ЗАХИСТИТИ МОВУ ТИТУЛЬНОЇ НАЦІЇ

24 вересня у Будинку письменників у Києві відбувся “круглий стіл”, який організувало Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Приводом для розмови стала загрозлива ситуація, що склалася через проголосовані у парламенті в першому читанні законопроекти, які є спробою запровадити другу державну мову. Свої думки висловили відомі письменники, науковці, громадські діячі. Учасники “круглого столу” дійшли висновку, що Українська держава, її незалежність, мова, культура — в небезпеці. Товариство “Просвіта” закликало інші патріотичні організації зініціювати акцію “Захистимо Україну”.

Розпочав засідання голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, письменник, народний депутат України Павло Мовчан. 

— Події, свідками яких ми стали, вимагають негайної реакції. Йдеться про два законопроекти, які депутати підтримали в першому читанні. Вони за суттю антиконституційні. З цього приводу є багато коментарів. Зокрема, наші партнери в колишній коаліції, і сподіваюся, у майбутній теж, сказали, що це не лише антиконституційний закон про держслужбу, а й пробна куля, щоб випробувати на міцність усе українське. Мене звинувачують, що я голосував за цей законопроект. Але я участі в цьому голосуванні не брав. На ту хвилину мене в сесійному залі не було.Практика голосувань у Верховній Раді така: великі мегаблоки мають координаторів, які відповідають за певні реґіони. Є так звані десятники, які збирають картки, щоб вони не губилися, розставляють і забирають по завершенні пленарного засідання. Перед початком засідання щоранку обговорюємо всі проблемні закони й виносимо рішення щодо голосування. Хто не знає матеріалів, тому надають відповідну інформацію. Є експертна група, яка аналізує кожен законопроект, тож депутати можуть ознайомитися з тими висновками під час обговорення у фракції перед початком пленарного засідання. Співдоповідач від франкції БЮТ з антиконституційного законопроекту Януковича зробила висновок про його неприйнятність. У такому разі законопроект слід відкинути — отже, його не ставлять на голосування. Аж раптом рішення змінили. Чому і хто —  не знаю досі. Першого пленарного робочого дня після того голосування, аналізуючи, чому так сталося, Бондар на докори Віктора Терена відповіла: “Я свою думку висловила. Від імені комітету, від фракції. А чому змінили рішення, мені незрозуміло”. Хто і де приймав рішення, щоб голосувати й підтримати в першому читанні закон про держслужбовця, я не знаю. Мовляв, розраховували, що в другому його відредагують, відкинуть неприйнятні пункти. Коли посилаються (зокрема, й керівники фракцій) на те, що це лише перше читання, а під час другого можна буде відхилити, мене це не переконує. Перше читання означає, що будь-коли, навіть на сесії Верховної Ради наступного скликання, цей законопроект можна ставити на голосування. Якби я не мав досвіду роботи в парламенті, то до цього, можливо, поставився б так, як один із наших депутатів: “Перше читання — нічого страшного”. Щоб виправити ситуацію, ми групою депутатів підготували проект про неприйнятність Закону про державного службовця, проголосованого в першому читанні у п’ятницю. Річ у тому, що у будь-якій державі головний мотиваційний чинник для оволодіння державною мовою —  держслужбовець. Це людина, яка хоче робити кар’єру в державі, тому зобов’язана опанувати державну мову.  Пам’ятаєте, як за радянської доби приймали закон, який спотворив секретар ЦК КПУ Крючков? Це був закон про мову Української РСР, а став Законом про мови. Був прекрасний закон, який розробили у Спілці письменників України (тож ми не випадково зібралися сьогодні саме тут) —  цей закон готували Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко та інші. Усі його норми були українські. Потім під час голосування Крючков різними поправками та переголосовками все змінив. Скрізь додалося: російська мова.А нинішнім законопроектом ми фактично повертаємося до 1989 року. Це означає, що у нас не було 17 років незалежності. Сьогодні ми знімаємо будь-які зобов’язання перед суспільством, особливо перед виборцями, які підтримували Президента України і дві політичні сили, які сформували більшість у парламенті, тобто БЮТ і “Наша Україна”, що йшли зі спільною ідеологією. Наголошую на цьому, щоб у нас не було розбіжностей і ми не поборювали один одного, а підтримували. Після минулих виборів на підставі спільної ідеології ми сформували національно-демократичну більшість. Якщо хтось наголошує на демократичному, то хочу сказати: на першому місці — національне, тобто національні пріоритети. Їх не можна порушувати.Якщо ми не врахуємо цього, наступні вибори можуть стати загальною українською поразкою. І цю тему я також хочу порушити на “круглому столі”.Лише те, що державний службовець зобов’язаний володіти українською та російською мовою, збурює суспільство. Сьогодні вже дехто стверджує, що ми будемо відхиляти перший (про державного службовця) і другий (про референдум) закони. Але чи підтримають нас зараз 226 депутатів, щоб їх відхилити? Напевне цього не знає ніхто. Відбуваються маніпуляції. Але не зрозуміло, як, за якими командами, за якими мотивами. Щоб догодити Росії? Ми створювали Українську незалежну державу не під одну політичну силу. Ми робили її для суспільних потреб, для нації, тому одностайно застерігаємо тих політичних гравців, які загралися. Це стосується обох команд. Не можна в ім’я 2010 року — року Президентських виборів — жертвувати Україною.Фактично нашими руками і за сприяння Банкової на чергових дострокових виборах можна привести до влади партію Януковича. Український національний електорат, який двічі мобілізувався, сказав, що ми підтримуємо лише європейський вибір, українські національні пріоритети, все те, що стосується українських цінностей, про які говорили і лідери БЮТ, і лідер “Нашої України”. І раптом воно розсипається, розпадається і ревізується. Це неприпустимо. Ми втрачаємо власну перспективу.У нас є вибір, вибір української нації. Він був чіткий і в 1991 року, коли ми провели референдум, і в усіх наступних виявах громадської думки української спільноти. А особливо в 2005 році.Ми хочемо, щоб українська мова була в тому статусі, який фіксує Конституція. Чому ж досі не прийнято закони про мову і про статус української мови як державної, автором якого я є? А подано його ще на початку зародження нашої національно-демократичної коаліції. Я усвідомлював, що це пріоритетне завдання. Що це — першочергові закони. Але на них не зосереджували уваги ані прем’єр, ані Президент.Нещодавно я підготував закон про концепцію мовної політики в Україні. Це концепція розвитку та функціонування української мови. З проектом ознайомилася “Просвіта”, обговорювала на шпальтах “Слово Просвіти”, Всесвітній Форум українців, Секретаріат Президента, Мін’юст, Міністерство культури. Я очолював робочу групу з підготовки цієї концепції в Мінкульті. Сьогодні її відкинули, бо всі живуть виборами 2010 року. А нам необхідно, щоб сьогодні Україна була гарантована від чергових спекуляцій, щоб вкотре не розігрувалась українська мовна карта. Схожі закони є в Сполучених Штатах Америки — торік там прийнятий закон про англійську мову як загальнодержавну, у  Російській Федерації — про російську мову як “общегосударственную”. Чому цього не зробити нам? Чому обидві політичні сили думають лише про те, що буде  2010 року, а не про те, що буде сьогодні, завтра, післязавтра? Тема, здавалося б, периферійна для них — мовна — стає магістральною.Наше завдання сьогодні — зробити таку супротивну хвилю процесам нівеляції національних цінностей і конституційних засад, які можуть бути вихолощені внаслідок ревізії Конституції аби зупинити антиукраїнський наступ. Я говорив своїм однофракційцям, що не можна референдумом підмінювати Конституцію. Це дуже небезпечні механізми, які, без сумніву, (має рацію чиновник із Банкової) запустила Москва. Послаблюють Українську державу, руйнують Конституцію, конституційне поле нівелюють. Ми відроджуємо навіть не УРСР, а творимо щось значно гірше. Україна може стати територією інтересів лише великої Російської імперії. Ці тривоги покликали мене й усіх нас сюди для того, щоб подумати, що нам робити? Моя лінія поведінки як народного депутата не збігається з багатьма поглядами моїх однофракційців, які занепокоєні одним: примножити власні статки. Якби запрацював високий принцип кадрової політики, то в одному, й другому, й  третьому урядах, працювали чесні, порядні люди, які воюють за українську справу, за українські інтереси, а не за власні, групові, фінансові, тоді і моя тривога не була б такою серйозною. Якщо хтось вирахував, що нас там тридцять чи тридцять шість, “національно обеспокоєнних” депутатів (такий термін придумали), то я хочу сказати: нас не тридцять шість нардепів, нас багато мільйонів українців, які не дозволять знову обернути нас на малоросів. Є Україна, а в ній є ми — українці, які віками чекали своє рідне слово і боронили свою вітчизну. Олександр ПОНОМАРІВ, заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.— Почну з того, чим закінчив Павло Мовчан, з УРСР. Тоді не було закону про мови, але всі державні службовці володіли українською мовою. Тепер навіть у тому уряді, якому ми симпатизували, але дедалі менше симпатизуємо, є міністри, які не володіють українською. Такого неподобства не було навіть у радянській Україні. Створюється враження, що немає ні Президента, ні Прем’єра, ні проукраїнських фракцій, бо була коаліція із 228 депутатів, яка могла ухвалювати багато позитивного і прийнятного для України. Її зруйнували. Тепер в Україні відбувається таке, чого ніде не відбувається. Наприклад у Донецьку. У телефонній розмові заступник голови Донецького облоб’єднання “Просвіти” Марія Олійник сказала, що там майже задушили українську мову. Міськрада ухвалила постанову про те, щоб була лише російська, у школах дедалі більше психологічно “катують” учителів української мови. Ще гірше в Криму: зривають меморіальні дошки, присвячені українським діячам, і ніхто цього не помічає. Якщо міліція іноді когось і затримує, одразу їде уповноважена з прав людини Ніна Карпачова, яка бачить тільки один бік справи. Згадайте нещодавній бешкет в Одесі під будинком товариства “Просвіта”. І всі ці антиукраїнські сили діють так тому, що їм дозволяє Українська держава. У нас є Конституція, ухвала Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року, але її ніхто не виконує. Отже, гарант Конституції не виконує своїх обов’язків, бо не стежить за дотриманням Основного Закону. У Верховній Раді депутати голосують хтозна за що й кажуть, що вони не зрозуміли до кінця цього закону. Добре, що це лише перше читання, хоч Павло Мовчан застерігав про небезпеки, які воно ховає в собі. “Просвіта” не може замінити Президента, Прем’єра й уряду. Про українську мову повинна дбати держава. І тому треба об’єднанням “Просвіти” на місцях активізувати людей на рішучі дії. У нас є нібито проукраїнський міністр внутрішніх справ. Чому, коли діються неподобства на місцях, які заслуговують на покарання держави, їх ніхто не зупиняє? Тож доки ми будемо мовчки плакати та скаржитися на москалів? Ні москалі, ні інші нічого нам не зробили б, якби ми самі дбали про себе. А ми не дбаємо. Отже, наші депутати Верховної Ради повинні рішучіше заявляти про себе, діяти. Гадаю, єдина можливість зараз — відновити демократичну коаліцію. Хай там буде 228 голосів, і хай вони не створюють єдиних центрів чи інших фракцій, які закінчуються на єц, як сказала Юлія Тимошенко. А нехай депутати відновлять коаліцію і приймають закони. Дострокові вибори нічого не змінять, лише на два голоси в коаліції може бути менше. Василь ФольвароЧний, заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, письменник, заслужений діяч мистецтв України.— Хочу відштовхнутися від подій, які відбулися два роки тому. Пам’ятаєте, саме в цьому приміщенні було створено координаційний штаб “Захистимо Україну”. 16 червня в Українському домі відбувся Форум демократичних національно-патріотичних сил Всеукраїнської народної ради: громадських організацій, партій національно-державницького спрямування, які заявили про створення того штабу. І тоді ми перейнялися найбільшою тривогою за долю України, відчували, що втрачаємо незалежність. Тоді об’єдналися, і була надія, що відстоїмо державу. Той ентузіазм, перейнятість тривогою вплинули на перебіг подій чергових і дострокових виборів, що на них перемогли національно-патріотичні сили, які створили коаліцію. Сподівалися, що вже після цього не буде жодних відкатів, що нарешті ми навчені попередніми уроками, обіцянками, компромісами, що далі відступати нікуди. І що бачимо? Сьогодні тривога в нас ще більша, ніж тоді, 16 червня 2006 року. Ми стоїмо перед прірвою. Бачимо, що коли антиукраїнським силам не вдається через двері увійти із законом про другу державну мову, то вони намагаються затягти через вікно — через закон про державну службу. Це перевірка наших сил. Вони екзаменують нас напередодні президентських виборів, напередодні саміту демократичних сил у Європі, де наш проєвропейський вектор підтримає світ. Це взаємопов’язано. Ми побачили, що партії зараз роз’єднані, розірвані. Але не можемо байдуже спостерігати, ми повинні бити на сполох, дзвонити в усі дзвони, і в центрі, й на місцях знову піднятися. “Просвіті” слід ініціювати акцію “Захистимо Україну”. Бачимо, як кожна партія наввипередки підминає все під себе, кожен думає про власні проекти, а не про Україну. Так у цих змаганнях ми можемо справді втратити державу. Ми повинні все зробити, щоб об’єднати громадськість. Заява, яку надруковано в газеті “Слово Просвіти” після засідання Центрального Правління “Просвіти”, дійде за призначенням. Ми повинні на місцях піднімати народ так, як піднімали його дев’яностого року. Ці стіни, заряджені державотворчою енергетикою, допоможуть відстояти Україну. Олександер Шокало, член Головної ради ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, письменник.— Зараз перед нами дуже серйозне питання, і якщо ми його просто пробалакаємо, то будуть погані наслідки. Почну з сакральної основи. Людина спілкується з Творцем рідною мовою через серце, бо рідна мова живе в серці. А розумом вона спілкується зі світом. Зараз іде посягання саме на нашу сакральну сутність — духовну сутність нашого національного й індивідуального життя. Думаю, що проблеми української мови в Україні немає, кожен спілкується з Творцем рідною мовою, всі в сім’ях спілкуються рідною мовою, на вулицях — якою хочуть. Є проблема моральної зрілості наших людей і відповідно духовного й інтелектуального рівня їхнього розвитку. І тут якраз забивають у наше суспільне єство клин — не дають зібратися всім нашим духовним силам у нашому національному серці, щоб уся нація згідно зі своєю духовно-генетичною суттю, згідно зі своєю традицією, згідно з природою рідної землі спілкувалася з Творцем і між собою рідною мовою, творила нею в усіх сферах суспільного життя. Ініціювання положення про обов’язкове володіння держслужбовцями російською мовою — це провокативна злочинна дія, яка вносить розкол у суспільство. Це породжує суспільний розбрат на етнічному й соціальному рівнях. Через державну службу діятиме логократичний спосіб управління суспільством: під виглядом “общепонятного” засобу спілкування підмінюється сакральна функція мови й змінюється життєва програма людини й народу. Замінюючи професійним сакральне, утилітарним — духовне, понижується рівень мислення. Найдужче пригнічує духовно-інтелектуальний розвиток людини імперська логократична політика, яка деформує понятійну систему й внутрішній лад мови й формує рабську свідомість. Усе це роблять ворожі Україні політичні партії. І з цього треба виходити, подаючи судовий позов на ініціаторів запровадження імперської мови в суверенній Українській державі, саме з конституційно-правових засад незалежної держави слід зупиняти в зародку антисоціальні політичні ініціативи ворожих Україні партійних груп. Громадські організації не тільки не повинні мовчати, а й повинні діяти. Бо корінне питання життя — це питання захисту рідної мови. Усе минає, покоління відходять, але їхній духовний досвід, інтелектуальні напрацювання залишаються в рідній мові. Це те, без чого ми не зможемо далі жити, як гідні люди, як народ. Ось приклад з історії. Був потужний народ — етруски, який навчив цілу Європу всього: сільського господарства, культури, а де він подівся? Він розчинився в прийшлих латинянах і генетично залишився частково в північних італійцях, але змінилася життєва програма. Бо втратив рідну мову. Ця небезпека зараз чигає на українців.  Немає проблеми мови, є проблема подолання антиукраїнських сил, які серйозним чином працюють в Україні проти всього українського, передусім проти української мови, змінюючи життєву програму нації. Віктор Баранов, голова Київської організації НСПУ.— 1999 року, напередодні других президентських виборів, видали книжку Кучми. Там усе написано дуже правильно, і один пункт привернув мою увагу. Не думаю, що це він писав сам, але дуже правильні слова: “Віддамо інформаційний простір — втратимо державу”. Весь цинізм полягає в тому, що для відвернення небезпеки в Україні не було зроблено нічого. І те, що відбулося з інформаційним простором у незалежній Україні, відбувається з нашою мовою. Мова — це останній бастіон, остання цитадель. Якщо втратимо мову, до чого йдеться, тоді втратимо Україну. Та нас ніхто не хоче слухати. У попередньому числі “Літературної України” на першій сторінці оприлюднено відкритий лист Президентові від Дмитра Павличка, де він пише, що два десятки представників української еліти звернулися до Вас із проханням знайти порозуміння між двома крилами так званої політичної коаліції. І Президент мав би прийняти цих людей і вислухати їх, але не відгукнувся ні на відкритий лист, ні на особисте прохання Дмитра Васильовича та інших народних депутатів, Героїв України. І ось виникла ситуація, яка назрівала поволі. Коли чую, як кажуть “еліта нації” (ви знаєте, кого так називають), то в мене все в душі перевертається. Справжньої еліти нації сьогодні ніхто не хоче слухати, не хоче бачити. Як зробити, щоб ми повернули суспільству віру через нашу віру, через наше домагання того, що Україна повинна бути українською? Готових рецептів немає, я не політик, але багато про це думаю, вболіваю й пишу — і в романах, і в публіцистичних виступах. Вірю, що Україна може бути, і що саме ми — еліта нації, а не ті, що привласнили це звання, і від імені України, від імені народу штовхають Україну в прірву. Віру в те, що справжня еліта нації існує, зараз підірвано. Коли ви бачили на телеекрані письменника з його словом? Нас, письменників, відрізали від народу. Оскільки цей “круглий стіл” відбувається в стінах Спілки письменників, яка була ініціатором прогресивних рухів, яка помаранчеву революцію в меншому масштабі випередила на рік (коли нас хотіли викинути на вулицю), то думаю, що зараз треба звернутися до людей. Як голова Київської письменницької організації НСПУ кажу, що піднімемо письменницьку громаду. У нас буде рада Київської організації, порушимо це питання першим. Треба порадити нашим друзям в областях, щоб усі йшли в місцеві газети, на місцеве радіо, телебачення, щоб говорили, доносили до людей своє занепокоєння. Щоб зрештою змусити наших зверхників (не називаю лідерами нації), аби вони все-таки до нас прислухалися.  Микола КОРОБКО, голова Криворізького міського об’єднання “Просвіти”. — Я з Південно-Східної України, де у політичних і суспільних колах дивляться на мовну проблематику, як на відірваний шмат. Мовляв, люди там занадто русифіковані, мовні питання їх не цікавлять. У 80—90-х роках були випадки, коли в транспорті чи в інших громадських місцях лунали репліки незгоди з тим, що ти розмовляєш українською: “Говорите человеческим языком”. Тепер такого немає. Люди можуть висловлюватися тією мовою, якою хочуть, і українську сприймають. З онуками буваю в дитячих садках, у школі. Дітей приводять мами, які розмовляють російською. Їхні бабусі — українською. Діти також починають послуговуватися українською.Не чув, щоб у нас говорили про утиски російської мови. Ситуація неоднозначна, але вона свідчить про те, що поступово ми набуваємо потрібних якостей. Якби хоч невелика підтримка урядових кіл, політиків, питання не нівелювалося б. Під час президентських виборів 2004 року в третьому турі у Кривому Розі понад 40 % проголосували за Ющенка, а це майже половина. Решта голосувала не з антиукраїнських мотивів, а з соціальних міркувань. Думали, прийдуть багаті люди і поліпшать добробут.Отже, завдяки державній підтримці ми могли б значно швидше виправити мовну ситуацію на сході й півдні. Майже три роки виходить міськобласна газета “Промінь Просвіти”. Нас підтримує й Центральне Правління “Просвіти”. Загрозу ми бачили спочатку, і в нашій газеті були критичні матеріали, які стосувалися діяльності Кабінету Міністрів і Президента. Ми вважали, що не треба терпіти. Створили просвітянську організацію, де є і безпартійні, і представники різних партій. Ми знайшли спільну мову, у нас немає такого розбрату, як у Верховній Раді. Втілюємо в життя просвітянську ідею. Тож все-таки є спосіб виходити на ті позиції, які нам сприяли б. Але не маємо підтримки влади ні на міському рівні, ні на обласному, ні на загальнонаціональному. Володимир ЯЩЕНКО, економіст, підприємець.— Лише на перший погляд здається, що в наших партій і блоків, які сьогодні працюють у Верховній Раді, бракує ідеології. Вона є — популізм. Бажання продати, купити і сподобатися народові. І ця ідеологія стала, вона нівелює різницю між Партією реґіонів і БЮТ, бо й ті й інші саме й займаються популізмом, торгують національними інтересами, щоб виторгувати копійку й перед виборами кинути цьому народові, а згодом відібрати за рахунок різних економічних методів, не кажу вже про інфляцію. Потрібно, щоб “національно стурбовані” сили поставили питання руба: або до нас прислухаються, або ми йдемо. Потрібно об’єднати всі національні сили. З ким? Тут багато казали проти Президента. Правильно, щось він зробив не так, як слід, але бачимо, що інститут Президента сьогодні — це єдиний стрижень, на якому тримається держава. Тож ми повинні об’єднатися навколо Президента. Ми повинні примусити учасників коаліції до перемовин, інакше відчуватимемо злочин перед історією. Олександр ДРОБАХА, письменник, голова Вишгородського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.— Я, як і ви, дуже болісно сприймаю процеси, які відбуваються в Україні. Акценти у надзвичайно складній ситуації державотворення і націєтворення часом суперечливі. Інтелігенції слід пильніше дивитися в суть проблем і не просити в Президента аудієнції, а брати плакати, гучномовці, як ми робили раніше, щоб нас почули. Це подіє на Президента, адже він — державотворча і націєтворча людина. За певні рішення його не схвалять одні, за інші ми. Дуже складна ситуація. Це дорога української долі, української свободи. Але ми маємо чинити мудро. Я згоден, що треба “Просвіті”, письменникам об’єднуватися і бити в дзвони. Лише це наблизить Президента до нас. Євген БУКЕТ, член Головної Ради ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, почесний голова Київського обласного товариства “Молода Просвіта”. — На жаль, після 2004 року ми живемо не в демократичній державі, а в країні, де “правлять бал” великі гроші. Тут купують усе: звичайних громадян, громадську думку, Верховну Раду. Все проплачують. Якщо 1991-го молодь голодувала проти ідеології минулого, 2004-го йшла на майдани за ідеологію майбутнього, то зараз молода людина йде на будь-який мітинг будь-якого ідеологічного забарвлення часто за гроші. Третій сектор повністю розтоптано. Усі провідні молодіжні громадські організації корумповані. Молодь ліпше піде працювати будь-куди, але не в молодіжну громадську організацію. Раніше було відомо: влада — це погано, опозиція — добре, нібито знали, за кого “воюємо”. Зараз усе якось дивно: з одного боку державою керують ті, за кого “воювали”, з іншого — керують так, що всій державі соромно, або принаймні незрозуміло. Тепер знову, як і в епоху Кучми, Верховну Раду називають “верховною зрадою”. Усі основоположні закони, які приймає вищий законодавчий орган, підлаштовують під конкретних посадовців. Навіть Конституцію змінюють, щоб комусь “насолити”. Здається, що депутати живуть одним днем, не мислять глобально. Але попри те, хто стане Президентом, очолить уряд або які партії пройдуть у Верховну Раду, правове поле їхньої діяльності мусить бути зрозумілим для громадян України.У всіх країнах основа діяльності будь-яких посадовців — державна мова, державницька позиція, захист національних інтересів. Свідомість потрібно формувати змалку. Згоден із підтримкою Президента національної скаутської організації України “Пласт”. На мою думку, її варто поставити на державне фінансування і створити осередок у кожній школі, як піонерські організації в радянські часи. Радянська система готувала кадри з дитинства в кожному селі. І цей процес варто наслідувати у сучасній Україні, щоб виховувати національно свідому молодь. А в нас навпаки — все кинуто напризволяще. Кожен вчить, чого хоче.Підтримую ідею незалежного тестування. Нарешті звернули увагу на загрозливу ситуацію зі знанням української мови на півдні й сході України. Вже й батьки бідкаються, де знайти українську школу, адже дітям треба буде вступати. Тут слід діяти ще жорсткіше, щоб без української мови могли працювати лише в Росії. Виїде три-чотири тисячі, інші вивчать мову. Кримсько-татарська молодь знає державну мову набагато краще, ніж місцеві українці чи росіяни. Система освіти — це фундамент, на якому тримається українська державність. Якщо ми нарешті не розв’яжемо проблеми українських шкіл на півдні й сході, там не буде української мови. Юрій ГАНДЗЮК, заслужений працівник науки і техніки України, професор. — Ми з вами — свідки руйнації всього українського не один десяток років. Один з елементів цього процесу — руйнація мови. Ви, напевне, знаєте, що ще до війни Харківська, Дніпропетровська, Полтавська області були українськомовними. А зараз? Я був на Форумі видавців у Львові, жив у готелі. Телевізор — 48 каналів, з них лише вісім українських. І це Львів — “останній форпост”. Вінниця, Хмельницький — російськомовні, захід зросійщується.Займаюся реалізацією компакт-дисків, і мені відомо, що де продається. Хотів би навести цифри: в Україні тиражують лише 8 % компакт-дисків з українською музикою, з них 2 % — “Океан Ельзи” і ще кілька популярних гуртів. Шість відсотків — уся академічна, популярна, рок-музика і народна музика. Якщо ще 10 років тому у львівських магазинах було 50 % українськомовної продукції, то зараз 14 %. За 10 років ми втратили 36 %! Чому це відбувається? Бо молодь хоче слухати “совок”, не має цікавості до українського, не спілкується українською мовою. Мовне середовище втрачаємо вже в дитячому віці.Діти, якщо навіть народилися в українськомовних сім’ях і змалечку послуговуються українською, п’ятирічними сідають за комп’ютер, а там нічого українського немає. Те, що робить “Просвіта”, — піщинки порівняно з тим, що вже 17 років має робити держава. Десятирічна дитина в середньому проводить біля комп’ютера 1,5—2 години на добу, тобто дві години щодня в російськомовному середовищі. Вона звикає до цієї мови. Тож виникає проблема: молодь слухає і читає російське. І так буде доти, доки залишатимуться такі закони. Думаю, що зараз потрібно всіх зусиль докласти до того, щоб прийняти закони, які захищатимуть українську державну мову.Зараз брутально захоплюють український інформаційний та економічний простір. Через три, п’ять чи більше років зрештою втратимо всі ознаки нації.Кілька років тому ми проаналізували, що на наших телеканалах від 5 до 9 відсотків українськомовного продукту. У Швеції закон декларує: 50 % продукції — шведською мовою. 50 % телепрограм, книжок, газет, компакт-дисків. За порушення — штраф і позбавлення ліцензії. Чому так не зробити у нас? В Україні продають 5—6 % українськомовного продукту. Проаналізуємо кількість медіа-холдингів, що відкрилися протягом чотирьох років — щороку різниця в три рази. Утричі більше російськомовних, ніж українськомовних. Тобто через кілька років буде патова ситуація. Чому в нас приймають такі закони? Тому що нинішні чиновники просто не знають української мови. А навіщо чиновникові її вчити? Все життя він спілкується російською, телебачення — російське, радіо, газети — всюди російська мова. Звичайно, він підтримає такий закон, який дає йому змогу вільно обирати російську для офіційного спілкування.Щодня втрачаємо носіїв української мови. Навіть у Львові серед молоді можна почути російську. Раніше на заході України такого не було. Потрібно докласти зусиль, щоб захистити мову, адже це стрижень, на якому тримається все українське. Без мови втратимо все.Матеріали підготувалиНадія Кир’Ян, Євген Букет

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment