«З БОЖОГО САДУ»

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ

ПОЧУТИ ГОЛОС ЖУРАВЛЯ

Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26, 28, 31, 33, 35, 36, 39 за 2008 рік.Впізнати його неважко. Більший від лелеки, але забарвлений скромно: увесь попелястий, крім червонуватої лисини на тім’ї, а кінці крил — чорні. Навіть довгі, “цибаті” ноги і дзьоб мало відрізняються від загального захисного забарвлення. Та камуфляж, на жаль, вже не рятує його. Колись володіння  с і р и х  ж у р а в л і в  поширювалися на всю Північну і Східну Європу. Нині ж їхні гніздів’я настільки скоротилися, що у більшості країн журавлів охороняє закон.“Бавляться повітряними іграми”, — писали про них зоологи у XIX сторіччі. Згодом став зрозумілим особливий зміст цих забав. Різноманітно кружляючи, здіймаючись і падаючи, то розтинаючи повітря сильними широкими крилами, то застигаючи майже нерухомо, журавлі повільно танцюють. І раптом — поривчасті, швидкі рухи, коли птах кланяється і присідає, стрибає з розпущеними крильми, прагнучи привернути увагу журавки. Це буває навесні, шлюбної пори, коли молоді журавлі залицяються й паруються. І хоч цей заповітний ритуал вони виконують раз у житті й побачити ігри журавлів мало кому щастить, але найдавніший в Україні танець так і зветься — “журавель”.“Не кричали журавлі, як з вирію летіли”. Мудра приказка нагадує, що повернення додому — не привід для лементу. І справді, вони ніби й не поспішають, бо у березні бачимо сірих журавлів на чорноморському узбережжі, й лише наприкінці квітня, коли дні стають довшими, вони опиняються на батьківщині. Це помітили віддавна: “Прилетіли журавлі й полудень принесли”.На відміну від лелек, це відлюдькуваті створіння, чиє життя приховане від нас непролазними лісовими болотами, багнистими заплавними заростями. Проте назва  ж у р а в л и н а  зовсім не свідчить про цікавість птахів до кислої болотної ягоди. Натомість жартівлива пісня на Зелені свята “Унадився журавель до бабиних конопель” підтверджує, що ці птахи не обминають полів. Увіткнувши в землю дзьоб, журавель підважує коріння, витягуючи з-під нього різних комах і хробачків, які шкодять рослинам. Тож бабині побоювання загалом безпідставні, бо не коноплі ваблять журавля.Після повернення птахи недовго пораються з гніздами, бо вони в журавлів напрочуд прості: жмутик торішньої тростини, трави й моху. Обидва яєчка лежать майже відкрито. Вони менші за лелечі й дивовижно гарні — зеленкувато-сірі з червонястими крапочками. Обидва птахи ретельно виконують свої батьківські обов’язки, по черзі висиджуючи пташенят. Раз по раз підкладають до гніздечка сухі бадилинки й дуже обережно перегортають яєчка дзьобами. Річ ясна, у цей час між ними зберігається мовчанка.Кажуть, ніби, сидячи на гнізді, щоби бути непомітними, журавлі навіть намащуються грязюкою. У цьому нема потреби, бо вони покладаються на своє сіре захисне забарвлення. Просто птах виконує щоденну гігієнічну процедуру: обмиває дзьоб від залишків їжі, а потім висушує, витираючи об пір’я на спині. А ось інша легенда, хоч і схожа на казку, але правдива, бо це науковий факт. Журавлина сім’я кожного свого нащадка виховує окремо. Оскільки журавка несеться через два дні, то й пташенята у такій самій послідовності викльовуються на світ. І одразу виникають складнощі, бо первісток нападає на щойно народженого. Вихід знаходить батько. Він одразу залишає гніздо, і старший іде за ним. Журавленя від народження справно бігає і плаває; однак батько зворушливо дбає про первістка, усуває з його шляху всілякі перепони, відгортає колючі стебла, допомагає долати болотяні вирви й купини. Тим часом журавка з такою самою дбайливістю водить меншого. І лише за кілька днів, коли в пташеняти минає вроджена агресивна заздрість, сім’я знову поєднується. Правда, схоже на звичаєвий поділ дітей на “татового” і “маминого”?Молодняк швидко виростає і вже за кілька місяців, навчившись літати, разом з батьками навідує навколишні поля й луки, хоч ночувати всі повертаються у хащі. А вже з першими холодами на початку вересня збираються у малі ватаги, до яких підійти майже неможливо, бо виставляють пильну сторожу. Але ті, хто бачив і чув, розповідали, як розпачливо курличуть журавлі, як вони низько і важко летять, прощаючись із рідними місцями.Пищу я, мов ластівка чи журавель — скаржився на свою хворобу цар Єзекія в молитві, благаючи Господа зглянутись на нього (Ісая, 38 : 14). В інших перекладах цар каже скиглю або кричу. У журавлиному курликанні одним чується кру-кру, іншим — “крон-крон”, ще комусь — “крау”. Мабуть, тому німці звуть його “краніх”, англійці — “крейн”, латиною ж назва журавля — “грус”. У слов’ян він зветься “журав”, “журавль”, і це, напевно, через тужну, журливу тональність його голосу під час відльоту. Як у пісні Богдана Лепкого: “Заки море перелечу, крилонька зітру”. Бо і людина, змушена шукати долі на чужині, може не повернутися з-за моря.Саме у повітрі журавлі доводять свою неповторність. Летять клином, що складається з двох ланцюжків, чи то ключем, у якому лідери міняються місцями. При цьому їхнє “крау-крау” нерідко чути з такої високості, куди не сягає людський зір. Та кожного птаха, хоч би як високо він летів, журавлі зауважують. Розповідають, як журавель, сидячи в клітці, сигналом тривоги покликав на допомогу всю зграю. Як тільки він засурмив, шнур журавлів у небі розсипався, їхній ключ закрутився колесом і вони опустилися на подвір’я, де тримали невільника.Як і лелеку, журавля вважають мудрою і шляхетною істотою. Давні греки уявляли його провідником інших тварин. Вони припускали існування на Півночі (тобто у нас) країни Геранії, де хатні журавлі стережуть худобу. І справді, приручений журавель легко звикає до людини і навіть порядкує на пташнику, бо сильніший від усієї “дрібноти”. Зачувши лементування, подає поважний голос, і бійка припиняється. Особливо любить розбороняти півнів, бо що там їхні дзьоби порівняно з довгим і гострим журавлиним!…Вони не ширяють у височині, як це роблять лелеки, дочекавшись теплого вітру. Журавлі летять цілеспрямовано, енергійно вимахуючи крильми. Під час міжконтинентальних подорожей долають великі відстані над морями, незалежно від погоди. За Балканами вони розминаються з лелеками і летять над Середземним морем навпростець до Єгипту. Так, сірі літуни випереджають білих.Зупиняються наші журавлі у Центральній Африці, на Білому Нілі. Проте відомі й випадки зимівлі в Палестині, що науково підтверджує знайомство з українським сірим журавлем старозаповітних пророків.Оскільки вони повертаються на батьківщину на місяць пізніше від лелек, то й можуть довше побути біля папуг і крокодилів, у краю вічного літа, поблизу екватора. Та навесні нечутні голоси знову покличуть їх на далеку Північ, в Україну.Як мало кому з інших птахів, звірів і навіть людей, журавлеві важко знайти собі пару. До того ж дорослим він стає лише шестирічним. Тому чимало їх, хоч скільки танцюють, залишаються самітниками до кінця життя. Та й ворогів у них багато: хижі звірі, нерозумні мисливці, ще й отруйні хімікати на полях… Ось чому на всю країну залишилося тільки 150 пар сірих журавлів, та й то у важкодоступних місцях Полісся. Звичайні колись, тепер ці птахи прописані у Червоній книзі України, що є державним актом про рідкісні істоти, яким загрожує зникнення.Якщо побачите в небі журавлиний ключ, почуєте довге мелодійне курликання — вважайте себе щасливим обранцем Долі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment