КРЕМЛІВСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ ГОЛОДОМОРУ

Петро ПАНЧЕНКО,доктор історичних наук, професор, академік Міжнародної слов’янської академії  наук, віце-президент Української академії історичних наук, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, м. КиївТривалий час факт голоду в Україні вперто замовчували. І лише напередодні розпаду СРСР цю тему підняли на рівень досліджень. Упродовж останніх років з’явилося чимало газетних публікацій, автори яких по-різному тлумачать причини й наслідки голоду. Так, дехто з дослідників вважає, що спричинили його насамперед економічні фактори — форсована суцільна колективізація, інші ж вбачають основну причину цього страхіття в жорстокій розправі Й. Сталіна над українськими селянами, які не сприйняли насильницьких методів колективізації. Тож голод штучно створили знаряддям економічного розорення всього селянства та його фізичного винищення. Такий підхід до тлумачення причини голоду домінує насамперед у зарубіжній історіографії. Один з її представників, американський політолог, професор Гарвардського університету Р. Шпорлюк ще задовго до визнання факту голоду українською історіографією зазначав: “Демографічна катастрофа 1932—1933 рр. буде з українським народом, може, навіть століття. Знищено біологічний потенціал етносу”. 2003 року вийшла друком праця “Смертю смерть подолали. Голодомор в Україні 1932—1933”; 2006-го видано збірник документів завдяки роботі колишнього начальника Головного архівного управління України, доктора історичних наук, професора Р. Пирога. Вагомі й інші дослідження та видання. Насамперед це праця одного з перших дослідників голодоморів в Україні Р. Конквеста “Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор” (К., 1993); народна книга-меморіал “Тридцять третій: голод” (К., 1991); фундаментальні збірники архівних документів “Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів” (К., 1990); “Колективізація і голод на Україні 1929—1933: збірник документів і матеріалів” (К., 1992); “Портрет темряви. Свідчення, документи і матеріали. Кн. 1—2” (Київ—Нью-Йорк, 1959); низка праць Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Інституту історії України НАН України; наукові розвідки        І. Самійленка, С. Кульчицького,        В. Вериги, В. Марочка, В. Сергійчука, Дж. Мейса; художні й публіцистичні твори У. Самчука. В. Барки, О. Ольжича, М. Руденка, Я. Славутича, О. Волі, А. Гудими,  О. Очеретного, С. Дяченка. М. Житарюка, Р. Пирога тощо.Для вивчення і всебічного висвітлення причин та наслідків голоду початку 30-х рр. слід проаналізувати безліч різноманітних джерел і архівних матеріалів, зокрема недосліджених науковцями, виявити особливості соціально-економічної політики більшовицького уряду стосовно села, і не лише українського. Адже голод лютував і на Дону, Північному Кавказі, в Середній Азії та Сибіру.Безперечно, однією з найважливіших причин цієї трагедії стало запровадження “продрозверстки”. Великі колективні господарства, пригнічені непосильною хлібоздачею, не здатні були реалізувати “плани партії”. Про яке розширене відтворення могло йтися, коли більшу частину гуртової продукції колгоспів просто відчужували?Масове вилучення хліба восени 1931 року шляхом подвірних обшуків поставило під загрозу життя сотень тисяч селян. Оскільки порівняно з минулим цей рік видався несприятливим для зернових культур, то вдалося зібрати на 4 млн тонн менше, ніж 1930-го, що вкрай негативно позначилося на умовах життя.Обсягів держпоставок колгоспам заздалегідь не визначали, тобто всю товарну продукцію слід було здати державі. Та за умов фактичної заборони вільної торгівлі саме поняття “товарна продукція” стало невизначеним. План здачі збіжжя колгоспам встановлювали такий, що після його виконання майже нічого не залишалося на трудодні. Через ненормальні стосунки держави і колгоспів продуктивні сили, підірвані розкуркулюванням і колективізацією, деградували дедалі більше.Примусове усуспільнення худоби в процесі форсованої колективізації призвело до того, що наприкінці першої п’ятирічки її кількість скоротилася майже вдвічі. Створення великих земельних масивів, не підкріплених агротехнічними заходами, негативно позначилося на врожайності зернових. Колгоспи, втративши економічну самостійність, перетворилися на знаряддя виконання завдань хлібозаготівель. Так, взимку 1931—1933 рр. у багатьох колгоспів забрали навіть посівне зерно. Єдиною поступкою була постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 року, за якою план хлібозаготівель з торішнього врожаю скорочували на одну п’яту, щоб колгоспники мали змогу вести хоч якусь торгівлю хлібом. Але торгівлю дозволяли лише з січня 1933 р., тобто після виконання плану хлібозаготівель.Голодна весна 1932 р. фізично й морально підірвала сили хліборобів. Зрозумівши, що на колгоспи годі покладатися, вони спрямовували зусилля на забезпечення сімей продуктами харчування наступного року. Лопатами перекопували городи й невикористані колгоспами невдоби і засівали їх. У людській свідомості не вкладалося, що тяжка хліборобська праця не може дати користі, її використовують лише для виконання непосильних планів грабіжницької хлібопоставки.Внаслідок занепаду колгоспів і тяжкого становища селян уряд України у травні—червні 1932-го був згоден зрештою надати фінансову (2 млн крб) й продовольчу допомогу колгоспам, які потерпіли від торішнього недороду, насамперед 44 районам, зокрема п’яти районам Дніпропетровщини, що перебували в найтяжчому становищі. Улітку 1932 року, коли з’явилися овочі та фрукти й було частково зібрано врожай, люди отримали перший аванс хліба на трудодні й змогли перепочити, сподіваючись на краще. Та не судилося. Примусова тотальна хлібозаготівля 1932-го тривала. Більшовицький уряд України не так турбувало становище сільського населення, як виконання планів хлібозаготівель. Така “турбота” була притаманна партійно-державним органам і на місцях.Сценарій Голодомору, який ретельно розробили в Москві, кремлівські “батьки” сповивали надсекретністю, їхні шифровки були такі: “Строго секретно. Снятие копий воспрещается. Подлежит возврату в 48 часов. Постановление ПБ от 5 мая 1927 г., протокол № 100, п. 5. Извлечение из инструкции: 1. Шифротелеграмма должна храниться только в секретных хранилищах.        2. При ссылке на текст шифрограммы воспрещается указывать, что цитируемый текст получен шифром, также воспрещается указывать и номера шифровок. 3. Ответ на шифровку посылается также в шифрованном виде, текст передаваемого шифром сообщения составляется коротко и ясно, пишется только в одном экземпляре”.Таємними каналами надходили з Москви й додаткові рознарядки на хлібозаготівлі. Так, 16 липня 1932 р. ЦК ВКП(б) надіслав до Харкова (тогочасної столиці України) депешу з детальним розподілом планів хлібозаготівель у секторах. Цей розподіл був настільки абсурдним і невмотивованим, що у відповідь на нього секретар ЦК КП(б)У П. Любченко й голова Раднаркому України В. Чубар наважилися просити Л. Кагановича дозволити їм самим, без зміни загального кількісного показника, розподілити план хлібозаготівель, враховуючи особливості реґіонів.Байдужість вищих ешелонів влади до долі населення, планування “на око” дорого обійшлися селянству. В першому півріччі 1932 року цілу низку районів України охопив голод, траплялися випадки канібалізму. Делегати Третьої конференції КП(б)У, що відбулася в Харкові у липні 1932-го в присутності сталінських емісарів В. Молотова й Л. Кагановича, з тривогою говорили про катастрофічне становище селянства. Однак Й. Сталін продрозверстки не скасував. “Червоні валки”, як тоді називали обози з хлібом, рухалися до засипних пунктів з кінця липня 1932 р. до глибокої зими, коли виконання хлібозаготівельного плану вступило в критичну стадію. Сільське господарство півдня і республіки загалом не спроможне було впоратися навіть зі зменшеним планом хлібоздачі. Якщо в 1930—1931 рр. держава витиснула з селянського сектору України майже по 400 млн пудів хліба, то з червня до жовтня 1932-го цей сектор у потугах дав лише 132 млн. Проте не весь вирощений хліб потрапив до колгоспних комор. Сотні мільйонів пудів зерна було втрачено під час жнив і перевезень внаслідок незацікавленого ставлення колгоспників до праці в громадському господарстві. Тоді Й. Сталін направив до Харкова хлібозаготівельну комісію на чолі з В. Молотовим, наділену надзвичайними повноваженнями, яка діяла з 30 жовтня 1932 року до кінця січня 1933-го. В умовах гострої продовольчої кризи в Україні Рада НК УСРР ухвалила 2 листопада закриту постанову “Про поліпшення матеріально-побутових умов керівних районних робітників”. До закритих обласних розподільників прикріпляли групу керівних працівників району в складі секретаря РПК, голови РВК, голови РКК, голови райпрофради. Їх постачали промтоварами на рівних умовах з відповідальними працівниками областей. Уже в листопаді в усіх райцентрах для активу створювали закриті їдальні. Отже, керівна еліта була захищена від голоду задля виконання розпочатої роботи вишукування по всіх закутках хліба і подальшого пограбування села.Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment