КРЕМЛІВСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ ГОЛОДОМОРУ

Петро ПАНЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, академік Міжнародної слов’янської академії  наук, віце-президент Української академії історичних наук, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, м. КиївЗакінчення. Поч. у ч. 43, 44 за 2008 р.Найвищої точки Голодомор досяг у квітні—червні 1933 р. Земля вкрилася зеленню і запашними квітами, а голод сіяв і сіяв трупи. Смерть уже сміливо переступала через пороги хліборобських осель. Люди пухли з голоду й помирали. Конали на рідних обійстях і польових обніжках, у степових байраках і на засмічених, байдужих до їхнього страждання столичних проспектах і вулицях. Села оніміли. Лише сумний стогін і торохкотіння грабарок порушували тишу. Селянський рід вимирав. Діти забули, як пахне хліб. Його заміняли половою й листям, картоплю — жомом і брагою; м’ясо — падлом; цукор — мелясою й іншими відходами харчової промисловості.Чимало голодуючих, попри категоричну заборону виїздити за межі республіки, йшли на залізничні станції, сподіваючись дістатися Росії, де такого страшного голоду, як в Україні, не було, але вибратися за “залізне кільце”, яке встановила навкруг України ухвала ЦК ВКП(б) від 23 січня 1933 р., їм не вдавалося.Голод калічив людину як особистість. Виснажена фізично до останку, вона швидко деградувала психічно і морально, перетворюючись на піддатливого й слухняного нетяму, якому байдуже, що діється навколо, — як ним крутять, усе забирають з оселі й двору, куди вивозять його, а нерідко й усю родину. Р. Конквест, побувавши в Україні, коли вона переживала неймовірно тяжкі часи, зазначав, що люди перед смертю часто божеволіли. Деякі з них “вмирали на самоті, повільно, страшно, безглуздо. Їх загнали в кут і залишили здихати від голоду, кожного в своїм домі. Політичним рішенням, яке ухвалили у далекій столиці за круглим столом нарад і бенкетів, їм не залишили навіть розради неминучої потреби того, що відбувається, аби зменшити жах. Найстрашніший вигляд мали маленькі діти з кінцівками, як у скелета, що росли з опухлих, мов кулі, животів. Голод зігнав з їхніх облич усі сліди дитинства. Скрізь ми бачили чоловіків і жінок, які лежали долілиць, з опухлими обличчями, роздутими животами і порожніми, без будь-якого виразу очима”.Люди гинули не лише від голоду, а й від його наслідків: гострих інфекційних захворювань, заражень, отруєнь тощо.Голод вніс істотні зміни в життя й побут українців. Спустошені села занепали. Чи не в кожній другій хаті вікна і двері були навхрест забиті дошками. Недавно чепурні двори заростали лободою, плоти похилилися. Забували народні промисли — різьбярство, ткацтво, вишивання, гаптування. Селяни залишали хліборобство і йшли працювати на новобудови, залізницю, цукроварні, в лісництва. Земля втрачала надійних господарів, давала мізерні врожаї. Вирощене марнувалося, розтягувалося, пропадало, вивозилося у різні фонди, трудодень знецінювався.Однак намагання Й. Сталіна та його поплічників так замести сліди своєї згубної політики, зрівняти могили, що залишилися пам’ятниками для наступних поколінь, затерти чорні плями виявилися малоефективними. Жертви Голодомору спочивають вічним сном у землі, а їхні тіні ще довго переслідуватимуть живих, бо в тих могилах застигла безневинна кров, завмер стогін знедолених, неоплаканих. Ниточку, що з’єднувала дітей з батьківським гніздом, перервав Голодомор, залишивши народ без коріння, нащадків — без родоводу.Сталінське керівництво, не визнаючи факту голоду, розглядало загальнолюдську біду як своєрідний саботаж генерального курсу партії на індустріалізацію, що спричинило замасковану громадянську війну, яка стала полюванням тоталітарної держави на “ворогів народу”. Це була справжня війна, бо кількість жертв у ній вимірювалася мільйонами. Щодо цього англійський журналіст М. Маггерідж зазначав: “Побувавши нещодавно на Північному Кавказі та в Україні, я бачив щось подібне до битви між урядом і селянами. Поле цієї битви зазнає таких самих руйнувань і спустошень, як і на всякій війні, й ширшає, охопивши вже значну частину Росії. По один бік лінії фронту — мільйони голодних селян, опухлих від голоду, а по другий — солдати військ ДПУ, що виконують вказівки диктатури пролетаріату. Вони заполонили всю країну, як зграя сарани, й відібрали все їстівне. Вони розстріляли або заслали тисячі селян, іноді цілі села, вони перетворили найродючіші в світі землі на сумну пустелю”.Кривавий терор, розв’язаний в Україні, набув страхітливих обсягів. Безневинних людей обвинувачували в націоналізмі, причетності до заколотів. Разом з опублікованими документами і тими, що зберігалися в архівах, дуже важливі для реконструкції історичних процесів, особливо з недалекого минулого, мають (за всієї їхньої суб’єктивності) джерела усного походження — спогади сучасників і учасників подій, які донедавна або ігнорували, або тенденційно пересівали ідеологічні цензори партії. Між тим темпи збору й публікації таких історичних джерел з об’єктивних причин (брак дослідників, засекреченість документів, поліграфічні складнощі тощо) лишаються лояльними. І дуже прикро, що відходить покоління наших співвітчизників, яке пережило голод і може передати нащадкам унікальну інформацію про одну з найбільших трагедій українського народу.У 1993—2007 рр. в реґіонах України старшокласники й студенти, численні громадські активісти опитували людей старшого покоління, зокрема мешканців сіл — передусім рідних, сусідів, односельців. У результаті було записано багато свідчень і спогадів. Однак слід пам’ятати, що переважна більшість респондентів у період Голодомору мала від 5 до 15—17 років, тож вони просто не могли багато чого збагнути, відновити в пам’яті з достеменною точністю. Але дитячі враження — найяскравіші, найкарбованіші. Справедливо мовиться: правда і праведність з людської пам’яті ніколи не зникають, не здатні поринути у небуття.Про це, зокрема, свідчать наведені у книжці спогади, сповнені душевного болю, щемності за стан тодішнього села, трагічну долю українських хліборобів, усіх тих, з ким назавжди розлучили їх голодна смерть, терор і депортації початку 30-х.Значне інформаційне навантаження у виданні несуть фотоілюстрації з Державного архіву кіно-, фото-, фонодокументів, місцевих держархівів, реґіональних видань, архівів української діаспори.Зібрані матеріали допоможуть кожному зробити власні висновки про трагічні події початку 30-х. Але незаперечним є те, що Голодомор в Україні здійснювали на основі державних законів, постанов, документів, інструкцій, методик, які цільовим порядком спрямовувалися насамперед на селянство. Нецивілізовані, аморальні, злочинні дії більшовицької влади на всіх рівнях стали правилом, нормою поведінки, способом життя і дії.Страхітливі аберації 1932—1933 рр. вписали чорну й ганебну “славу” тоталітарної держави в життя українського народу навічно. Пам’ять про це вкарбувалася у свідомість наших співвітчизників назавжди, болем проймає серця, вона насправді невмируща і передаватиметься з покоління в покоління новим генераціям.Тоталітарно-узурпаторські аберації стосовно України та її населення виявились у багатьох аспектах. Ще в другій половині 20-х років XX століття в Союзі, відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП(б) та уряду СРСР, було створено систему державних ресурсів як закриту модель. Вона охоплювала структури разом з обласною ланкою. В документі зафіксовано, що зокрема продовольчі ресурси, які зберігали відповідно до нормованих строків (зерно, борошно, консерви, м’ясо та м’ясопродукти тощо), слід використовувати за особливих обставин: на випадок війни, стихійного лиха тощо. Такі ресурси держава використовувала в потерпілих від голоду реґіонах 1932-го і 1933-го. Україні ж таку допомогу надали тільки в другій половині, тобто в кінці 1933 року, — тоді, коли вона вже власними ресурсами долала пекучу недолю.1933 р. сталінська кліка глибоко підрубала генетичний корінь українського народу, що призвело до різкого знелюднення землі. До вимерлих сіл завозили жителів з різних реґіонів РРФСР, Білорусі. За новими даними, станом на 28 грудня 1933 р. в Україну було завезено 329 ешелонів населення з Росії й Білорусі — завдання виконано на 104,8 %.Віднедавна посилено мусується питання неправомірності застосування в наукових узагальненнях терміна “геноцид” стосовно голоду. Така позиція, з нашої точки зору, не може бути виправданою. Адже Організація Об’єднаних Націй ще 1948 р. прийняла Конвенцію щодо геноциду, яку запропонувала спеціальна Міжнародна комісія юристів з розслідування голоду в Україні в 1932—1933 роках, опубліковану в Києві в підсумковому її звіті 1992 р. Конвенція встановила геноцид злочином і була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. Визначено, що геноцид як злочин — навмисне нав’язування частині населення створених владою таких умов життя, що спричиняє його повне чи часткове фізичне знищення. Голод 1932—1933 років в Україні й був явищем неприховано геноцидного характеру.Голодомор — похідне явище, він містить лексему, що симбіонує термінологічну мовну формулу: спричинення шляхом голоду вимирання в даному випадку великих мас сільського населення. Отже, терміни “геноцид” і “голодомор” близкі, але не цілком тотожні. Механізм геноциду породжує вкрай негативний наслідок — голодомор, винищення сільського населення України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment