Чи можливий «мовний» компромІс?

Юрій ГнаткевиЧ, народний депутат УкраїниНещодавно Сергій Льовочкін і Борис Колєсніков — впливові люди з оточення Рината Ахметова — заявили, що вони не проти відкласти актуалізацію мовної проблематики на п’ять років. Це негайно викликало реакцію Віктора Януковича: “Ми, — категорично заявив він, — зробимо все, щоб російська мова стала другою державною”. Отже, змагання на “мовному фронті” тривають не лише між прихильниками українського національного відродження і захисниками прав “рускоязичного насєлєнія”, а потроху перекидаються в стан реґіоналів. Схоже на те, що все це викликано передвиборною ситуацією. Р. Ахметову справді треба терміново визначатися у мовному питанні, хоч би з ким він надумав “дружити” і створювати коаліцію. Заяви його соратників тим і пояснюються, що безпека капіталів і власності, а не безпека якоїсь мови — головна проблема будь-якого капіталіста, тоді як В. Януковичу жодним чином не виходить не загострювати мовного питання. Адже як можна сподіватися на переконливу перемогу на виборах, знявши гасло “Два языка — один народ”?Мовне питання найгостріше, бо від його розв’язання залежить етнічна сутність України в історичній перспективі: бути їй справді національною, як, наприклад Польща, чи такою собі квазіукраїнською державою з поступовим виродженням української мови і, як наслідок, переходом українства в інший етнічний стан.Національні питання референдуми не розв’язують. Найчастіше їх розв’язують в інший спосіб, що ми й бачимо сьогодні в різних частинах світу, зокрема на Кавказі. “Мовного” компромісу в Україні, якщо ми хочемо зберегти її єдність, має досягти національна еліта. Впливові в країні люди повинні домовитися про системний план національного розвитку суспільства. Звичайно, компроміс передбачає взаємні поступки. Чи можливі вони і в чому могли б полягати? Але спочатку про те, хто чого хоче.Вони хочуть двомовності та проголошення російської мови державною. Статтю 10 Конституції вони намагаються змінити або обійти: то “проштовхують” у Верховній Раді Європейську Хартію, то проводять рішення місцевих рад про визнання російської мови реґіональною, то погрожують проведенням “мовного” референдуму, то закидають у Верховну Раду серії законопроектів, у яких російську мову “урівнюють у правах” з українською. Вони кажуть, що роблять це заради справедливості, забезпечення законних прав російськомовних громадян та заради єдності України. Ми хочемо проводити в Україні політику українського національного відродження. Ми не хочемо йти тим шляхом, яким пішли білоруси, а хочемо вести свій народ шляхом, який пройшли чехи і поляки, тобто шляхом повернення до національних витоків і своєї мови. Ми теж хочемо двомовності, але в тому сенсі, щоб усі українці навчилися української мови і не соромилися послуговуватися нею. Мову опановують не з підручників, а з життєвої практики. Тому ми хочемо, щоб її можна було почути не лише в селах. Потрібно, щоб вона голосно звучала з телеприймачів і в кінотеатрах. Треба, щоб в Україні загальний наклад газет українською мовою становив не 9 %, як зараз, а принаймні 70 %. Ми не хочемо українізувати російських дітей, але хочемо, щоб українські діти мали можливість навчатися українською в школах та університетах. Якщо говорити коротко, ми хочемо нарешті припинити в Україні зросійщення українців. Наша принципова позиція полягає в тому, що ми готові до максимального забезпечення мовних прав росіян, але не за паперової, як зараз, а за реальної державності української мови.За столом переговорів сторони мотивуватимуть свої позиції. Вони наполягатимуть на врахуванні реалій, посилатимуться на Хартію реґіональних мов і мов нацменшин, яка нібито визнає існування реґіональних мов, на прагнення своїх виборців, на своє бажання об’єднати Україну й українців. Вони посилатимуться на існування держав, де є дві й більше офіційних мов. Ми говоритимемо про те, що мільйони українців стали “рускоязичними” внаслідок тривалої дискримінації української мови та фізичного знищення української інтелігенції. Казатимемо, що було б справедливо в умовах незалежної держави змінити ситуацію. Ми посилатимемося на те, що Хартію у нас навмисне перекрутили і зарахували в ній російську мову до мов, що вимирають в Україні. Ми скажемо, що в державах, де офіційними проголошено дві мови, державною фактично є одна, а інша державна лише формально, що й призводить до міжетнічних збурень, які спостерігаються зараз наприклад у Бельгії. Ми нарешті скажемо, що націй, які мали б дві мови, не існує. Отже, проголошення російської мови державною або реґіональною для сходу і півдня України призведе до розпаду української нації. Якщо вони говоритимуть, що це не так, порекомендуємо їм прочитати книгу Василя Волги “Культурная война в Украине 2004-20??”, в якій є розділ “Два украинских этноса: неоспоримая реальность”. В. Волга теоретично доводить існування двох українських етносів. Якщо взяти до уваги, що захисники російської мови в Україні — відомі політики з українськими прізвищами (Симоненко, Левченко, Лук’янченко, Колесніченко, Голенко, Деркач, Чайка, Удовиченко, Бабенко), створюється враження, що В. Волга недалекий від істини. Якщо його “теорема” про існування двох українських етносів — аргумент, то слід визнати, що його треба визнати Національній академії наук України і Верховній Раді. Оскільки цього не сталося і навряд чи станеться, ми наполягатимемо на тому, що ще не втрачено шансу для згуртування українців і повернення їх в одне етнічне лоно. Вони посилатимуться на думку виборців та вимагатимуть провести “мовний” референдум. Ми ж їм нагадаємо, що згідно з даними недавнього перепису населення (чим не референдум?), більшість населення східних і південних областей назвала себе українцями. Так, українцями визнали себе у Донецькій області 56 % населення, у Харківській — 70,7 %, Запорізькій — 70,8 %, у Дніпропетровській — 79,3 %, Одеській — 62,8 %, Миколаївській — 81,9 %, Луганській — 58 %. За результатами перепису, майже 88 % населення України 2001 року володіло українською мовою. Якщо говорити про нібито російськомовні області, то тут об’єктивні такі показники: у Миколаївській області заявили про володіння українською мовою 91,1 % населення, у Херсонській — 93,2 %, у Донецькій, Луганській, Запорізькій і Одеській областях — по понад 75 %. Про володіння українською мовою повідомили 93,7 % киян.В. Янукович поскаржився на те, що ми не хочемо враховувати інтереси половини населення. Діти, мовляв, плачуть, бо важко їм навчатися українською. Російським дітям, що живуть в Україні, ми готові гарантувати навчання в школах і університетах російською мовою за умови, що вони володітимуть державною українською мовою. Є дві позиції, з яких ми принципово не зійдемо. Ми ніколи не погодимося на “второй государственный”, бо він за рік стане “первым государственным”, а через кілька років “единственным государственным”. Ми також не погодимося на впровадження поняття “реґіональних мов” насамперед тому, що це шлях до розколу українського етносу і в перспективі до створення двох українських держав. Ми ніколи не погодимося розв’язувати мовне питання, виходячи з поділу населення України на його українськомовну і “рускоязичну” частини, а лише з поділу на українців, росіян, білорусів, поляків, євреїв, татар, гагаузів, кримських татар тощо.Ми твердо наполягатимемо на тому, що так звані украінци, тобто частково “розукраїнені” українці, — сфера нашої, а не їхньої турботи. Наприклад у Донецьку, за даними перепису населення, проживає 46,6 % українців і 48,2 % росіян. Отже, у Донецьку кількість шкіл з українською і російською мовами викладання мала б бути приблизно однаковою. Проте фактично українська тут лише одна школа. Лише одну українську школу відкрито й у Луганську. Ми можемо виявити готовність до перегляду питомої ваги “російських” шкіл у Києві та в інших містах у контексті прав національних меншин, але наполягатимемо на перегляді питомої ваги української мови в школах Криму й Донбасу та в університетах в усій Україні, більшість із яких назвати сьогодні українськими язик не повертається.Мовне питання багатогранне і стосується не лише політики, а насамперед історії, лінгвістики, соціальної психології, педагогіки, методики вивчення мов, етики тощо. Публічна дискусія могла б наблизити політиків і олігархів до компромісу в мовному питанні. А поки що він видається мало реальним.

Related posts

Leave a Comment