ЧЕРНЕЦЬ І ПИСЬМЕННИК

28 вересня — Іларіона, митрополита Київського

Борис САМБОР,секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. КиївПісля Святого Хрещення Руси-України протягом шести десятиріч Київську кафедру очолювали митрополити-греки, вихідці з Візантії. У Київ їх призначав Константинопольський Патріарх. Хоч і висвячували їх у Царгороді, в управлінні Київською митрополією вони були незалежними. Їхні рішення не підлягали затвердженню Патріарха, попри те, що Київська митрополія перебувала у прямому підпорядкуванні Константинопольському патріархату.

На той час Київською державою уже вдруге (з 1019 року) управляв син рівноапостольного князя Володимира великий князь Київський Ярослав Мудрий. Про розквіт християнської віри за роки його князювання преподобний Нестор-літописець у “Повісті минулих літ” під роком 1037 пише: “І при нім стала віра Християнська плодитися в Русі, і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні установи, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі”.Але в середині ХІ ст. князь Ярослав три роки перебував у стані безуспішної війни з Візантією. Саме тоді, 1048 року, помер митрополит-грек Феопемт, і Київська кафедра стала вільною. Ці сумні події й дали можливість реалізувати давно назрілу потребу призначення на митрополита місцевого священнослужителя-українця. Про це й пише преподобний Нестор-літописець під роком 1051: “Поставив Ярослав русина Ларіона Митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів… Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав (село) Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і посник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував (церковні) часи і молився тут Богу потай. Потім же вложив Бог князю в серце (добрий намір): поставив він його митрополитом у святій Софії, а ся печерка так осталася”.Та не просто та печерка там залишилася, вона стала першим прихистком преподобному Антонієві, засновнику нової Печерської обителі, коли він повернувся зі Святої Гори Афон. Отож невдовзі на цьому місці постав знаменитий на весь світ Києво-Печерський монастир. Відомостей про життя митрополита Іларіона до нашого часу надійшло дуже мало. Вірогідно, що народився він у кінці Х ст. і навчався в школі, яку заснував у Києві рівноапостольний князь Володимир. Навчався в Константинополі, в школі при храмі 40-мучеників Севастійських. У другій чверті ХІ ст. уже був пресвітером церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в селі Берестові під Києвом.У довір’я князя Ярослава Мудрого Іларіон увійшов досить швидко, став йому найближчим порадником, тому вибір його на митрополита був не випадковим. Після завершення військових дій з Візантією, які для князя Ярослава були фактично поразкою, Іларіон став виразником нового ставлення Київської Церкви до Константинопольського патріархату. Крім усього, він був визначним проповідником і першим помічником князя в церковно-будівничій справі.Митрополит Іларіон освячував побудований Ярославом Мудрим поряд із Софійським собором у Києві Свято-Георгіївський храм. Цей день Українська Православна Церква святкує 9 грудня.Проте після смерті Ярослава Мудрого 1054 року літописи більше не згадують про митрополита Іларіона — можливо, його усунули від управління Київською митрополією, адже вже 1055 року натрапляємо у літописах на ім’я нового митрополита Київського Єфрема, знову грека.Слід зауважити, що існувала думка, наприклад, архієпископа Волинського і Житомирського Модеста, що митрополит Іларіон і схимник Іларіон, що спочиває в Дальніх печерах, — одна особа. А ще Іларіона ототожнювали з ігуменом Києво-Печерським Никоном. Зупинимося на літературній діяльності митрополита Київського Іларіона — на тому, чим найбільш відомий він у наш час. Коротка назва головного його твору — “Слово про закон і благодать”. Написано його 1049 року, тобто до вступу Іларіона в митрополичий сан. Автор цієї статті користувався перекладами “Слова” сучасною українською мовою, який здійснили митрополит Канадської Церкви Іларіон (Іван Огієнко), а також Володимир Крекотень та Василь Яременко.За мистецьким рівнем “Слово про закон і благодать” уже тоді стало поряд із найкращими візантійськими церковними творами. Але передусім це була своєрідна програма для тодішніх священнослужителів Київської Церкви, поборників церковної автокефалії. Висловлені у творі ідеї мали велике значення й для самої держави — Київської Руси-України.“Слово про закон і благодать” складається з трьох основних частин: зіставлення Старого і Нового Заповіту, тобто закону і благодаті; похвала поширенню християнства, особливо на Русі; похвала Володимиру Святославовичу, його синові Ярославу та народу руському.У першій частині автор розглядає переваги Нового Заповіту над Старим, показує, що закон, даний через Мойсея, лише на відповідний час, щоб підготувати людей до прийняття благодаті. Царство благодаті засяяло для нас з народженням Ісуса Христа, і тоді закон мав відійти, адже він був призначений для біологічної сутності людини, а благодать — для духовної. Іларіон стверджує, що суть розвитку людської історії полягає в тому, що закон і благодать протилежні одне одному. Закон був лише для іудейського народу, його змінила благодать, призначена для всього людства, а не для богообраних. Іудеї Ісуса Христа не прийняли, бо людям не відкрита благодать через дотримання закону: “Відійшло-бо світло місяця, коли засяяло сонце, так і закон, коли благодать з’явилася. Іудеї-бо при свічі закону шукають собі оправдання, християни ж при благодатнім сонці спасіння собі знаходять… Християнське спасіння благодатне й щедре і шириться на всі краї земнії”. Про поширення християнства, про місце окремих народів у загальній історії людства на прикладі народу Руси-України йдеться в другій частині. “Слово” Іларіона стверджує рівність між усіма народами, що населяють Землю, і почесне місце серед них автор відводить народу нашому. Він рівний серед інших. А те, що благодать дійшла й до нашої землі, — закономірний акт Промислу Божого. Даючи оцінку “Слову про закон і благодать” Іларіона, визначний історик ХХ ст. Михайло Брайчевський наголошує на тому, що твір присвячений темі самоствердження Руси-України як великої нації й великої держави. Третя частина присвячена возвеличенню київського князя Володимира. У ній автор стверджує, що князь гідний похвали на рівні з апостолами. Іларіон також порівнює його з імператором Риму Константином, підкреслює вселенський характер його просвітницької місії серед народу. Похвала князю Ярославу стосується його передусім як гідного послідовника батька в поширенні християнства, просвітницькій діяльності та як визначного будівничого Києва.Завершується “Слово про закон і благодать” “Молитвою до Бога усієї землі нашої”, в якій Іларіон просить Його охороняти отару Свою від напастей і спокус, від голоду та всякої скорботи, від нападу чужинців і дарувати нашому народові радість душевну й тілесну, мир та благоденство.Окремі фраґменти цієї молитви актуальні й для нашого сьогодення: “…продовж милість Твою на людей Твоїх… мир утверди, ворожі країни усмири… князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості… церкву Твою плекай — багатство своє бережи”.Ще в ХV ст. цю молитва без скорочень використовували у церковних відправах. “Слово про закон і благодать” — зразок церковної літературної майстерності високого рівня. Перу Іларіона, вважають дослідники, належить також Печерський ізвод 1037 року та твір “Оповідання віри”.Пам’ять преподобного Іларіона, митрополита Київського, відзначають ще другої неділі Великого посту. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment