ПРОЛІТАЮТЬ СЕЛОМ «МЕРСЕДЕСИ»…

Але селянам від цього ні холодно ні жарко. Бо гомінка автострада, якою мчать іномарки з “іногромадянами” (навіть з українськими паспортами), і саме село живуть окремим одне від одного, “паралельним” життям.Село називається Красне. Одні кажуть, назва походить від густої червоної лози над берегами Десни неподалік, інші — від давньослов’янського “красне” — красиве. Щоправда, село з’явилося начебто за часів Хмельниччини, у середині ХVІІ століття, але, напевно, тут, на шляху від княжого Києва до княжого Чернігова, існували й давньослов’янські поселення.Єдина особливість Красного — міжнародна автострада, яка з’єднує Київ і Санкт-Петербург. А так це звичайне село живе, як сотні сіл Чернігівщини, тисячі українських сіл.Мій співрозмовник — сільський голова Красного Петро ДЕРКАЧ.

Петро АНТОНЕНКО— Петре Івановичу, з чого живуть земляки? — Працюють у колективному сільгосппідприємстві, на тартаках, у лісництві. А ще — покладаються на особисте господарство. Правда, селянина й далі просто оббирають. Дуже низька ціна на наше молоко — платять гривню чи трохи більше за літр. Цього року добре вродила картопля. Але знов-таки заїжджі посередники скуповують її по 1 гривні 20 копійок за кілограм або міняють на олію, кавуни, помідори за дуже невигідними цінами. — Як із соціальною сферою? — Її нам вдалося зберегти. Є двоповерхова середня школа, де понад сто учнів із кількох сіл. Є медпункт, пошта, клуб, бібліотека, магазини, щотижня працює базар. Але вистачає й проблем. Одна з найсерйозніших — дороги. Вони підпорядковані тож обласному автошляховому управлінню. З нас справно беруть усі податки, зокрема й за користування шляхами, а привести їх до ладу не вистачає коштів. Тож через село — потужна автотраса, а трохи вбік — “танкодроми”. — Може, ви, селяни, щось маєте з автотраси? — Хіба що трагедії, які регулярно забирають людські життя. По обидва кінці села, на трасі, працюють дві автозаправні станції. Відкриваються інші точки, пов’язані з трасою, зокрема кафе. Але окрім працевлаштування кількох людей та невеличкого податку на землю село нічого з цього не має. Річ у тім, що всі ці приватні підприємства реєструють не в селі і не в  районі, й навіть не в області, а в столиці. І основні податки надходять до столичного бюджету. З надією чекаємо на Євро-2012. Може, хоч тоді, до чемпіонату Європи, поліпшиться ситуація з дорогами, інфраструктурою. Адже тут проходитимуть туристичні маршрути для гостей чемпіонату. * * *Сільський фельдшерсько-акушерський пункт. Завідувач Таміла ЄРОШЕНКО, ветеран праці.— Пані Таміло, будиночок медпункту ви стараєтеся підтримівати в порядку, але він досить старий і потребує ремонту. — А хто нам виділить кошти? У нас і досі пічне опалення, хоч газ у селі є. Тож ми всю зиму потерпаємо від холоднечі. Тепло лише тоді, коли на вулиці нехолодно.— Які ще проблеми турбують? — Головна — транспорт. Ми обслуговуємо три села, та й Красне велике за площею. А хоч старенького легковика нема не лише для медпункту, а й навіть у сільраді. Тож уся надія на ноги й велосипеди. Ось виділили б нам новий велосипед…А ще нас, медиків, непокоїть надмірне пияцтво на селі. Складається враження, що триває алкоголізація населення. Багато й типових проблем для села з погляду медицини: старіння населення, мала народжуваність, хронічні хвороби. А селянинові за роботою, за клопотами ніколи не те що проходити профілактичні огляди, а навіть лікуватися. * * *Директор середньої школи Сергій ЖДАНОВ з гордістю показує величенький парк у центрі села, в якому розташована школа. Біля неї — спортмайданчик, гарний сад. Навесні учні й учителі посадили ще десятки вишень, беріз, відгукнувшись на заклик Президента України про весняну толоку. Сільському директорові особливо хвалитися нічим. — Сільська освіта здебільшого виживає. Попри несприятливу демографічну ситуацію, укомплектували на цей навчальний рік перший клас, хоч і невеликий. Прийдуть діти й наступного року. Педагогічних вакансій нема. Відкрили комп’ютерний клас завдяки державній програмі підтримки сільських шкіл. Серед головних проблем найбільш непокоять дві. По-перше, санстанція закрила нашу шкільну їдальню, яка за кілька десятиліть справді “зносилася”. Потрібна серйозна реконструкція, а коштів бракує. Тож поки що учні без гарячого харчування. По-друге, важко розв’язувати проблему підвезення наших учнів з віддалених сіл. * * *Чим ще живе це українське село? Нещодавно відкрили нову церкву. Один підприємець-земляк викупив чимале порожнє приміщення, і після реконструкції тут почав працювати храм. Про автотрасу варто сказати окремо. За дивною звичкою минулих років, в Україні вздовж траси ставлять невеликі пам’ятнички і щось схоже на надгробні плити. Така у нас мода позначати місця трагедій на дорогах, місця загибелі людей. У селі — кілька таких пам’ятників. І це, звісно, не вся сумна статистика. Автотраси стали дорогами смерті, де ніхто не контролює, з якою шаленою швидкістю, з порушенням усіх правил дорожнього руху мчать через населені пункти “круті” іномарки. Кажуть, за правилами, з дозволеною швидкістю це село можна проїхати за півтори хвилини. За правилами іншого, “паралельного” життя його пролітають за півхвилини. Справді, чого тут затримуватися іногромадянам у “мерседесах”? У цих авто — інше життя, ніж те, яке триває в українському селі.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment