ДЕРМАНСЬКІ КРИЛА

Давня Волинська земля зберігає історичні назви: Дорогобуж, Гільча, Буща, Будераж, Верхів, Мирогоща, Кунин, Дермань. Хтозна, коли вони з’явилися й від чого походять, але бентежать думку й будять генетичну пам’ять.Це село незвичайне, відоме далеко за межами Волині. Тут народилося двоє видатних українців — Улас Самчук і Борис Тен. Улас Самчук прославив Волинь у світах, а завдяки Борисові Тену українці пізнали світ — під його пером українською заговорили Король Лір і Гамлет, Одіссей і цар Едіп.

Олена ШУЛЬГА

Світлини 

Історія Дерманя сягає глибини віків. Вона пов’язана із князями Острозькими, Герасимом і Мелетієм Смотрицькими, Іваном Федоровичем, Іовом Борецьким, Антонієм Грековичем. Дермань пам’ятає і знає багатьох видатних особистостей, тут часточка їхньої душі. Радянська влада, як і всі окупанти, намагалася стерти з пам’яті українців саму згадку про історичне коріння, тому Дермань перейменувала на Устенське — саме тут із п’яти джерел, які зливаються докупи, бере початок річка Устя, на якій стоїть і Рівне. Але волиняни — люди сміливі та вперті, тому вони повернули селу історичну назву, бо не хотіли прогинатися перед завойовниками. Дерманці шанують і люблять видатних земляків, тож відкрили у селі музеї Уласа Самчука й Бориса Тена, відродили монастир, дбайливо доглядають старі будинки й урочища. 

На це незвичайне село зазіхали різні завойовники, намагаючись знищити, підкорити, асимілювати волелюбний народ, але від них залишилися самі назви: куток Турчини, Батиєва криниця, гора Турецька. Тут сама земля прагне незалежності, тож не дозволила перетворити народ на бидло. Інші назви — питомо українські: кутки Запорожжя, Залужжя, Скит, Запілля, Райгородок, Хом-гора, Нагоранці, Пропастище.Предки волинян оселилися на цих мальовничих горбах близько ІІІ тисячоліття до Різдва Христового. Поселення належить до городоцько-здовбицької культури — найпівнічнішої гілки трипільської. Досі дерманці, копаючи криниці, знаходять у землі крем’яні сокири чи інші знаряддя праці пращурів-хліборобів. Ханові Батию сказали, що волинські джерела додають сили у боротьбі з ворогом, а той, хто вип’є води, стає непереможним. Тож узявши приступом Дерманське городище, хан вирішив напитися джерельної води. А щоб ніхто не здобув сили більше, ніж він, наказав загатити джерело. Вояки виконали наказ, але джерело ожило, хоч як сердився хан. Б’є воно й досі, а хана і сліду нема на Волинській землі.Це село завбільшки з місто — на мальовничих горбах воно простяглось майже на десять кілометрів зі сходу на захід і з півдня на північ, хоч мешканців у ньому не дуже багато — обійстя розташовано далеко одне від одного. Однак орної землі завжди не вистачало, тому займалися ремеслом — випалювали вапно, добували камінь, ткали, гончарювали. Кажуть, один із князів Острозьких, полюючи в цих місцях, задрімав під двома липами і прокинувся від ведмежого реву. Він убив ведмедя, а урочище назвав Дрімань. Його онук Василь Острозький спорудив на цьому місці фортецю. Дермань розташований посередині між Острогом і Дубном, тож укріплення цієї землі було вкрай важливе для стабільності й спокою в краї. Дерманський замок князів Острозьких було оточено ровом і кам’яними мурами. Триярусну надбрамну вежу обладнали підйомним містком. Історики вважають, що це було в ХV столітті. Тоді само в замку спорудили кам’яну церкву (архітектор Павло Римлянин). Згодом тут розташувався Свято-Троїцький монастир — десь у 1490-х, хоч ченці жили тут і раніше.Невдовзі, у ХVІ столітті, починається розквіт монастиря як центру української науки і книгодрукування. З благословення і за сприяння Костянтина Острозького Іван Федорович готує тут до друку Острозьку Біблію, Буквар, Октоїх, ченці перекладають з грецької українською “Бесіди Іоана Златоустого” і збірник афоризмів “Пчола”. У той період у Дермані бували церковні й світські діячі Герасим Смотрицький, Кирило Лукарис, у церковній школі для дорослих викладав афоніт Ісакій Борискович, працювали Іов Княгиницький, Іов Борецький, друкарнею керував Дем’ян Наливайко, монастирем — Ізекіїл Курцевич, Мелетій Смотрицький, Іван Дубович. Тут, у Свято-Троїцькому монастирі, Мелетій Смотрицький написав Граматику. За несправедливим збігом обставин монастир нині належить Московському патріархатові. У монастирі була меморіальна дошка, присвячена Мелетієві, але зникла. Безперечно, постать Мелетія неоднозначна і потребує пильної уваги істориків, але ж знімати дошку?! Черниці принесли її до місцевої школи, мовляв, щоб не вкрали, бо дошка мідна. Тож навіть після смерті стражденний Мелетій становить загрозу деяким церковникам. Гірка доля цього чоловіка. Дослідники вважають, що його поховано на території монастиря, але могили досі не знайшли. Дозволу на розкопки, либонь, чужі церковники не дадуть, тому місце поховання цього мужа досі не відоме. Та й чи треба шукати його? За життя Мелетій зазнав переслідувань, бо намагався примирити православ’я з уніатством, його цькували з обох боків. Тож хай по смерті його стражденні кістки знайдуть спокій у дерманській землі. Та монастир процвітав недовго. На початку ХVІІ століття на нього накинули оком уніати. Відомо, що 1649 року Богдан Хмельницький наполягав, щоб його залишили православним. Дерманці завжди прагнули знань. 1829 року тут була школа паламарів, з 1833 — повітове парафіяльне духовне училище, де навчалося 200 учнів. Із 1879 — однокласне народне училище. 1890-го громада спорудила будинок для народного училища і вчителів. 1906-го з Житомира перевезли церковно-учительську школу (якнайдалі від міста, де “бродили уми” студентів — найпередовішої частини суспільства). Вона почала працювати для зросійщення краю. Саме для цієї семінарії 1912—1913 збудували нове приміщення й освятили його 5 вересня 1913 року. Зараз тут розташовується Дерманська гімназія. Тут навчався Улас Самчук, живучи в Тилявці на Кременеччині (за 50 кілометрів від Дерманя), Микола Хомичевський, відомий як Борис Тен. Саме цю школу світ знає завдяки Уласовій “Волині”. З 1917 до 1920 влада в селі змінювалася десять разів. 1919 селяни створили власну Дерманську республіку, яка воювала проти УНР. Потім краяни соромилися згадувати про цей епізод, бо в ті роки всі воювали з усіма, і будь-яке гасло гаряче підхоплювали і йшли за промовцем, а вже потім з’ясовували… Село пробуджувало свою українськість, і 1918-го створили осередок “Просвіти”, який влаштовував свята до днів народження Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. 1918 року відзначили початок визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-го. Але національна свідомість селян ще дрімала, бо досі влада з усіх сил намагалася зросійщити, асимілювати, вбити національну пам’ять, робила все, щоб волиняни забули, що вони — українці. Тому в перші роки існування “Просвіта” була нечисленна, робота просувалася мляво. Однак за Польщі (з 1921 року) товариство активізувалося. Осередком керували інженер-землевпорядник Іван Мартинюк та вчитель музики росіянин Іван Аркадьєв. Польська влада прагнула завоювати прихильність місцевих мешканців, тому до національно-патріотичних організацій ставилася толерантно, доки не дійшла розуміння, що вони можуть становити загрозу державному ладу. Так, 1922 року “Просвіта” агітувала за українських депутатів до польського парламенту. Завдяки цьому тоді обрали вчителя семінарії українця Михайла Черкавського.1932 року польська влада усвідомила, що на селі відбувається бурхливе піднесення національної свідомості українців і заборонила “Просвіту”. Але було запізно. Товариство перестало діяти легально, але молодь збиралася до хат-читалень, де обговорювали книжки рідною мовою. Попри заборони, у Дермані існували кооперативне і спортивне товариства, продовжували урочисто відзначати Шевченківські свята. 1938—1939 років у Дермані діяло підпілля ОУН, яким керував син священика, і хоч воно було глибоко законспіроване, поляк, що торгував у крамниці на Залужжі, доніс у поліцію. Чимало українців тоді ув’язнили в Березі Картузькій, а п’ятьох хлопців — Андрія Бориса, Трохима Костюка, Іллю Лавренюка, Прокопа Логвина й Андрія Шавронського — розстріляли на початку осені 1939-го. Стріляли ще поляки, а хоронили хлопців уже за совєтів. На похорон зійшлося все село, жалобна процесія йшла з синьо-жовтими прапорами. Та коли радянська влада утвердилася, учасників того похорону репресували.“Щасливий” вересень 1939-го приніс на Волинь нові нещастя. Хоч у Дермані відкрили школу з українською мовою навчання (доти була лише польська), уже наприкінці року перші волиняни “помандрували” до Сибіру. Просвітництво завмерло, як і надії на ліпше життя. Літні односельці пам’ятають, як “визволителі” серед зими вивозили заможні сім’ї. Так тривало до червня 1941 року. Німців дерманці зустріли як визволителів. Знову почали діяти просвітянські хори, гурток Василя Авраменка ставив “Запорожця за Дунаєм” і “Наталку Полтавку”. Хором керував Олекса Скоропада.Та це тривало недовго. 30 травня 1943 року фашисти спалили куток Залужжя і розстріляли 85 мирних дерманців. Їхні останки кинули в яму для випалювання вапна (на Волині кажуть вапельня). Очевидець Степанида Якимівна Шевчук 1909 року народження згадувала: “Оте дерево над колишньою вапельнею виросло на людській крові з довбешки, якою добивали людей”.“Другі” совєти принесли мобілізацію до Червоної армії й заборону “Просвіти”. Проте селяни не поспішали на чужу війну, багато з них пішли до УПА. У горі Турецькій за селом дерманці здавна добували камінь. Там утворилося безліч печер, з’єднаних між собою. По війні у цих катакомбах ховалися вояки Української Повстанської Армії, перечікуючи облави НКВС. Якось комуністи підірвали катакомби, і повстанці загинули. Досі коло гори Турецької виорюють людські кістки.Радянська влада притлумила національні почуття українців, але не змогла задушити їх. Дермань був і залишається не просто селом, а осередком освіти, культури й духовності. Попри те, що мешканців зараз небагато, працює гімназія, діє монастир. Сюди приїжджають люди не лише з України, а й з-за кордону, щоб вклонитися землі, яка народила Уласа Самчука й Бориса Тена, що дали Дермані крила. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment