ВИДАТНИЙ ДОНЕЧЧАНИН 

Ірина МОЛЧАНОВА, член НСЖУ, голова Маріупольського Союзу українокНадзвичайна, надлюдська працездатність — перша ознака геніальності. Трапляються поодинокі випадки, коли Матінка-Природа, скупо наділяючи талантами багатьох людей, раптом виливає на когось всі щедроти своїх надбань. “90 % праці + 10 % таланту — ось формула успіху”, — скромно кажуть справжні трударі-генії.Розуміти грамоту Іванко почав п’ятирічним і відтоді читав газети дорослим, коли ті, стомлені, поверталися з роботи. Навчався у школі легко, завжди був відмінником, медалістом, пізніше вступив до Сталінського педагогічного інституту (тепер Донецького) на факультет російської філології. Захистивши диплом, молодий філолог вступає до аспірантури в Київський інститут літератури та водночас стає завідувачем відділу критики в журналі “Вітчизна”, який тоді редагував Павло Загребельний. Здавалося, немає книжки чи збірки віршів, якої не прочитав би Іван Михайлович. На всі твори він друкує чесні прискіпливі відгуки. 1959 року талановитого критика приймають до Спілки письменників України. 1961 року П. Загребельного призначили редактором газети “Літературна Україна”. Іван Дзюба співпрацює і там.Якось непомітно уважний, безкомпромісний та вимогливий критик стає центром літературної молоді столиці й не лише її. 1963 рік літератори назвали “Львівські гастролі”, коли троє юних киян Микола Вінграновський, Іван Дзюба та Іван Драч поїхали підкоряти Галицьку столицю — Львів. Там вони не лише зустрічалися з місцевими поетами, давали поради прозаїку Романові Іваничуку, а й усі знайшли собі дружин. 1965 року з’явилася надрукована на машинці праця “Націоналізм чи русифікація?”, яка на сотнях фактів та цитатах із К. Маркса і В. Леніна доводила: те, що відбувається на теренах України з утиском української мови, зовсім не відповідає ленінській політиці дружби народів й повинно бути змінено. Цю працю (понад 100 сторінок) Іван Дзюба написав дуже швидко у вільний від роботи час і власноруч направив до ЦК КПУ і до ЦК КПРС. Водночас робота потрапила за кордон. Її почали підпільно видавати у багатьох країнах соціалістичного табору, поширювали в Україні десятки людей, охочих до змін у радянському суспільстві. Наслідки не примусили себе чекати. З одного боку, Дзюбою зацікавився КДБ. З другого — цілі інститути марксизму-ленінізму працювали над спростуванням “Націоналізму чи русифікації?”, оскільки про дослід трубили всі закордонні “голоси” і нічого не могли вдіяти, бо факти — річ непереборна! Тож Дзюбу виключили зі Спілки письменників і заарештували. В тюрмі у нього загострився туберкульоз. Звільненого із в’язниці критика не хотіла брати на роботу жодна організація, але треба було працювати, бо в сім’ї підростала донечка. Так-сяк влаштувався на авіаційний завод, де вуха закладало від децибелів, і працював там багато років, не припиняючи літературної діяльності. Зокрема створив словесні портрети майже всіх видатних літераторів із радянських республік. 1981-го Дзюбу нарешті повністю реабілітували. Невдовзі його відзначили Державною премією імені Тараса Шевченка, він став академіком Національної академії наук України. З 1992 до 2002 — головний редактор журналу “Сучасність”, протягом 1992—1994 років — міністр культури України. Пізніше — голова Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка.2006 року весь прогресивний світ, без перебільшення, вітав видатного українця з 75-річним ювілеєм. Але Іван Михайлович не відчуває тягаря років. За редакцією Івана Дзюби вийшло академічне видання творів        Т. Шевченка та друкують Енциклопедію сучасної України. Вихід великої праці “Тарас Шевченко” вперше показав постать українського пророка не лише у контексті європейської, а й світової культури. Зокрема автор порівняв його із засновником США президентом Джорджем Вашингтоном, книжка стала новим словом у сучасному шевченкознавстві. Публіцистичні статті останніх років зібрали під обкладинкою збірки “Порнократія на марші”, де з неперевершеним сарказмом та гумором славетний правозахисник захищає право української мови та держави на незалежне існування і дає відсіч лукавим опонентам.Степовий Донецький край, безумовно, може пишатися тим, що народив Івана Михайловича Дзюбу — постать світового масштабу. А видатний донеччанин Дзюба своєю біографією переконливо доводить глибоке українське коріння в Приазов’ї.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment