«ЖИВОЮ ДУШЕЮ В УКРАЙНІ ВИТАЙ»

ПРИЛУЧЧИНА В ЖИТТІ Й ТВОРЧОСТІ КОБЗАРЯ

Анатолій РИЖЕНКО,м. ПрилукиВ школі хлопчик ясноокийРуку підійма:— Чом в Шевченка у ТарасаОрденів нема?Вчитель каже: Як поетаПолюбив народ,То йому уже не требаІнших нагород.Павло ГлазовийЛюбов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Григоровича Шевченка в нашому краї, де він побував кілька разів, знайомлячись із мешканцями та історичним минулим.Це, як відомо, відобразилося в його мистецьких, а згодом і в прозових творах та поезії.

Вважають, що поет тричі побував на Прилуччині: 1845, 1846 та 1859 років. Проте ґрунтовне дослідження і вивчення його біографії на основі опублікованих в 70—80-х роках минулого століття джерел надає підстави стверджувати, що Тарас Шевченко бував на Прилуччині 1843,1844, 1845,1846 та 1859 років.Уперше поет відвідав Прилуччину під час подорожі в Україну 1843-го та на початку 1844 року. Їдучи в Україну, головним місцем перебування Тарас Шевченко, за рекомендацією конференц-секретаря Академії мистецтв В. Григоровича, вважав Качанівку, з власником якої Г. Тарновським (1788—1853), познайомився в Петербурзі ще 1839 року. Тарновський в своєму маєтку в Качанівці зібрав велику бібліотеку, чимало старовинних речей, створив картинну галерею. В різний час у нього побували видатні письменники і поети, художники і музиканти та інші діячі культури. “Він належав, — зазначає О. Кониський, — до тих українських панів-дуків, що хоч потроху пам’ятали свій національно-народний родовід і не цурались ідей національно-демократичних, звісно, настільки хоча, наскільки давало те панське походження”.Запрошення побувати в маєтку Григорія Тарновського одержав і Тарас Шевченко. До Качанівки поет приїхав у травні 1843 року і привіз господареві картину “Катерина”, яку той погодився купити.Як стверджує П. Жур, “поет вирушив на батьківщину разом з         Є. Гребінкою. З ними їхала сестра Гребінки Людмила”. І далі: “У ті часи поїздка від Петербурга Білоруським трактом до Пирятина, поблизу якого в маєтку “Убєжище” жили родичі Гребінки, тривала не більше тижня… Виїхавши 19 травня з Петербурга, Шевченко і Гребінка з сестрою були 24—25 травня в Чернігові”. Потім відвідали Ніжин. “Тоді не існувало зручнішої дороги з Чернігова в Качанівку, ніж через Ніжин. Шлях на Качанівку, куди їхав Шевченко на Пирятин, куди прямував Гребінка (“Убєжище” було за 15 верст від Пирятина), пролягав у напрямку Прилук. Іншої дороги з Ніжина до Качанівки тоді не було”.Дорогу до Качанівки Т. Шевченко знав від Глінки, з яким був добре знайомий і композиторським талантом якого захоплювався, а також із розповідей свого друга          В.  Штернберга, який не раз був у Качанівці, з його етюдів і зарисовок пейзажів парку й околиць села. Як стверджує П. Жур, саме Василь Штернберг познайомив Шевченка з господарем Качанівки. У столиці на вулиці Басейній (нині ділянка будинку № 7 на вулиці Некрасова)         Г. Тарновський мав двоповерховий будинок, куди, звичайно, приїжджав на зиму. “Я рідко там буваю, — розповідав потім Шевченко від імені героя повісті “Художник”, — і то, власне, заради Штернберга…”Перебуваючи в Качанівці, поет виїздив у навколишні населені пункти, зокрема до Батурина (зберігся малюнок батуринського замку, який Шевченко виконав 1843 р.). П. Жур висловлює думку про те, що саме під час цього приїзду до Качанівки відбулося знайомство поета з бджоляром П. Прокоповичем, який мешкав на околиці Батурина, про що свідчить картина “На пасіці” (1843). Про “славного бджоляра”, “великого пасічника” Прокоповича, засновника школи бджолярів, винахідника рамкового вулика, автора класичних праць з бджолярства Шевченко пише в повісті “Близнецы”.Після відвідин Качанівки поет вирушив до Києва через Прилуки, де повинен був отримати подорожну, Пирятин, Переяслав, Бровари. Отже, можна стверджувати, що вперше Т. Шевченко побував у нашому місті влітку 1843 року.З Києва Шевченко поїхав до Кирилівки, “де вже котрий рік чекали його столітній дід, брати і сестри, з якими, — пише П. Жур, — хотів у цю поїздку зустрітися поет”.У кінці червня 1843 р. Тарас Григорович — уже в “Убєжищі” біля Пирятина, де, домовившись із Є. Гребінкою, вони мали зустрітися. В “Убєжищі” поет пробув недовго. 29 червня на Гребінку чекали в Мойсівці, де щороку цього дня поміщиця Т. Волховська влаштовувала пишний бал. У Мойсівці Євген Гребінка познайомив поета з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським і з братами Закревськими. В. О. Закревського Шевченко називав великим і щирим другом. Близьким другом В. Закревського був Яків Петрович де Бальмен. Із ним Тарас Шевченко відразу зблизився і заприятелював.Як зазначає П. Жур, “Віктор Закревський і Яків де Бальмен були близькими духовно. Про це свідчить їхнє листування. Характерний лист Я. де Бальмена до В. Закревського: “Любий друже Вікторе! Блукаючи по степу посеред цієї неозорої рівнини (в Подольській губернії), я часто задивлявся на силу-силенну могил-пам’яток старої слави нашої України. Ці степи — давні рубежі Польщі, Туреччини й землі Козачої, могили вкривають їх, неначе тавро, поставлене на ґрунт відважністю українців…Хотів би знати всі найменші подробиці рідного краю. Признаюся, що я покладався на тебе більше, аніж на кого-небудь іншого, а ти мовчиш… Бодай би тебе собаки з’їли!” — жартує Яків де Бальмен”.У цих рядках відчувається людина, яка любить Україну, цікавиться її минулим, живе сучасним.Яків де Бальмен (1813—1845) став одним із найближчих друзів молодого Тараса Шевченка. Про нього часто йшлося на сторінках шевченкознавчої літератури. Проте, як стверджує український літературознавець Андрій Кузьменко, “сказано про нього ще дуже мало і не завжди правильно. Таке становище пояснюється зокрема тим, що царизм свого часу зробив усе можливе, щоб нащадки забули це ім’я”.Книжка А. Кузьменка “Друже незабутній…” — перше поглиблене дослідження життя і творчості Якова де Бальмена.У передмові до книжки “Яков де Бальмен. Повести”, яка вийшла друком 1988 р. в Харкові у видавництві “Прапор”, доктор філологічних наук В. Шубравський пише: “На час знайомства у Мойсівці (29 червня 1843 р.) Яків де Бальмен в чині ротмістра був ад’ютантом начальника штабу, розквартированого в Одесі, П’ятого піхотного корпусу генерал-лейтенанта П. Данненберга 1-го і приїхав у рідні краї у відпустку. Одразу після знайомства Шевченко і Я. де Бальмен заприятелювали. Вони зустрічались у братів Закревських, у Рєпніних, а під час зустрічі 24 січня 1844 р. спільно з І. Корбе і В. Закревський підписали колективний лист історикові М. Маркевичу. Виїхавши після цього в Одесу, Я. де Бальмен взяв собі у союзники родича по матері художника М. Башилова, почав, як відомо, переписувати й ілюструвати твори Шевченка”.Про життя і творчість Кобзаревого друга, повторюючи помилки попередників, часто писали шевченкознавці в монографіях, повідомленнях, статтях і коментарях до поеми “Кавказ”. “Це трапилося тому, — наголошує А. Кузьменко, — що вони здебільшого не звертались до архівних документів, а користувалися матеріалами, написаними зі слів тих, хто дуже мало знав про життя і творчість Шевченкового друга”.Уточнення у трактуванні життя і творчості Я. де Бальмена стали можливими, коли в наших архівах знайшли рукописну збірку його неопублікованих повістей, записник й альбом рисунків 1840—1841 рр., а потім важливі документи біографічного характеру, листи його близьких родичів та інші документальні матеріали. “Вони, — пише  А. Кузьменко, — надали достатньо підстав для того, щоб виправити помилки, заповнити великі білі плями, що траплялися в біографії Я. де Бальмена”.Значну кількість цих матеріалів знайшов А. Кузьменко в Полтавському архіві, куди вони потрапили із Прилуцького музею, про що свідчить записка від 17 квітня 1925 року, яка збереглася в Полтавському архіві.У світлі нових архівних матеріалів Я. де Бальмен постає передовою талановитою людиною 30—40-х років XIX ст., яка стала другом і соратником Т. Шевченка в період його становлення як прогресивного поета.Російські де Бальмени — вихідці із Шотландії. їхні предки брали активну участь у громадському житті країни. Бурхливі події минулого примушували декого з них залишити батьківщину й емігрувати в Англію, Францію, Швецію тощо на початку XVIII ст.Один із представників цього роду емігрував у Францію. Там під іменем Рамзая де Бальмена служив у гвардії. Потім потрапив у Туреччину і вступив до султанського війська. 1736 р. приїхав у Петербург, прийняв російське підданство і, діставши чин прем’єр-майора російської армії, розпочав службу в Троїцькому піхотному полку як граф Богдан Андрійович де Бальмен. Дослужившись до чину генерал-майора, загинув у серпні 1741 р. у бою зі шведами. Його синові, Антонові Богдановичу, 1780 року присвоїли звання генерал-поручика. Від шлюбу з дочкою графа Девієра, вихідця з Португалії, в нього було п’ятеро дітей: дві дочки і три сини — Олександр, Карл і Петро. Петро де Бальмен — батько Якова. П. де Бальмен одружився із Софією Олександрівною Башиловою, батьки якої були пов’язані з Україною. В селі Мойсівці (неподалік Пирятина) жила сестра Башилової Тетяна Густавівна Волховська. У кінці 90-х років XVIII ст. Башилови купили маєток у селі Линовиця на березі тиховодної річки Рудої, що пересихала й утворювала великі чисті ставки. На місці старих будівель вони спорудили двоповерховий будинок із колонами, два одноповерхові флігелі та кілька господарських будівель. Великий сад упорядкували.Коли Софія Олександрівна вийшла заміж за Петра Антоновича де Бальмена, Башилови подарували цей маєток їй. Відтепер Линовиця стала постійним місцем проживання де Бальменів. У цьому селі 16 липня 1813 р. і народився Яків — старший син Петра Антоновича й Софії Олександрівни де Бальмен.“Є підстави вважати, — стверджує А. Кузьменко, — що початкову освіту Я. де Бальмен одержав 1822—1823 рр. не вдома, як безпідставно стверджують автори біографічних довідок, а в Прилуцькому пансіоні досвідченого педагога П. Білецького-Носенка. З 1824 р. Яків, навчаючись удома, мав досить ґрунтовну освіту. Один із його вчителів — талановитий педагог і художник Карл Іванович Рабус (1800—1857), який після закінчення Академії мистецтв приїхав в Україну. Викладання теоретичних курсів він продумано й ефективно поєднував із практичними заняттями. З літа 1828 р. батьки Якова почали збирати документи для вступу до Ніжинської гімназії вищих наук. Навесні 1829 р. Я. де Бальмен був готовий до вступних іспитів.Роки навчання в гімназії (1830—1832) відіграли важливу роль у формуванні його поглядів і переконань, близьких до декабристських.1832 р. Яків де Бальмен круто змінює життєвий шлях — вступає на військову службу. Він — юнкер Білгородського уланського полку, що дислокувався неподалік Чугуєва, зі штабом у селі Новобілгород.На час знайомства з Шевченком він був ротмістром, встиг розчаруватися у військовій службі й мріяв про відставку.Його зустрічі й спілкування з Тарасом Шевченком тривали після перебування в Мойсівці. (Чомусь у П. Жура — Мосівка, а в А. Кузьменка — Мойсівка). Поза сумнівом, їхні зустрічі в Березовій Рудці у Закревських, коли Шевченко прямував в Ісківці до О. Афанасьєва-Чужбинського, поет заїхав ще й у Линовицю. “Це могло бути десь у середині липня — іншого часу, — заявляє П. Жур, — на відвідини Линовиці тоді Шевченко не мав”.Перебуваючи в О. Афанасьєва-Чужбинського, Тарас Шевченко разом з ним відвідав навколишні села, побував у Лубнах, а на початку вересня приїхав до Качанівки.У вересні він навідався в рідну Керелівку. Звідти поїхав до Яготина, де потрібно було копіювати на замовлення Г. Тарновського портрет М. Рєпніна, який виконав швейцарський художник Йозеф Горнунг. У маєтку Рєпніних поетові надали один із просторих флігелів. (У 1920-х роках Прилуцький краєзнавчий музей посилав до Яготина студентів педтехнікуму із завданням описати маєток Рєпніних, як він зберігся в народній пам’яті, розпитати старожилів про те, який вигляд мав флігель, де жив Шевченко).Новий 1844 рік Тарас Шевченко зустрів у яготинському будинку Рєпніних, а з 12 до 14 січня перебував у Мойсівці, звідки вирушив до Закревських, потім — до Качанівки. Потрібно було відвезти Г. Тарновському портрета М. Рєпніна й отримати за роботу гроші.19 січня 1844 року Тарас Шевченко зупинився на ночівлю в Ічні, а 20 січня прибув до Качанівки, звідки планував вирушити до Вейсбахівки, де на нього чекали В. Закревський та Я. де Бальмен, щоб привезти в Петербург.Вейсбахівка (тепер село Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області) розташована за 30 верст на північний захід від Прилук. Власник маєтку Іван Михайлович Корбе приїжджав сюди у відпустку з Петербурга. З ним Шевченко познайомився ще наприкінці 30-х років у столиці. Корбе бував у колі Тарновських, Є. Гребінки, Г. Ґалаґана та інших земляків, які мешкали в столиці. У Вейсбахівці приятелі написали до М. Маркевича жартівливий лист, якого підписав і Т. Шевченко. Тож тепер можна стверджувати, що Тарас Шевченко вперше побував на Прилуччині 1843-го — на початку 1844 року.Далі буде. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “«ЖИВОЮ ДУШЕЮ В УКРАЙНІ ВИТАЙ»

  1. таня

    хорошо

Leave a Comment