НЕВМИРУЩИЙ РОМАНС

Є на світі скарби прадавні, що лежать у землі. І тільки випадок повертає їх людству. А є живі, що огортають душу чаром, наснажують живодайною силою. До таких скарбів належить українська народна пісня.Я прагнув розшукати творців найулюбленіших у народі пісень і повернути їхні імена. Так, 2003 року в столичному видавництві “Криниця” побачила світ моя книжка про творців українських пісень, що стали народними. Книжкою “Одна на цілий світ” користуються викладачі, студенти, учні та вчителі українознавства, музики, української літератури. Від них отримав багато листів з проханням продовжити розповіді про творців українських пісень, що стали народними. Підготував до друку другий том цієї книжки. Пропоную уривки з неї читачам газети “Слово Просвіти”.

Володимир КАПУСТІН, письменникУ селищі міського типу Ставище, що на Київщині, є чималий мальовничий парк. У ньому вздовж широких алей, що збігають униз до блакитного ставка, стоять, як солдати на параді, пліч-о-пліч, високі ялини, могутні вікові дуби. Однак не вони привертають увагу багатьох відвідувачів парку, а незвичайної й рідкісної форми стара сосна. Вона — копія ліри. Саме біля цього “музичного” дерева у вихідні любив відпочивати, мріяти в лагідній тиші юнак Максим Славінський. Тут уперше для своєї ровесниці, кароокої Оксани, склав вірш. Прочитав їй. Вірш сподобався дівчині.

У жорстокі панські часи хлопцеві зі звичайної сільської родини поталанило — вступив до Київського університету. Щороку на літні канікули навідувався в рідне Ставище. Обов’язково зустрічався з Оксаною, в яку був закоханий.Якось літнього вечора, коли місяць щедро розливав срібні чари, все в парку здавалося особливим, казковим. Струнка, в білій сукні, з чорною тугою косою, Оксана видалася студентові надзвичайно гарною. Максим набрався сміливості й освідчився. Якусь мить дівчина стояла розгублена. Та ось взяла юнака за руку і тихо промовила: “Я тебе, Максиме, поважаю. Ми — добрі друзі. Зраджувати не можу. Я кохаю іншого”. Від почутого в Максима боляче защеміло серце. На очах з’явилися сльози. Ішов з парку повільно.Невдовзі закінчив навчання в університеті. Хтось із друзів подарував йому збірку віршів “Книга пісень” великого німецького поета Генріха Гейне. З цієї книжки він переклав рідною мовою вірш “Коли розлучаються двоє”. Він був співзвучний його душі. Переклав біля сосни-ліри.У Києві Максим Славінський познайомився з Лесею Українкою. Вона схвально відгукнулася про переклад ліричного твору, і це окрилило молодого літератора. Разом з Лесею Українкою він переклав “Книгу пісень”, яка вийшла у світ у Львові 1892 року. Переклади було підписано: “Максим Ставинський” — автор узяв псевдонім від назви селища Ставище.Вірш зі збірки “Книга пісень” у перекладі Максима Антоновича дуже сподобався українському композиторові Миколі Лисенку. Він написав до нього чудову зворушливу мелодію. Романс став популярним серед народу — невмирущим, адже в ньому тонко передано глибокі почуття, сповнені смутку. Рядки пісні торкаються найніжніших струн серця.Романс “Коли розлучаються двоє” виконували багато талановитих митців. Особливо яскраво й самобутньо — славетні українські співаки Іван Козловський та Іван Паторжинський. Але за радянських часів ніколи не називали імені талановитого перекладача й оригінального поета Максима Славінського, завдяки якому народився романс.Його твори й переклади друкували в антологіях “Вік” (1901), “Акорди” (1904), “Українська муза” (1908), а також в тодішніх періодичних виданнях “Зоря”, “Житє і Слово”, “Досвіті вогні”. Деякий час Максим Славінський працював у виданнях “Наше життя”, “Товариш”.Свою долю Максим Славінський пов’язав із визвольною боротьбою за незалежність. 1919 року він став головою дипломатичної місії Української Народної Республіки в Празі. Залишився в Чехії, заробляв педагогічною працею, журналістикою, перекладами, але військова контррозвідка колишнього Радянського Союзу заарештувала Максима Антоновича Славінського. Його вивезли до Сибіру, де в концтаборі передчасно обірвалося життя талановитого письменника, просвітителя, педагога, патріота.У роки незалежності України нам повернули замовчуване ім’я поета, а також його твори. Прикро, що книжки Максима Славінського вийшли лише один раз і надто малим накладом.КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ Слова Генріха Гейне, переклад Максима СлавінськогоМузика Миколи ЛисенкаКоли розлучаються двоє, За руки беруться вониІ плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, сумні.З тобою ми вдвох не зітхали, Ніколи не плакали ми:Той жаль, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment