ҐАРСІА МАРКЕС — ПРЕЗИДЕНТ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Уляна ГлІбЧукНа перший погляд, це непоєднувані речі — фестиваль моновистав “Марія” та відзначення 80-ої річниці з дня народження Ґарсіа Маркеса. Однак саме в рамках фестивалю проходила міжнародна конференція “Вплив магічного реалізму Ґ. Маркеса на світовий та український культурні процеси”. Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка гостинно приймав учасників і гостей, а модерували на конференції Лариса Кадирова та Дмитро Дроздовський. Оскільки серед знавців творчості Маркеса було багато іноземних фахівців, то робочою мовою обрали англійську. Тож конференція проходила на високому рівні, й наші та іноземні фахівці зуміли злитися в англомовній стихії. Я навіть пишалася, смакуючи модуляції не лише Жан Франко з Колумбійського університету, а й Олександра Пронкевича з Харкова. Тим паче, що українськомовній решті пообіцяли за тиждень презентувати збірник доповідей рідною мовою.Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, вступне слово розпочав українською:“У рамках указу Президента України Віктора Ющенка 2008-й — рік діалогу культур. І дуже приємно, що діалог ведуть навколо такої унікальної постаті у світовій літературі, як нобелівський лауреат Габріель Ґарсіа Маркес. Уявляю, як іноді на вулицях Боготи з’являється броньований автомобіль у супроводі агентів секретної служби. Люди, які бачать автівку, вважають, що то виїхав президент Колумбії. Насправді ж у ньому виїздить президент світової літератури. Можливо, він перетинає Боготу “мерседесом”, можливо, поряд з ним його дружина Мерседес… Але я переконаний, що мільйони людей хотіли б побачити цього дивовижного президента світової літератури. Ця посада не виборна, вона — довічна. Його “Сто літ самотності” не оминули жодного українського інтелігента, й ми можемо говорити про те, як світосприйняття української людини перегукується зі світосприйняттям Маркеса. На нього магічно вплинули розповіді його бабусі, але українські письменники теж черпали натхнення із розповідей батьків і дідів. Це ті перекази, легенди, небилиці, які продовжують жити у творах Володимира Дрозда, Євгена Гуцала, Василя Земляка… Можна назвати багато письменників, у творах яких образна домінанта схожа з Маркесовою. Ми в Україні надзвичайно чуттєво сприйняли цього великого майстра прози. Тому всіх вітаю від імені Президента України і від імені Інституту літератури, в якому чимало дослідницьких праць присвячено знаменитому колумбійцеві. Зокрема хочу згадати Юрія Покальчука, який так рано пішов від нас, і вклонитися його пам’яті. Він перекладав багатьох латиноамериканських письменників”.Салім Бабуллаоглу, головний редактор журналу “Світова література” (Азербайджан):“Дуже радий, що беру участь у цій конференції. Тут сфокусувалися і переплелися три важливі теми: фестиваль моновистав “Марія”, відзначення 80-річчя Маркеса і конференція, присвячена діалогові культур. Я підготував доповідь “Найкращий вплив у світі” про вплив Маркеса на азербайджанську культуру та літературу. Мабуть, велика література тим і цікава, що саме через неї отримуємо підтвердження власним почуттям, думкам, прагненням. Ми наче з полегшенням можемо сказати: якщо Маркес пише, то так воно і є. Хоч би де ми жили, у нас одні й ті самі проблеми і, мабуть, одні й ті самі відповіді на складні питання…— Тобто відбувається процес впізнавання…— Так, впізнавання і пізнавання. Завжди кажу тим, хто вперше виїжджає за кордон: “Насамперед ви відчуєте, що в людей, які там живуть, почуття, як і в нас”. Звичайно, ми пізнаватимемо і відмінності. Але, на мою думку, ті відмінності лише доповнюють нашу схожість. Латиноамериканська література за темпераментом дуже близька до азербайджанської. Один з перекладачів Маркеса сказав, що Маркес не з Маконди, а з азербайджанського містечка, хоч українці теж наполягають на подібності темпераменту й енергетики… — Саліме, а як живе ваш журнал і як у вас справи з перекладачами?— Наш журнал — це друкований орган Спілки письменників Азербайджану. Нещодавно у нас вийшла антологія письменників ГУАМ, тобто Грузії, України, Азербайджану та Молдови. До антології увійшли твори дев’ятьох українських авторів. З Дмитром Стусом, головним редактором літературного журналу “Київська Русь” ми створили ПЕН ГУАМу — організацію письменників ГУАМ і періодично друкуватимемо у нашому журналі твори українських митців. Тим більш, що з перекладами проблем не буде. У послідовного перекладача латиноамериканської літератури Сергія Борщевського дізнаюся, що нового чи цікавого про Маркеса сказали літературознавці на міжнародній конференції.“Я не вирізняв би лише Ґарсіа Маркеса. У зв’язку з літературним бумом у Латинській Америці слід назвати Хуана Рульфо, Алехо Карпентьєра, Хуліо Кортасара, Вархаса Льосу і ще не відомого в нас Мануеля Скорса. Всі вони спричинили літературний бум у 70-ті. Вплив на світові культурні процеси можуть бути безпосередні й опосередковані. Витоком творчості Ґарсіа Маркеса була народна творчість. Вважаю, що саме Карибське узбережжя з його багатим фольклором вплинуло на творчу свідомість молодого Маркеса. До речі, за словами письменника, він саме на узбережжі Карибського моря почувається впевнено. Якщо згадувати українську літературу того часу, то опосередкований вплив Маркеса спостерігаємо у творчості Василя Земляка. Зрештою Маркес теж зазнав впливу на свою творчість. Про його “Осінь патріарха” можна говорити у контексті творчості Алехо Карпентьєр. Тобто все має початок. Тоді, як в Україні з’явився роман “Осінь патріарха”, наклад журналу “Всесвіт” був 70 тисяч примірників. Якби хтось із українських письменників написав щось так само талановите, то світ про це не дізнався б. Такий твір ніколи не вийшов би у світових перекладах. Тобто саме переклад надавав можливість поширювати справжню культуру і долучати до неї читача. Якщо твір не перекласти, то його й не існуватиме. Наприклад, у нас тривалий час не перекладали Кафку. Це означало, що для широкого кола читачів такого письменника не існувало. У цьому і полягає роль, навіть місія перекладу. Певен, що людина, яка у радянські часи прочитала Маркеса та інші шедеври світової літератури, вже інакше дивилася на світ. Оце і є опосередкований вплив.— Чи був таким самим потужним вплив латиноамериканської прози на європейську літературу? Наскільки стійкою виявилася її традиція до впливу магічного реалізму?— Складно надати чітку відповідь… Знаю лише, що на всіх відомих латиноамериканських письменників європейська література мала не менший вплив. Усі вони деякий час жили в Європі. Зокрема Маркес закінчив кінематографічну школу в Римі. Часто його твори нагадують репортажі або хроніки. “Осінь патріарха” — це хроніка. “Сто років самотності” — хроніка роду Буендіа. Тож у старенької Європи Ґарсіа Маркес багато навчився. Це стосується Вархаса Льоси і Кортасара. Крім того, термін “магічний реалізм” сформулювали саме у Європі. Ґарсіа Маркес вважає себе письменником-реалістом. І я йому вірю. Хіба його провина, коли те, що цілком природним видається у латиноамериканській країні, Європа може сприйняти за екзотику?Мабуть, після Гоголя, який ще задовго до Маркеса започаткував ірреальну прозу, Україна також цілком природно сприймає творчість латиноамериканців…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment