Кипріаном.Тохтамиш спустошив Москву. Вселенський Патріарх дізнався про ув’язнення Пимена. Він надіслав послання великому князю, умовляючи прийняти Пимена як архієрея його землі. Князь не забарився знову висловити Кипріану своє невдоволення, тож Кипріан змушений був повернутися до Києва. Кипріан з дороги писав другові ігуменові Серпуховського монастиря Афанасію про князя: “Нехай Господь Бог подасть йому знову пізнати істину… Бог знайде підлесника і брехливого чоловіка”.Київ зустрів свого святителя привітно. На українських і білоруських землях його розпорядження сприймали зі справжньою любов’ю, навіть король ставився до нього доброзичливо.У Москві в митрополії було неспокійно. 1387 року Вселенський Патріарх запросив Кипріана до Константинополя. Дорогою святитель заїхав на свою батьківщину — в Болгарію, у місто Тирнов, де його з почестями зустрів народ на чолі з Патріархом Болгарським Євфимієм. Шануючи духовну літературу, він встиг вивезти багато книг, зберігши їх від неминучого знищення. Перебуваючи деякий час у Константинополі, він разом зі своїм духовним другом ігуменом Афанасієм переписував духовні книги. Імператор Візантії не раз посилав його з дорученнями на слов’янські землі. Тим часом Вселенський Патріархат завершив розслідувати справу Пимена. За підсумками з’ясування обставин Собор 1389 року позбавив його влади й оголосив Кипріана митрополитом всієї Руси. Тяжким було повернення до митрополії. Довге перебування в Константинополі вичерпало всі небагаті запаси на його утримання й змусило вдатися до позичань. А ще буря розкидала подорожніх Чорним морем так, що вони вже вважали один одного загиблими. Але вони зібралися в Білгороді-на-Дністрі, цілі й неушкоджені, тож дякували Господові за спасіння.У лютому 1390 року митрополит Київський і всієї Руси Кипріан прибув до Києва, а в березні — до Москви. Там у передмісті з пошаною його зустрічав великий князь Московський Василій, син Димитрія Донського, який преставився роком раніше. Святитель Кипріан урочисто зійшов на митрополичий престол після 14 років перипетій. Відтепер він довічно буде митрополитом Київським і всієї Руси у кордонах Київської держави.Багато складних справ чекало на митрополита, особливо у північних землях. Надто турбував Новгород зі стригольниками. Великий князь Василій усмиряв свавілля Новгорода мечем, митрополит діяв як архіпастир, надіславши до них кілька листів. Стригольники скаржилися на митрополита навіть Патріархові Вселенському, але отримали від нього слушну пораду в усьому підкорятися Кипріану. 1395 року митрополит знову побував у Новгороді, де його прийняли з почестями. Кипріан прожив у Новгороді понад три місяці й відвідав Псков, бо стригольники саме там почувалися господарями. Турбувала митрополита і Тверська єпископія. Там ворожнеча між князем і єпископом призвела до того, що владика Євфимій вже три роки як залишив єпископію і перебував у монастирі. Тож на Тверську кафедру Кипріан поставив архідиякона Арсенія, вихованця Києво-Печерської обителі, якого привіз із Києва. Отже, митрополит виконав прохання князя Михайла Олександровича і мешканців Твері. Улітку 1395 року над Москвою нависла нова загроза. На початку серпня величезне військо Тамерлана спустошило рязанські землі й зупинилося на Дону. Великий князь Московський Василій вирішив зустріти Тамерлана зі зброєю в руках і вирушив йому назустріч аж до Коломни. Москва тим часом зміцнювала оборону.Князь попросив митрополита Кипріана перенести з Володимира в Москву Володимирську ікону, українську святиню — ікону Божої Матері Вишгородської. Цю ікону написав євангеліст Лука на стільниці, за якою приймав трапезу юний Спаситель з Пресвятою Богородицею і праведним Йосипом. Із Константинополя до Києва її прислав Вселенський Патріарх Лука Хризоверх великому князеві Юрієві Долгорукому і зберігали в жіночому монастирі Вишгорода. Це відбулося 1131-го, а за 24 роки його син, князь Володимиро-Суздальський Андрій Боголюбський таємно вивіз ікону до Володимира-на-Клязьмі.Отож святитель Кипріан направив до Володимира духівництво, щоб привезти чудотворну ікону в Москву. За кілька днів він із жителями Москви вийшов назустріч урочистій процесії. Усі плакали й молилися. І всенародну молитву було почуто. Того самого дня ханові-завойовнику Тамерлану було чудесне видіння Матері Християнського Бога, яка повеліла йому залишити землі Русі. Грізний завойовник негайно повернув свої полчища назад.Наступного року митрополит Кипріан відвідав Смоленськ, що був під владою Литви. Єпископська кафедра там була вільною, і він висвятив на єпископа Смоленського Касіана. Там на князівському з’їзді великий князь Литовський Вітовт запевнив його, що не утискуватиме православної віри і визнає Кипріана главою православного духівництва. Це було важливо, бо 1387 року в Литві офіційно введено католицизм.Талант і енергія святителя Кипріана зробили неможливе: об’єднали Київську державу. Відтоді, як перестала існувати Київська держава, досі не маємо єдиної Помісної Української Православної Церкви.Упокоївся митрополит Кипріан 16 серпня 1406 року в селі Голєніщево. За чотири дні до смерті він написав грамоту, в якій прощав усім і благословляв та просив прощення для себе. Цим він довів істинне християнське смирення. Заповів прочитати грамоту на похоронній процесії, що й виконали. Нетлінні мощі святителя перебувають у Свято-Успенському соборі Московського Кремля. Перенесення їх, яке відбулося 1472 року, Православна Церква відзначає 9 червня.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment