ПОЛОТНО НА ВЕСІЛЬНІ РУШНИКИ ТКАЛИ ВСІМ СЕЛОМ

Надія КИР’ЯНТрадиційний український весільний обряд — явище радісне, магічне, символічне, у ньому глибока життєва мудрість. Усе це вирішили продемонструвати в селі Бобриця на Київщині одного сонячного осіннього дня, коли насправді традиційно відбувається переважна більшість весіль. Сільський майдан розцвів барвистими вишиванками, зазвучав багатоголоссям фольклорних колективів, на широких столах у павільйонах закрасувалися пишні короваї.Із самого ранку клопочеться, прикрашаючи свою випічку, Ольга Наливайко із Золочева Львівської області. Вона приїхала сюди на запрошення Романа Корнієнка, молодого керівника театру “Човен”, який працює на базі Музею Івана Гончара і є одним з ініціаторів щорічного фестивалю весільної традиції “Рожаниця” в Бобриці. Приємно, що біля витоків цього дійства стояли просвітяни Юлія Одринська, начальник відділу культури і туризму Києво-Святошинської райдержадміністрації, Валентина Донець, голова районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка та молодий ініціативний сільський голова Владислав Данченко.— Коровай символізує дари, — розповідає пані Ольга. — Його прикрашають гільцем, яке на Золочівщині називають “річка”. Стрілчасте гілля обвивають барвінком і кетягами калини, а завершують стеблами вівса. Я це відтворила зі спогадів своєї тітки й мами, бо тепер цього не роблять. Я відтворила й печиво, і різні символічні фігури. Мама казала, що вони справді були такі.Ще приготувала вінки для молодих — це вже моя фантазія. Для молодого — з вівсом, для молодої — з калиною. Овес — символ чоловічої сили, калина — дівочої краси. Барвінок — це єднання з природою. А гільце означає молодий рід. Дружба має встромити гільце в коровай одним махом. Після весілля його виймає староста. Потім виконують танцювальний обряд, староста ріже коровай — відтинає підошву. Решту крають, роздають людям, а підошву начиняють грішми і віддають музикантам. А вінценосний качур біля мене — це символ родини. Дівчина качура пасе, принаджує — ось і до весілля дійшло.Неподалік розташувався народний обрядовий аматорський колектив “Надія”, його керівник — Надія Давиденко. Жінки розповіли, що приїхали з Черкащини, зі Смілянського району, щоб показати старовинний весільний обряд, який відбувався в селі Пастирському з давніх-давен. Колектив часто запрошують на весілля в селі, в районі. Об’їздили багато областей, були на Міжнародному фестивалі в Луцьку тощо. Весільні обряди дуже різноманітні. За два—три кілометри — вже інші елементи, інше дійство. У павільйоні поруч влаштувалася пані Ліда з Івано-Франківська, яка представляє фірму, що шиє й вишиває сорочки, весільні сукні, моделює костюми для співочих і танцювальних колективів. Тут дивовижної краси одяг, речі з бісеру, які можна одягати замість вишивки. Весь одяг — лише з натуральної тканини. А біля сцени вже чекає на вихід фольклорний жіночий ансамбль “Барвисті кольори” з Антрацитівського району Луганської області на чолі з начальником відділу культури РДА Іриною Дібровою, щоб показати слобожанське весілля. Попри довгу дорогу, учасники ансамблю бадьорі, радісні, натхненні, готові поділитися своїми набутками, бо й самі чимало побачили на фестивалі.Тим часом надійшла черга господарів — бобрицького фольклорно-етнографічного колективу “Співочі голоси”, який представив київське весілля. Ансамблем керує Василь Деркач, прекрасний фахівець та ентузіаст, один з організаторів “Рожаниці”.Показати народне весілля повністю неможливо, на це потрібно кілька днів. Але деякі цікаві елементи було представлено: випікання короваю, відрізання коси, розплітання нареченої, викуп нареченої, покривання нареченої наміткою тощо. У Сарненському районі Рівненської області є незвичайна традиція. Усім селом тчуть довжелезне полотно, виносять на весілля, обсипають збіжжям, тричі піднімають і опускають (на щастя). Потім полотно рвуть на шматки, кожна дівчина може взяти собі шматок, щоб вишити рушник і подарувати нареченому. На святі проводили майстер-класи, де народні умільці навчали охочих плести з соломи, розписувати писанки, шити ляльки тощо. На великому плакаті при вході на майдан зображено дерево роду, яке, за задумом організаторів, символізує єднання всіх мешканців України. Кожен міг прикріпити до цього дерева листочок, написавши ім’я, рік народження та своє родове деревце. Написи були несподівано цікаві, зворушливі, приміром: “Мене без роду-племені, ще п’ятимісячним, взяла на виховання Марія Тимофіївна Ярошенко та її дочки Лукія, Наталка, Ярина, Одарка. Я дуже вдячний їм, що живу. Григорій”.Ніна Матвієнко сказала: “На цьому святі, як на весіллі: дивовижне видовище, дуже красиві костюми. Радію, що сьогодні багато молоді, а це серцевина культури”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment