ОБОРОНЕЦЬ ПРАВОСЛАВ’Я НА ВОЛИНІ

23 жовтня — Собор Волинських святих

Борис САМБОР, секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. КиївСвята християнська віра прийшла на Волинську землю із Візантії завдяки невтомній подвижницькій праці слов’янських апостолів Кирила і Мефодія у IX ст. Святкування Собору Волинських святих започатковано 1888 року за Преосвященного Димитрія (Мурета), архієпископа Волинського і Житомирського.Преподобний Іов, ігумен Почаївський, сміливий оборонець православної віри проти унії, народився близько 1551 року на Покутті (тепер Коломийщина). Його батьки були представниками дрібної української православної шляхти на прізвище Залізо (або Желізо). Сина в хрещенні назвали Іваном. Ця родюча земля, багата пасовищами, лісами, у середині XVI сторіччя належала Польщі.Визначальний вплив на малого Івана мали високоморальні умови життя в батьківській хаті. Хлопець рано навчився читати. 

Ще з юних літ Іванові подобалося подвижницьке чернече життя і десятирічним він попрощався з рідною оселею. Його шлях проліг у Карпати, в Угорницький Спасо-Преображенський монастир. Під час першої зустрічі ігумен монастиря побачив у рисах його обличчя Божого обранця і з радістю прийняв до обителі. Визначеного послуху Іванові було мало, і він взявся служити кожному з братії. Цим надбав загальну повагу й любов усього монастиря. Тож за два роки ігумен постриг його в ченці з іменем Іов. А потім з волі ігумена Іов удостоївся сану священства, є підстави вважати, що відбулося це не раніше, ніж він досяг 30-річного віку. Іов подвоїв свою ревність до подвижництва, і його ім’я стало відоме не лише в Галичині, а й у всій Україні та навіть у Польщі. Князь Костянтин Костянтинович Острозький, дізнавшись про духовну твердість Іова, випросив його в Угорницького ігумена на посаду настоятеля своєї обителі — Дубенського Хрестовоздвиженського монастиря (тепер Рівненська область). Великий князь мав намір підтримати серед ченців обителі щире благочестя та показати їм на прикладі Іова істинний зразок боговгодного життя.У монастирі знали про преподобного Іова та його подвижництво, тому після прибуття до Дубна обрали ігуменом. Автор житія преподобного Іова та його учень Досифей відомостей про те, коли це відбулося, не подає. Імовірно, на початку 80-х років XVI сторіччя. Ігуменство преподобного Іова в Дубенському монастирі тривало 20 років. Це були тяжкі часи для українського православ’я — запровадження й розповсюдження Берестейської унії. Преподобний Іов постійно знаходив для себе надійну опору в особі знаменитого князя Костянтина Острозького, який навіть за межами своїх володінь охороняв православ’я. Він часто бував у Дубенському монастирі в преподобного Іова, а 1599 року пожертвував для монастиря значні земельні площі. Князь користувався повагою Папи Римського Климента VIII. Під час перебування у Дубні преподобний Іов приділяв велику увагу розповсюдженню духовних книг, сприяв їхньому переписуванню. Цим займалося духовне братство, створене при монастирі. 1581—1588 років було надруковано Острозьку Біблію. Це, вірогідно, відбулося з благословення преподобного Іова, якому князь довіряв як духовному отцеві.На початку XVII сторіччя настає час, коли преподобний Іов вирішив здійснити давній намір — віддатися усамітненню і молитвам як простий чернець у тихому і спокійному місці. Таємно покинувши Дубенський Хрестовоздвиженський монастир, преподобний Іов попрямував на гору Почаївську, здавна осяяну світлістю чудес, де чернече життя було відоме ще з ХІІІ ст.У XVII ст. багатьма маєтками в Крем’янецькому повіті, зокрема й селом Почаєвом, володіла побожна православна поміщиця Анна Гойська з роду Козинських, вдова луцького судді Василя Гойського. Саме перед приходом преподобного Іова вона зробила щедрий фундушевий запис для Почаївського монастиря, чим заклала матеріальну основу для його подальшого існування. Монастир став останнім земним місцем, де преподобний Іов здійснював чернечі подвиги протягом майже 50-ти років.Для Почаївського монастиря преподобний Іов став тим, ким для Києво-Печерського був преподобний Феодосій. Почаївська братія швидко дізналася, звідки прибув цей богоугодний чоловік, і, відчувши в ньому велику силу, одностайно обрала його ігуменом.У монастирі були дві святині: відбиток стопи Божої матері та її чудотворний образ, який привіз в Україну грецький митрополит Неофіт і подарував Анні Гойській. Коли від цієї ікони прозрів сліпий брат Анни, вона передала її в монастир.У Почаєві преподобному судилося неспокійне життя. Він перетворив монастир з пустельницького на гуртожитковий. Слава про Почаїв зростала, кількість богомольців почала збільшуватися, а монастирське життя впорядковувалося завдяки досвіду і дбайливості преподобного Іова. Він посадив навколо монастиря великий сад, викопав два ставки й криницю. У Почаєві вже була друкарня, тож книжки не лише переписували, а й друкували.Преподобний Іов займався літературною діяльністю: перекладав твори святих отців і укладав повчання. Після смерті Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир, забравши чудотворну ікону. 25 років тривав судовий процес з Фірлеєм, це вимагало багато часу й зусиль. Іов їздив у судові установи Луцька і Крем’янця, і за присудом Люблінського трибуналу, все було повернуто. З благодаті Господньої ікону Божої Матері повернули в монастир ще до закінчення судового процесу.1628 року преподобний Іов брав участь у роботі церковного Собору в Києві, який постановив твердо триматися православної віри й не відступати від неї. Під діяннями Собору є і його підпис.1649 року побожні поміщики з села Бережці Крем’янецького повіту Федір та Єва Домашевські пожертвували значну суму, тож замість старої дерев’яної збудували нову муровану церкву на честь Пресвятої Трійці. Туди перенесли чудотворний образ Божої матері. Тож на схилі життя Іов відчув себе безмежно щасливим.Преподобний Іов уславився як мудрий наставник, аскет і мовчальник. Він став світилом для українського народу, який оспівував його. У канті XVII століття “Ой зійшла зоря вечоровая…” йдеться:Отець Залізо із келії вийшовТа слізьми умліває:“Ой рятуй, рятуй Божая мати,Монастир загибає!” Ой вийшла, вийшла Божая             мати, На хресті вона стала, Кулі вертала, турків вбивала, Монастир врятувала.Преподобний Іов упокоївся 10 листопада 1651 року сторічним. Через вісім  років відкрили його нетлінні мощі, біля яких відбулися зцілення. Канонізував Іова Київський митрополит Діонісій Балабан.Попри перебування Почаївського монастиря під унією, мощі святого збереглися. Тепер вони у Свято-Успенському соборі Почаївської лаври, в печерній церкві преподобного Іова.Пам’ять преподобного Іова Почаївського Православна Церква святкує чотири рази на рік: 19 травня — у день пам’яті його Небесного покровителя Іова Багатостраждального, 10 вересня — у день знайдення його мощей 1659 року, 23 жовтня — у складі Собору Волинських святих і 10 листопада — у день упокоєння. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment