У рамках Тижнів німецької культури в Україні у Національному художньому музеї України експонують виставку барокової графіки з Дрезденського Кабінету гравюр. Кабінет гравюр — музей Дрезденських Державних зібрань мистецтва, що складаються з одинадцяти художньо- і культурно-історичних, художньо-ремісничих і природознавчих музеїв. Їхні колекції починалися зібраннями саксонських курфюрстів XVI століття. У Кабінеті гравюр зібрано нині 515 000 творів двадцяти тисяч митців. Це рисунки, друкована графіка, фотографія.
Валентина ДАВИДЕНКОВенеціанська ведута від vedere — бачити, себто, якщо немає тераси чи просторого балкона для милування краєвидами, втішено усміхніться перед цими старими графічними аркушами. Адже витворена у найточніших деталях картина-ведута представить вам італійське село на пагорбі з волами, які тягнуть віз із бочкою, або краєвид Падуї чи портик із ліхтарем.
Аромат епохи настояний на запаху піній, золотої куряви услід колесам, жартівливій фантазії венеційських митців. Бездоганно точно відтворять величну колону чи античні руїни з фонтаном і …впишуть їх у пейзаж гірського села, де вранці на всі гори співають півні, а заклопотаним виноробам і діла немає до тієї антики, як і сеньйорі в капелюшку, яка подорожує не в м’якому ресорному екіпажі, а на звичайному возі, ніби майстрували його наші предки з Хлипнівки. Ці милі жанрові сценки, де вдосталь вишуканої естетики архітектури та пейзажу, але є ще й непідробна радість життя (вкрай потрібна, живуча радість — щоб вижити) — заряджають енергією. І спонукають до примирення “з обставинами, які склалися…” Аякже! Ті пралі, що полощуть шмаття в гірській холодній воді, чи волоцюги-пияки біля руїн так само милостиво прийняті в ріку життя, як і дожі чи геніальні живописці. Всім надано місце і час перебування в пейзажі якогось століття. Уранці вклонитися небесам і подякувати за сир і вино на столі, витирати піт із чола, гаруючи коло свого воза чи граверного верстата, творити, базарувати, слухати мандоліну, доки синій вечоровий оксамит не вколисає гори. Нехитра філософія, а в наш час кажемо: рутина. Але як казково, в сонячному супокої цей ритм життя й епоха вималювані венеціанцями! Уявити б, що Антоніо Каналетто чи його не менш відомому племіннику Бернардо Беллотто, який згодом узяв прізвисько свого дядька, замовили зобразити наш день сьогоднішній. Мабуть, переадресували б замовлення Джованні Батісту Піранезі, який творив фантастичні видіння підземних буцегарень “Invenzioni capric. di carceri”. Але ж то були вигадані страхіття, і вони можуть лише веселити щиросердих і працьовитих італійців, звиклих до свого смаковитого життя, насиченого південними кольорами і темпераментом контрастів. Мистецтво ведутного малярства, втрапивши на початку вісімнадцятого століття до Дрездена, Відня, Мюнхена та Варшави, розширює і географію зображуваних місцин. Молодший Каналетто створив великоформатні гравюри з краєвидами Дрездена і Саксонської Швейцарії, після чого дрезденці схильні вважати своє місто тієї епохи спорідненим, а то й схожим на Флоренцію чи Венецію.Нинішня ж виставка у Києві цієї безцінної колекції стала можливою, бо ще п’ятдесят років тому Дрезденському Кабінету гравюр було повернуто найбільшу частину фондів, які у роки Другої світової війни перевезли до Радянського Союзу. Частина з них була в Києві. На презентації барокової графіки я запитала директора Дрезденського Кабінету гравюр Вольфганга Холлера, чи відомі йому імена сучасних українських графіків, чиї роботи цінують у Західній Європі, адже там ця техніка вже майже втрачена. Він відповів, що мав щастя познайомитися з творчістю українських митців і цілком поділяє думку про те, що у нас збережена і розвиває традиції графічна школа, чого, на жаль, немає в Європі.Хотілося пишатися, хвалити свій час і мистецький простір і не вдаватися в такі деталі, що є у нас майстри, здатні створити свої ведути, та бракує об’єктів зображення: старовинної архітектури, уцілілих від вирубок гаїв і веселої пісеньки селянина на тлі цього краєвиду.
