ЗАМІНА ОТРУЙНОМУ ЗІЛЛЮ?

Володимир ВОЙТЕНКО,професорНіхто не знає, навіщо Бог у біохімію маку, конопель і коки вмонтував речовини, подібні до ендорфінів, які беруть участь у функціях клітин головного мозку. Наш “найголовніший комп’ютер” працює так, що людина уникає всього неприємного і прагне того, що викликає відчуття задоволення. Хороша програма… На фізіологічному рівні це ситість, фізичний спокій та секс, на психологічному — творчість, слава, багатство, влада тощо. Фізіологічні та психологічні пріоритети можуть комбінуватися в різний спосіб — наприклад, до краю виснажений фізично бігун-марафонець почувається щасливим, здобувши олімпійську нагороду. Але єдиний біохімічний знаменник задоволення — ендорфіни. Мак, коноплі й кока як джерело ендорфінів можуть замінити життя. Таку властивість мають і десятки синтетичних речовин, яких немає в природі, й алкоголь (побічний продукт життєдіяльності дріжджів).Для наркоманії й алкоголізму характерна потреба в зростаючій дозі й супутня множинна патологія; починаючи з певної стадії, травмований щастям мозок майже втрачає здатність до реабілітації, а серце, печінка й нирки — до нормальної роботи. За певної подібності між наркотиками й алкоголем є різниця. Індивідуальні генетичні особливості спричиняються до того, що багато людей протягом життя можуть вживати спиртне в тих кількостях, які не викликають ні патології, ні асоціальної поведінки. Наркотики, за нечисленними винятками, пробивають будь-яку генетичну броню — такі особливості Homo sapiens. Маємо ставитися до людей, які втрапили в біологічну пастку, не з погордою, а зі співчуттям. Вони не гірші за нас — вони нещасніші, бо не змогли протиставити себе “тусовці” з її модою. На початковій стадії хвороби наркомани мають схильність поблажливо ставитися до решти людства, звиклого до “буденної сірості”. Популяризації наркотиків у різні часи і в різних країнах сприяли, наприклад, учений Фройд, співак Вертинський і багато голівудських акторів. Саме з Голівуду спочатку США, а потім весь світ прийняв “інтелектуальну моду” на наркотики. Тамтешні психологи та психіатри свого часу проголосили ЛСД відмичкою до райських воріт, але то була дорога до пекла. Доречною буде аналогія з діяльністю терористів: немає зброї проти тих, хто надягнув пояс із вибухівкою і готовий до смерті. Наркоман “вмирає поступово”, але що робити на тій стадії, коли йому ще можна допомогти?КОНТРПРОПАГАНДА І КОНТРОЛЬБуло б дивно, якби я почав виписувати рецепти швидкого подолання наркоманії, особливо ін’єкційної, що провокує поширення ВІЛ-інфекції. Жодний захід із тих, про які писатиму, не новий, не вирішальний сам по собі й водночас не реалізований належно в Україні. Проблема в тому, що ми боремося з наркотиками, з наркоманами, але не боремося з наркоманією як феноменом соціальної психології й проблемою соціальної гігієни.1. Для того, щоб зменшити поширеність наркоманії, мусимо постійно нагадувати суспільству про її існування. Преса, радіо й телебачення, листівки в поштових скриньках і рекламні щити мають застерігати, вчити розпізнавати й надавати адреси рятівних інституцій — щодня, довго, завжди. Тридцятисекундні документальні фільми про “ломку” і про останні дні остаточно “зламаних” — де вони? Хтось має заплатити за їхнє виробництво й демонстрацію на телебаченні, але спочатку хтось має спланувати й організувати цю кампанію. Про те, що наркозалежні активно рекламують свій спосіб життя, вже йшлося. Мусимо щось протиставити (до слова, починаючи з “мультиків” для найменших: до 11—12 років кожне створіння з чубчиком чи кісками має так надивитися на вовків-наркоманів і кришталево чистих зайчиків, щоб мати спротив дурному зіллю на рівні підсвідомості). Слід створювати інформаційні фільми для старших школярів, учителів, батьків, тренерів, священнослужителів.2. Беручи до уваги загрози суспільному здоров’ю, пов’язані з наркотиками, держава не може задовольнятися статистикою. Треба проводити вибірково-репрезентативні анонімні обстеження й опитування, витрачаючи гроші не лише на їхню організацію, а й на виплати тим, хто погодився на обстеження чи опитування. Кошти на це, ймовірно, можуть дати недержавні інституції. 3. Зважаючи на ситуацію, що склалася, маємо запровадити обов’язкову діагностику наркозалежності для тих, хто претендує на певні посади чи обіймає їх. Вважаю за доцільне обов’язкову перевірку всіх людей у погонах і школярів за згодою батьків. Розповсюдження наркоманії це, можливо, істотно не зменшить, але дасть змогу частину залежних лікувати ще на тій стадії хвороби, коли терапія має перспективи, а також усувати з армії, міліції, авіації, залізниці й автотранспорту принаймні наркоманів — п’яниці, як відомо, в усіх цих інституціях.Один мій колега, який працює в медичному закладі, де лікують наркоманів, його уже “дістали” труднощі такої спеціалізації, спересердя сказав, що у Таїланді за “наркоту” розстрілюють, і наших проблем там нема. Гадаю, стріляти не годиться, але жорсткість Кримінального кодексу щодо правоохоронців, які стають членами таких банд, була б виправданою.ПРИНЦИП “НАЙМЕНШОЇ ШКОДИ”Лікарі сприймають алкоголізм і наркоманію як холеру чи сухоти й борються за їхнє “викорінення”, залучаючи правоохоронців. “І що з того? — запитує Е. Надельман, автор книжки “Поліціанти вздовж кордонів”, присвяченої боротьбі з наркоманією у США. Відомо, свого часу “сухий закон” загнав віскі “в тінь”, що спричинило криміналізацію алкогольного бізнесу. Але американці від споживання алкоголю не відмовилися. Так було і в нас після горбачовського указу. “Сухий закон” скасували, бо держава позбавляє себе контролю за виробництвом і продажем алкоголю, втрачає податки й витрачає гроші на поліцію (міліцію). Але ж люди все одно п’ють. Мусимо шукати прийнятний компроміс. Містер Надельман рекомендує стратегію, яка мінімізує сукупні соціально-економічні втрати від споживання алкоголю і від заходів для боротьби з цим. Сьогодні такий принцип визнано у більшості країн світу, але лише щодо алкоголю, констатує американський автор. Наркотики й наркомани перебувають у тій позиції, в якій були віскі та його шанувальники, коли діяв “сухий закон”.Кримінальний обіг наркотиків у світі фахівці оцінюють у 400 мільярдів доларів (7 % усього, що продають-купують на Землі). Підпільне їхнє переміщення провокує корупцію серед чиновництва, розростання поліцейського апарату, переповнення в’язниць. Із наркотиками й наркоманами мусимо якось “домовитися”, пише Надельман, мусимо виходити з того, що вони були й будуть завжди. Про що домовитися? Про те, що споживачі зілля — не злочинці, а за ґратами тримати лише тих, хто його розповсюджує. У більшості країн уже “домовилися” (в Україні також), хоч і тут є проблеми щодо порушення кримінальної справи: одна “доза” в кишені — споживач, а дві, три… З чого розпочинається “дилер”, сказати важко. Що ще? Легалізувати марихуану? Можливо, що частина любителів “травички” переростає підлітково-молодіжне захоплення, але чимало саме з неї розпочинали шлях до голки. А хто це порахував? Е. Надельман пише, що мільйони тих, хто курить марихуану або вживає інші психотропні препарати, саме завдяки цьому не скуштували чогось міцнішого, бо заборонні закони приносять більше шкоди, ніж використання легких наркотиків. А хто це порахував? Є кілька позицій, щодо яких погоджуюся з американським автором. Перша: гасло “Викорінимо наркоманію повністю і за всяку ціну!” безперспективне, бо наркоман у дев’яти випадках із десяти воює не на боці лікаря, а проти нього, і немає ціни, яка радикально вплине на цю ситуацію. Друга позиція: визнавши те, що є реальністю, шукаймо чогось гнучкішого, ніж Кримінальний кодекс. Потребуємо спеціальних заходів, зумовлених тим, що сьогодні в Україні наркоманія та поширеність ВІЛ/СНІДу — не дві окремі, а єдина епідеміологічна проблема. За таких умов ні законодавче нехлюйство, ні протилежну йому стратегію громадянської війни проти наркоманів не можна вважати прийнятними.ЗАМІСНА ТЕРАПІЯСпроба розірвати безнадійне протистояння суспільства і наркоманів, зумовлене сутністю хвороби, — замісна терапія. Ідеться не про диво, панацею, а лише про спробу, яка, проте, показала перспективність під час застосування в багатьох країнах.“Замісна терапія” — це лікування, коли в організм зовні надходить якась речовина замість тієї, яку організм пацієнта не може продукувати. Загальновідомі приклади: інсулін для лікування цукрового діабету чи тироксин після видалення щитоподібної залози. А до чого тут наркоманія? Адже інсулін чи тироксин, не виліковуючи хворих, водночас дає змогу їм сприймати хворобу лише як велику щоденну незручність, доживаючи (в середньому) до того віку, до якого доживають їхні не вражені патологією співгромадяни. Тож можна замінити наркотики-опіати на синтетичний метадон.Сьогодні так звану метадонову програму запровадили або вивчають у багатьох країнах світу. Вона полягає в тому, що наркоманам легально дають таблетований метадон, і вони можуть  “зіскочити з голки”. Метадоновий цикл “кайф-депресія” розтягується на цілу добу, тоді як героїновий триває 3—6 годин. Отже, одна таблетка замість 3—5 ін’єкцій. В Україні обговорення метадонової програми мляво, хоч і з періодичними загостреннями, триває вже років із десять, а за цей час наркоманія та ВІЛ/СНІД набули типових ознак соціальної епідемії. Багато фахівців виступає проти замісної терапії (до слова, метадон — не єдиний засіб, який пропонують з цією метою: з ним може конкурувати, наприклад, бупренорфін, але не це визначає сутності). По-перше, пишуть критики, метадоновий наркоман не кращий за героїнового. По-друге, вважають вони, міжнародні інституції, які сьогодні безкоштовно пропонують нам метадон і бупренорфін, не фінансуватимуть Україну вічно, і ці речовини доведеться купувати. По-третє, де гарантія того, що метадон (бупренорфін) не потече рікою на чорний ринок з рук медиків, які працюватимуть у проектах замісної терапії? По-четверте, скидається на те, що зарубіжні й українські пропагандисти замісної терапії клопчуться насамперед про власні прибутки, лобіюючи метадон (бупренорфін) не “за так”.Кожний з цих аргументів слушний, якщо не брати до уваги епідемію ВІЛ/СНІДу. З рук ВІЛ-інфікованого наркомана мусимо забрати шприц, і це головне для суспільства, хоч доля цієї людини лишається сумною. Якщо йдеться про кошти, то метадон дешевий, а вартість “замісної” програми навіть не можна порівнювати зі збитками, які несе пандемія СНІДу. Якщо йдеться про роль медиків на чорному ринку, то не сьогодні вони на нього виходять уперше; якщо йдеться про лобіювання й корупцію на фармацевтичному ринку України, то це дуже стара пісня, що стосується не лише замісної терапії. Лобіювання метадону фірмою Ікс, яка хоче перехопити вигідний контракт у фірми Ігрек, не стосується того, наскільки метадон (бупренорфін) може чи не може прислужитися боротьбі зі СНІДом.Моя позиція збігається з думкою головного нарколога Свердловської області РФ Юрія Ружнікова: “Як лікар-нарколог знаю, що для зменшення числа наркоманів ця програма значення не має. Але як лікар розумію, що в умовах ВІЛ-епідемії іншого шляху, мабуть, нема, тому я за метадонову програму”. В умовах епідемії СНІДу мусимо шукати нових шляхів, принаймні випробувати те, що запропонували інші. Якщо проти цього протестують громадські об’єднання батьків, діти яких потрапили в лещата наркоманії, їх можна зрозуміти. На жаль, ефективність лікування і кількість тих, кого можна вважати вилікуваними, не залежить від того, чи “впустимо” ми до себе метадон. Якщо проти замісної терапії виступає МВС і СБУ, мотивуючи це можливістю зловживань і нелегального обігу метадону, їм треба нагадати про їхні обов’язки щодо боротьби з такими явищами.Мусимо розрізняти, де позиція, а де — поза. Ловити дрібноту з однією “дозою” в кишені замало. Перекрити потужний канал постачання наркотиків через кордон — хороша робота, але правда, що жодного типу “наркоти” в Україні сьогодні не бракує: кордони залишаються дірявими. Тож мусимо боротися з ін’єкційним споживанням отруйного зілля, бо це, мабуть, єдине, про що насправді можна “домовитися” з наркозалежними.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment