БУДІЙ АДРІАН КАЩЕНКО 

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь Київської обл.У жовтні виповнилося 150 років з дня народження видатного українського письменника, просвітянина й етнографа Адріана Кащенка.Він народився на хуторі Веселий (нині селище міського типу Веселе Запорізької області) в багатодітній родині дрібномаєтних дворян козацького походження. А. Кащенко згадував про своє дитинство: “У перші роки біля мене не було такої людини, щоб пораяла мені прочитати історію моєї батьківщини — України, та дізнатися, хто я сам; у гімназії, звичайно, навіть не натякали про це, і я, разом із Семеном, найбільше читав оповідання Майн Ріда та Фенімора Купера; в хаті батьків теж не було нічого, що б надало мені національної свідомості. Навпаки, розмовляти в присутності батьків “по-мужичому”, себто по-українському, мені суворо забороняли, мати ж, кажучи що-небудь про селян, не тільки з презирством називала їх хохлами, а ще й неодмінно до слова “хохол” додавала термін — “проклятий”.Але Адріан жив в Україні й серед українців. Він писав: “Відокремити мене від селян-українців в оселі батька було неможливо, й московська мова сходила в мене з уст лише до тої хвилини, доки я не вибігав за ґанок нашого будинку, бо за цим кордоном уже починалася Україна, й жодного московського слова там не вимовляли. Отож усі дитячі літа я пробув біля селян, часто бігав до їхніх хат, знав їхнє життя і злидні, розумів і любив правдиву й лагідну душу селян, й хоч вони були поспіль національно несвідомі, але деякі пісні й оповідання, разом із таємницею, що оповивала запорожця діда Охріма, й із словами лоцмана Харька уже трохи збудили в мені цікавість до історії Запорожжя й України”.А потім доля звела малого Адріана з культурним іноземцем: “На третій рік мого пробування в Катеринославі мене й Семена, на наше щастя, поставили на квартирі в німця. То була культурна людина, яка мала за обов’язок знати історію того народу, на землі якого жила, і через те в його шафі з книжками я випадково знайшов аж дві історії Малоросії — Маркевича та Бантиш-Каменського. Завдяки цьому випадку я в 12 років знав уже, що малороси — окремий народ, а Україна — поневолений край, спершу поляками, а далі Московщиною. Я вже захоплювався славою козацьких повстань і запорозьких походів, але ще не прилучав себе до малоросів і не почував, що слава України — то моя слава. Через це я хоч і цікавився життям і вчинками запорожців, але все-таки мене більше захоплювали пригоди з життя героїв Майн Ріда”.Про подальше національне пробудження Адріана Кащенка можна скласти уявлення, прочитавши його повість “Зоряно”. Це виразно автобіографічний твір. Доля головного героя Андрія Будія повторює життєві перипетії самого автора (один із псевдонімів його — А. Будій). Письменник вважав своїм головним завданням будити національну свідомість українського народу, звідси й псевдонім. Андрій Будій займається українською культурною діяльністю. Як і автор, він служить у війську, потім на залізниці. Як і в автора, у героя не склалося сімейне життя. Кащенко пише про гімназійні роки Будія: “Прочитавши, одначе, “Тараса Бульбу” Гоголя та “Богдана Хмельницького” Костомарова, він почув у собі голос, який сказав йому, що він українець. Прочитавши ж надалі “Кобзар” Шевченка, він, невважаючи на те, що багато дечого у ньому не зрозумів, полюбив українську мову і почав шукати, а коли траплялися гроші, то й купувати по книгарнях українські книжки і навіть почав складати українською мовою вірші, хоч ті вірші й були зовсім нікчемні через недоладне знання мови”.В армії Будій розмовляв українською мовою з солдатами-українцями й записав від них чимало народних оповідань, переказів і казок.Те саме можна сказати й про автора.У повісті “Зоряно” А. Кащенко описує розвиток національного руху в Україні на початку XX століття: “По українських городах з-поміж дрібної інтелігенції складалися невеликі гуртки свідомих українців, виникаючи невідомо звідки і так непомітно, як непомітно виникають на небі зірки після заходу літнього сонця. Коли б у ті часи хто-небудь схотів відшукати тих, хто підтримував і направляв український рух, хто агітував поміж молоддю і працював над побільшенням українських гуртків, той не знайшов би таких людей. Рух виникав і ширився не через агітаторів — його піднімало народне почуття, яке, здавалося, хвилювалося у повітрі і з повітрям же увіходило в душі людей, змінюючись там коханням до рідної землі й до волі. Гуртки свідомих українців у ті часи не мали ще проміж себе зв’язку, не мали здебільшого й керманичів, але хоч помацки — все ж таки всі вони прямували до однієї мети: до розвитку поміж суспільством народної української свідомості. Як хвилі бурхливого моря розбігаються далеко від того місця, по якому пробіг вихор, так і хвилі українського руху розбігалися з осередку України, Києва…”Доля Андрія Будія драматична — він, з огляду на немолодий вік, відмовляється від коханої дівчини. Але повість “Зоряно” завершується оптимістично — українські гуртки об’єднуються у “Просвіту”.Адріан Кащенко працював контролером у залізничному відомстві спочатку в Катеринославі (1888 року після смерті матері взяв на утримання батька, який на той час розорився, і доглядав до смерті), потім у Пермі, Санкт-Петербурзі, Туапсе. У Санкт-Петербурзі Кащенко брав участь у роботі Благодійного товариства імені Тараса Григоровича Шевченка. Адріан Кащенко завідував складом і розсилкою літератури, а також усіма фінансовими справами. У Туапсе Кащенко виписав українські книжки для Варварської виноградарської школи, майже 70 відсотків учнів якої були українці, брав участь у відзначенні 100-річчя Кобзаря.Мабуть, згадавши, як у дитинстві захоплювався творами Майн Ріда і Фенімора Купера, Кащенко починає писати оповідання й повісті з історії українського козацтва. Спочатку їх не хотіли видавати, але згодом, в умовах активізації національного руху в Україні, ці гостросюжетні твори стали дуже популярними.На початку літа 1914 року Адріан Феофанович переїхав у Катеринослав. Якось до нього завітала мануйлівська “Просвіта” з хором. Співали колядок і народних пісень, а він, старий, витирав сльози.На прохання земляків Адріан Кащенко очолив катеринославську “Просвіту”. Він, зокрема, видав спеціальну брошуру “Як і для чого ми уряджаємо “Просвіти”, де в белетризованій формі розповідається про розмаїту діяльність товариства, про потребу закласти його осередки на селі. На добре відомому матеріалі, використовуючи раніше зроблене, А. Кащенко видав п’єсу “Напровесні”. Це драма з життя “Просвіти”. “Напровесні” — найвище досягнення в творчому доробку Кащенка-драматурга.1917 року письменник заснував “Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі”, де друкував власні твори. У спадщині письменника — історичні повісті й оповідання, історична та історико-географічна публіцистика, проза на сучасну тематику, драматургія й поезія.Наприкінці 1918 року Адріан Кащенко помер. Могила письменника не збереглася. Доля впорядкованого 1921 року П. Єфремовим шеститомного зібрання творів Кащенка невідома. Особистого архіву письменника та його листування не знайдено.Твори Адріана Кащенка передавали у Галичині й діаспорі.Ще за життя письменника майже весь наклад його книжки “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове” спалили денікінці. Комуністична влада вилучила з бібліотек усі книжки письменника. До 1989 року жодного його твору в Україні не було опубліковано. 1932 року “Літературна газета” закликала викрити і викоренити “традиції контрреволюційної кащенківщини”. Це не випадково. Володимир Сосюра згадував, що пішов в українське військо під впливом Гоголя і Кащенка.В Українській радянській енциклопедії Адріана Кащенка обізвали буржуазно-націоналістичним письменником. Він рано зацікавився питаннями соціальної справедливості: “З юнацьких літ мене цікавило, чому це люди ніяк не впорядкуються, щоб усі однаково добре жили й усім було вільно, як-от у наших запорожців, що не мали ні панів, ні мужиків, ні старців, ні дуків”.А ці рядки Адріана Кащенка ніби про сучасну Україну: “Загадкою здавалося мені й те, що вибірна запорозька старшина могла керувати завзятими, волелюбними й запеклими козаками, хоч і сама бутність її на урядових посадах цілком залежала від волі січового товариства, наші ж сучасні урядовці не здатні забезпечити спокій серед громадянства та здобути його прихильність, бодай і мають необмежену владу й повну незалежність од тих, ким керують”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment