НАСТАВ ЧАС ДІЯТИ НАСТУПАЛЬНО

Анатолій МОРОЗ,голова Маріупольського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Донецька обл.Після здобуття Україною незалежності докорінно змінились не лише умови, в яких працює сучасна “Просвіта”, а й завдання, які перед нею поставило демократичне суспільство. Потрібен був час, щоб, позбувшись ейфорії, визначити оптимальні організаційні та змістові засади роботи громадської організації. Перед кожним з нас постало питання: “Якою має бути “Просвіта” XXI століття?”Критично аналізуючи досвід роботи останніх років просвітянської організації у Маріуполі, потрібно відчувати перспективу. Досвід підказує, що “Просвіта”, як і вся українська нація, опинилась перед новими викликами, а отже, настав час докорінної перебудови, руйнування стереотипів. А це завжди болюча процедура.Треба не лише помітити у буденних справах паростки нового, але, всупереч традиціям, докласти рук до їхнього розквіту. Діятимемо рішуче, наступально, результативно, виборюючи свої українські позиції.Маріупольському міському об’єднанню ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка 2010 року виповниться 100. Історія товариства непроста. Про це йдеться у серії книжок Павла Мазура “Просвіта” в Маріуполі: перша половина XX століття”, “На зламі… Маріупольська “Просвіта”: 1989—1991 роки”, “Невгасиме світло Маріупольської “Просвіти”: кінець XX—початок XXI століття”.Ще одне видання “Стандартний роман часів тоталітаризму” присвячено життєвому подвигові вчителя, просвітянина, літературознавця, політв’язня Миколи Фененка. У грудні 2008-го йому виповнилося б 100 років. Цю дату буде відзначено належним чином.Матеріали з історії нашої організації з’явилися завдяки самовідданій праці попередників. Це неоціненні джерела наснаги для нинішніх поколінь маріупольських просвітян. Не рветься нитка, що єднає минуле із сучасним і майбутнім.1989 року в різних частинах міста ініціативні групи провели зібрання прихильників української мови. 10 грудня 1989 року в Палаці культури і техніки металургійного заводу “Азовсталь” відбулась установча конференція, яка проголосила створення в Маріуполі міського Товариства української мови й прийняла Звернення до української громади міста. Конференція обрала чотирьох співголів організації. Ними стали Іван Бондар, Любомир Гудз, Віктор Кушин, Анатолій Мороз. Видавничій справі, друкованому слову в місцевих ЗМІ міська організація приділяє особливу увагу.З 1990 року на шпальтах міської газети “Приазовский рабочий” постійно виходить щомісячна сторінка українською мовою “Джерело”. За редагування Лідії Олійниченко “Джерело” стало своєрідним літописом спочатку Товариства української мови, а потім “Просвіти”. За вісімнадцять років до читачів надійшло 250 випусків “Джерела”. Воно чи не єдине у зросійщеному Маріуполі авторитетне джерело інформації про надбання української мови, літератури й культури.Плідно працює творче об’єднання аматорів поетичного слова. Видали власні перші поетичні збірки просвітяни Ілля Манченко, Григорій Кабанцев, Зінаїда Савчук, В’ячеслав Удовиченко, Микола Рудик. Вийшло друком кілька прозових книжок Павла Мазура.Статті на актуальні теми просвітянського життя активісти публікують на сторінках газет “Слово Просвіти”, “Молодь України”, “Донеччина”, “Кримська світлиця”, “Україна козацька”, у міських часописах.У майбутньому поняття просвітянин і дослідник мають стати тотожними. Це веління часу, бо переконувати, застерігати, організовувати може лише той, хто озброєний найсучаснішими досягненнями науки, хто бере участь у її творенні.Просвітянин Володимир Нестеренко, який працює в одному з відділів металургійного комбінату, — перекладач, що володіє поетичним даром. У його доробку — переклади російською мовою віршів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Володимира Сосюри. 2006 року вийшла збірка поезій Сергія Єсеніна українською мовою в його перекладі. Зараз Володимир Нестеренко займається дослідницькою роботою і працює над відтворенням первинного тексту “Слова про Ігорів похід”. Цього року вийшла його книжка “Сповідь”. Видання позитивно оцінили фахівці з давньої української літератури.Творчі стосунки, що склалися у колективі, сприяють тому, що кожен з його членів має можливість виявити свої здібності. Григорій Кабанцев — інженер за фахом, поет і композитор за покликанням. Він написав музику  майже сотні пісень на слова Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Анатолія Журавського з Житомира, Анатолія Кравчука та Іллі Манченка з Маріуполя. За цикл пісень на слова видатного земляка “Любіть Україну”, “Білі акації”, “Люблю весну”, “Так ніхто не кохав”, “Коли потяг у даль загуркоче” йому присуджено звання лауреата літературної премії ім. В. Сосюри. Є у Григорія Григоровича пісні й на власні тексти: “Гей, Карпати”, “Пам’ятаймо, запорожці” та інші. Жоден просвітянський захід не лише в Маріуполі, а й в Україні не відбувається без пісень Григорія Кабанцева.Тепер, коли на Донеччині згустилися хмари над українською мовою, Маріупольська “Просвіта” взяла участь у кількох масових акціях.Наприкінці 2006 року в Українському домі в Києві відбувся Всеукраїнський фестиваль просвітянських художніх колективів, присвячений Дню української писемності та мови. Маріупольську “Просвіту” представляли  Григорій Кабанцев, сестри Ольга і Леся Тонковид. Сестри виконали автохтонну українську пісню “Ой були ми в церкві” й отримали диплом лауреатів фестивалю.Нас, на жаль, сьогодні мало. Працюємо передусім над тим, щоб наші лави поповнила здібна, освічена, талановита, енергійна молодь.Щоб залучити молодих, на чільне місце потрібно поставити Інтернет, бо настав час, коли він стає повсякденним робочим інструментом кожного. В Україні сьогодні три мільйони активних користувачів Інтернету, завтра їх буде вдвічі більше. Це добре розуміє молодий просвітянин Андрій Дума, робітник-електрик, студент технічного університету. “Без виходу в Інтернет, — переконаний він, — ми ризикуємо залишитися хуторянами, витісненими на узбіччя глобальних магістралей розвитку суспільства”. Андрій залучає до роботи ровесників.Однією з найскладніших проблем, до розв’язання якої просвітянам довелося докласти зусиль, була боротьба за відродження в Маріуполі мережі шкіл і дошкільних закладів з українською мовою навчання й виховання. До речі, просвітянин Іван Бондар, вчитель української мови й літератури, педагогічною майстерністю ще за радянських часів домігся того, що жоден учень із класів, де він працював, не відмовився від вивчення української мови навіть тоді, коли батьки писали заяви про звільнення дітей від її вивчення. Упродовж усіх років існування міського об’єднання  освітні питання не сходили з порядку денного. Вже перший програмовий документ “Пропозиції міській раді щодо впровадження української мови як державної” (1990 р.) декларував: “Вважаючи галузь народної освіти головною ланкою щодо впровадження Закону про мови, негайно почати в Маріуполі відродження української національної школи”.Хоч повільно, але ця робота вже дає свої плоди. Взято перший рубіж — половину шкіл міста переведено на українську мову навчання, а українськомовних дитсадків — майже 86 %. Але цього замало! На шляхах відродження українського шкільництва просвітян чекає тривала, наполеглива і складна робота, особливо з підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів. Боляче знайомитися з результатами опитування педагогічних колективів. Є чимало вчителів, які насторожено, а то й вороже поставилися до цієї державної справи. Неважко зрозуміти, яку “роботу” такі педагоги проводять з учнями та їхніми батьками.У полі зору нашого активу постійно перебуває навчання та самовдосконалення просвітян. Адже не секрет, що не всі бездоганно володіють українською мовою, знають історію України, її літературу, культуру. Тут головну роль відводимо літературно-просвітницькому клубові “Жива криниця”. З часом змінювалися форми і тематика роботи клубу. Ми облаштували Український дім, зібрали бібліотеку, оформили передплату майже на всі українські газети. Щотижня збираємося в цьому Домі. Стало традицією, крім розв’язання нагальних справ, розглядати певні теми: історичні постаті — Богдан Хмельницький, Пилип Орлик; Ліна Костенко, “Берестечко”; історія України, 70 років Першого Універсалу; вечір поезії “Павло Тичина — трагедія поета”; День Конституції — українське підпілля на Донеччині (1941—1943 роки). Просвітяни й гості переглянули фільм “Той, хто пробудив кам’яну державу” про В’ячеслава Чорновола.Виникла потреба в організації циклу бесід про сучасну українську літературу. Адже більшість просвітян — люди поважного віку. Вони не знають новітніх українських письменників — Оксани Забужко, Василя Слабчука, Марії Матіос, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Валерія Шевчука, багатьох інших. Тут розраховуємо на допомогу викладачів місцевого гуманітарного університету.Просвітяни — активні учасники громадського життя. Вони зокрема організували в Маріуполі Всеукраїнську акцію “33 хвилини”. У рамках цього заходу щосуботи з 6 вересня біля пам’ятного знака жертвам політичних репресій і Голодомору просвітяни, змінюючи один одного біля мікрофона, читають “Книгу пам’яті” — називають імена, вік, час і причину смерті тих, хто загинув у 1932—1933 роках. Навесні організували фотовиставку УПА, яку відвідали понад 1000 осіб.Зараз просвітяни приєдналися до заходів, пов’язаних із майбутніми виборами до Верховної Ради. Важливо, щоб у наступному скликанні було якнайбільше депутатів від національно-патріотичних сил. Тож діймо злагоджено й наступально.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment