Уривки з роману-есе “Георгій Вороний. Геній математики з українським серцем”
Олександер ШОКАЛО,письменник, головний редактор журналу “Український Світ”
Продовження. Поч. у ч. 41, 44 за 2008 р.
Ось химерна історія з одного боку збереження, а з другого боку нищення в Журавці меморіального будинку й пам’яті генія математики Георгія Вороного… 31 травня 1971 р. Чернігівська обласна рада народних депутатів прийняла рішення № 286, згідно з яким “меморіальний будинок Г. Ф. Вороного як пам’ятку історії взято на облік і встановлено межі охоронної зони пам’ятки в радіусі 10 метрів від неї”.
10 лютого 1986 р. директор Інституту математики АН УРСР академік Ю. О. Митропольський надіслав до Міністерства культури УРСР лист із проханням про встановлення охоронної й меморіальної дошки на будинку в Журавці, де жив і працював видатний математик Г. Ф. Вороний, а Мінкультури переправило лист в Чернігівське обласне управління культури “для рассмотрения и принятия мер”. 31 березня 1986 р. заступник начальника управління культури повідомив директора Інституту математики: “Ввиду того, что мемориальное здание нуждается в капитальном ремонте, исполком Журавского сельского совета народных депутатов принял решение № 17 от 27 марта 1986 г. об установке на здании сельской школы мемориальной доски, на которой будет указано, что в с. Журавка родился выдающийся отечественный математик Г. Ф. Вороной”.17 квітня 1986 р. директор Інституту математики АН УРСР академік Ю. О. Митропольський звернувся до заступника голови Варвинської районної ради В. А. Сидоренка з таким листом: “У зв’язку з рішенням виконкому Журавської сільської ради народних депутатів № 17 від 27 березня 1986 р. та усною домовленістю про встановлення меморіальної дошки на будинку на Кулажині, де жила родина Вороних (тепер у ньому розміщені початкові класи Журавської середньої школи), пропонуємо такий текст до барельєфу Г. Ф. Вороного: “У цьому будинку жив та творив видатний вітчизняний математик, член-кореспондент Петербурзької Академії наук, уродженець с. Журавки Георгій Феодосійович Вороний (1868—1908)”. Про хід справи просимо повідомити в Інститут математики АН УРСР”. Відповіді на цей лист Інститут не отримав… Прояснює причини зволікання з упорядкуванням меморіального будинку об’єктивний лист заступника голови правління Чернігівської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури О. П. Губаря до заступника голови Республіканського правління Товариства С. Д. Берднина від 10 серпня 1987 р. У листі констатується бездіяльність місцевих органів влади, які й досі не встановили меморіальної дошки на честь Г. Ф. Вороного, недостатність поточного ремонту, який здійснює адміністрація школи в аварійному будинку, а поряд із нагадуванням, що історична пам’ятка перебуває під охороною держави, наведено вражаючий факт: “Однако, в непосредственной близости с усадьбой был построен частный дом т. Ляшенко Н. Ф. Основанием для строительства дома является решение исполкома Варвинского райсовета от 3 июля 1976 года. Частный дом заходит в охранную зону памятника, что является грубым нарушением”. І тут же сказано про ініціативу виконкому Журавської сільради розмістити в приміщенні колишньої церкви історико-краєзнавчий музей, де планували експозицію, присвячену Вороним. Завважмо ці два факти: санкціоноване владою захоплення частини охоронної території меморіальної садиби Г. Ф. Вороного та появу церковної теми.15 жовтня 1987 р. директор Інституту математики АН УРСР, академік Ю. О. Митропольський та голова бюро первинної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури, кандидат фізико-математичних наук Г. М. Сита звернулися до заступника голови Чернігівського облвиконкому Т. М. Литвин з клопотанням про вжиття заходів для увічнення пам’яті Г. Ф. Вороного до його 120-річчя: проведення капітального ремонту меморіального будинку, розміщення в ньому музею Вороних і встановлення охоронної дошки. В клопотанні наголошено: “Здание по своей сохранности признано пригодным для эксплуатации и интересным с исторической точки зрения как дом, в котором жила семья Вороных, и который к тому же сохранил характерные черты усадьбы конца ХІХ—начала ХХ века”. Клопотання аргументовано професійними висновками заступника голови правління Чернігівської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури О. П. Губаря та протоколом виїзного засідання бюро первинної організації Товариства охорони пам’яток Інституту математики АН УРСР за участю кандидата архітектури, доцента кафедри теорії й історії архітектури та синтезу мистецтв Київського державного художнього інституту Л. М. Грачової.У відповідь на це стурбоване звернення обласне Управління культури відписало 23 листопада 1987 р.: “Сообщаем, что организовать мемориальный музей в доме Вороного и установить на нем мемориальную доску в настоящее время не предоставляется возможным из-за крайне неудовлетворительного состояния здания. Исполкомом Варвинского районного совета народных депутатов создана межведомственная комиссия для определения технического состояния мемориального дома и принятия решения о его эксплуатации”. 12 квітня 1988 р. заступник голови виконкому Варвинської районної ради В. А. Сидоренко повідомив “тов. Митропольского Ю. А.”, “что дом выдающегося отечественного математика Г. Ф. Вороного в с. Журавка обследован специально созданной комиссией. Комиссия установила, что дом находится в аварийном состоянии: фундамент частично разрушен и имеет значительные деформации, что повлекло за собой просадку стен, перекос окон и дверей. В нежилой половине дома практически все конструктивные элементы пришли в негодность, потолок обвалился. Произвести реставрационно-восстановительные работы район не имеет возможности ввиду отсутствия средств и специалистов”. Виникає логічне запитання: чому безіменна комісія не заборонила навчатися в будинку, що “находится в аварийном состоянии”, учням початкових класів Журавської середньої школи? Бо не таке вже воно й аварійне. Як засвідчує згаданий вище протокол виїзного засідання бюро первинної організації Товариства охорони пам’яток Інституту математики АН УРСР: “В доме на стенах и потолках трещин нет, хорошо сохранились полы, оконные и дверные проемы, рамы. Однако для дальнейшей эксплуатации здания необходимо произвести капитальный ремонт… Для проведения этих работ необходимо заключение специалиста-инженера для разработки сметы расходов на ремонт”. А 27 квітня 1988 р., напередодні 120-ої річниці від народження Г. Ф. Вороного, інспектор республіканського Товариства охорони пам’яток історії та культури, кандидат архітектури Л. В. Синькевич детально обстежив меморіальний будинок, кваліфіковано описав його стан і зробив висновок: “Бывший дом Вороного возможно сохранить и восстановить в прежнем виде…” Він перелічив види ремонтних робіт і назвав основну причину, що заважає відновленню меморіальної садиби: “Участок дома Вороного затеснен жилыми зданиями, размещенными на территории бывшей усадьбы дома Вороного. Документы на отвод участков под застройку жилыми домами (в 1976 г. — 3 июля) были выданы бывшим районнным архитектором гр. Тищенко Д. Г. и находятся в райисполкоме. На плане отвода участка Тищенко указал (на пятне дома Вороного), что “здание школы (дом Вороного) по причине ветхости подлежит сносу”, невзирая на то, что здание является памятником истории и находится в охранной зоне.Усадьба, границы которой прослеживаются в натуре (с северной стороны от дома около 40 м, с западной тоже в 40 м), …застроена с трех сторон от жилого дома Вороного Г. Ф. за последнее десятилетие. Одно из зданий с надворными постройками расположено между домом Вороного и поймой р. Удай на расстоянии 8 метров от северной стороны жилого дома Вороного. Мансардный кирпичный дом и двухэтажный сарай с гаражом сооружен прорабом гр. Ляшенко Николаем Федоровичем (собственник) стоимостью примерно 35—40 тыс. рублей. Очевидно, построены на зарплату прораба совхоза. Кроме добротного дома и гаража участок благоустроен — дорожка, отмостка, ограда из дефицитных материалов. С западной стороны на расстоянии 20 м сооружен также кирпичный дом со всеми элементами благоустройства, посажен сад и др. Размещение двух жилых домов на территории усадьбы Вороного затрудняет восстановление усадьбы Вороного без сноса их”. На завершення висновків інспектор рекомендує: “…оградить участок забором; учредить охрану здания и предупредить соседей, особенно владельца здания гр. Ляшенко о том, чтобы он имел в виду не посягать на участок, занятый домом Вороного”. Л. В. Синькевич як професіонал дуже відповідально підійшов до справи, тому й зробив це суттєве застереження щодо посягання найближчого сусіда на меморіальну садибу. Бо Ляшенко вже відтяв частину садиби з боку долини Удаю, де досі ще живе озерце-копанка Вороних… Пам’ятаю, як того самого року, готуючись до зустрічі з головою республіканського Товариства охорони пам’яток історії та культури академіком П. Т. Троньком з приводу встановлення на території садиби Г. Ф. Вороного охоронного знака, я оглядав меморіальний будинок і територію з учителькою Журавської школи Г. С. Микитченко. Захоплено дивився на стрімку й розкішну крону дуба, що його посадив Георгій Феодосійович у день народження донечки Марії. Та мене приголомшило, що до дуба була прип’ята сусідова коза, і в підсвідомості майнуло: садиба приречена… Місцеві керівники своєї клятвеної обіцянки так і не виконали — охоронного знака не встановили. Зате на пам’яті Вороного “поставили хрест”… З 1989 року, після переведення з будинку Вороного початкових класів Журавської школи у новозбудоване приміщення, меморіальний будинок нишком заходилися нищити односельці, доки не розтягли все, що можна було потягти. А вандалізм узаконив сумнівний “сход села Журавки”, що його оформлено “Випискою з рішення сходу…” від 14 лютого 1993 року, де зокрема записано: “Схід села ВИРІШИВ: Знести приміщення школи (бувший будинок Г. Ф. Вороного), залишки підлоги зняти і використати для ремонту підлоги в церкві”. Головував на тому “сході” Л. В. Полковніченко (голова Журавської сільради), а секретарював М. Б. Лубін (директор радгоспу “Журавський”, де “прорабствував” відомий уже Ляшенко). До якого блюзнірства опустився “сход села Журавки”!.. І церкву прилучив до нього, та ще й з яким матеріальним інтересом!.. Мабуть, щоб освятити своє блюзнірство?.. Знехтував “сход села Журавки” не тільки тим, що будинок як історична пам’ятка під охороною держави, а що найстрашніше, знехтував пам’яттю Людини, яка уславила Журавку на цілий світ, знехтував честю й совістю порядних селян… 8 жовтня 1993 р. будинок Г. Ф. Вороного обстежили заступник директора Музею народної архітектури та побуту України С. П. Смолінський і архітектор Н. С. Зяблюк та зробили кваліфікований висновок: “Будинок цілком придатний для відновлення і водночас потребує негайної допомоги. Він споруджений у зруб із брусів листяних порід. Зрубна техніка дає можливість реставрувати споруду без повного її розбирання, а з заміною лише окремих елементів стін. Тому будинок піддається реставрації досить простими способами. Після реставрації будинок потрібно використати з культурно-освітньою метою”.Того самого дня в Журавці побували учасники Міжнародної конференції, приуроченої 125-річчю від народження Г. Ф. Вороного. Вчені з Англії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Чехії, Швейцарії, України приїхали вклонитися землі, де народився геній і де його поховали. На жаль, меморіальний будинок великого математика перебував у такому стані, що його не наважились показати гостям: зірвано й вивезено дошки з підлоги, повиривано й забрано майже всі віконні коробки й рами та двері, порозбирано каміни з вогнетривкої цегли, облицьовані художніми кахлями. Побувала там тільки невелика група науковців з Інституту математики НАН України.За поданням директора Інституту математики АН України, члена-кореспондента А. М. Самойленка, Президія АН України прийняла 29 жовтня 1993 р. рішення “Про відновлення будівлі чл.-кор. Російської АН Вороного у с. Журавка Чернігівської області”, а Інститутові математики доручено взяти під свій контроль питання про відновлення будинку й розміщення в ньому меморіального музею геніального математика. На цій підставі директор Інституту математики АН України А. М. Самойленко негайно звернувся до представника Президента України у Варвинському районі Чернігівської області М. О. Галушки з проханням “віддати наказ про нагляд за будинком, щоб уникнути його подальшої руйнації, а також про проведення необхідних робіт по його консервації на зимовий період”. Та паралельно з цими відкритими офіційними намаганнями врятувати меморіальний будинок Г. Ф. Вороного тривала підступна кампанія для його остаточного нищення. І наприкінці жовтня 1993 року цю унікальну історико-культурну пам’ятку стерли з лиця землі… Не знаючи, що будинок уже зруйнували (районна влада мовчала — кругова порука злочинного аморалізму), директор Інституту математики АН України А. М. Самойленко 11 січня 1994 р. зробив подання віце-прем’єр-міністрові України з гуманітарних питань М. Г. Жулинському про внесення меморіального будинку Г. Ф. Вороного до плану реставраційних робіт на 1994 рік.…На тому святому місці, де Георгієві Вороному являлось осяяння й де він творив геніальні відкриття планетарного масштабу, тепер… сусідів город. А під пам’ятним дубом — свині в загорожі, майже, як у класичній байці “Свинья под дубом вековым”. Наруга безпам’ятства — така дяка за добро, що його робила благородна родина Вороних для Журавки… Лишилися на місці садиби тільки дуб і липа — жива пам’ять природи про славну дбайливу родину. Та ще в порядних людях жевріє надія, що правда подолає неправду, злочинство буде покарано, а пам’ять візьме гору над безпам’ятством. Візьме, якщо совість у серці не дасть голові збайдужіти й забути справжніх людей та їхнього духовного подвижництва. Дехто з колишнього районного начальства кається, що санкціонував знесення меморіального будинку Г. Ф. Вороного, але то запізніле каяття. Потрібно спокутувати не словами, а ділом. Відновлення всього зруйнованого, що пов’язане з іменем Георгія Вороного, — моральний обов’язок передусім тих, хто до того причетний. А гідне вшанування світлої пам’яті генія й поширення його духовно-інтелектуальної спадщини має стати справою честі всіх земляків.Доки живуть у людському серці й свідомості духовні святощі, надбані подвижниками, доти жива людяність і живий народ. А все інше, що не має духовної вартості, не лишить і сліду по собі. Чи не тому захланні й безпам’ятні так затято стараються винищувати з життя сліди світлої пам’яті справжніх людей, які торували ясний шлях Ладу серед безпросвітного хаосу? Та марно стараються — духовне дбання безвічне… Далі буде.
