ОБОВ’ЯЗКИ ПЕРЕД БОГОМ І УКРАЇНОЮ

Мирослав ДАВИДІВ,м. Івано-ФранківськЗА КОГО ГОЛОСУВАТИ?До 1991 року в моїй сім’ї не виникало жодних непорозумінь під час обговорення питань культури, мови чи віри українців. Усвідомлення потреби безкомпромісної боротьби за наші цінності, а також проти сатанинського комуністичного режиму вело нас у той час на мітинги, спонукало брати активну участь у громадському житті, надавати всебічну допомогу для організації руху за незалежність України. Твердість духу, рішучість, уміння боротися і перемагати нагадало світовій спільноті, що на карті світу є талановитий народ з високим рівнем культури, освіти, духовності. Це ще раз підтвердили події 2004—2005 років, які, на мою думку, отримали не зовсім вдалу назву — помаранчева революція. Проте їхній подальший розвиток наштовхнувся на серйозну проблему, яка полягає у невідповідності рівня розвитку суспільної свідомості, яка значно випереджає рівень відповідальності й політичної зрілості багатьох людей, на яких ми покладали надії, яким довірили важелі влади, які повинні були виправдати цю довіру. На жаль, більшість із них не доросла до рівня лідерів нації, бо власні інтереси вони поставили понад усе. Джузеппе Мацціні, переймаючись долею Італії, у праці “Обов’язки перед країною” писав: “Саме зараз на часі покласти край політиці крутійства, опортунізму, плутанини та обхідних шляхів, парламентського лицемірства, замовчувань і примиренства — політиці, яка характеризує мляве життя знесилених націй, і повернутися до чистої, лояльної, простої й логічної політики, що безпосередньо випливає з морального взірця, тобто є наслідком керівного принципу, який завжди провадив до інавгурації юне життя народів, покликаних до високої долі”. Здається, що цей політичний діяч і письменник XIX століття звертається також і до нас, українців.Однак хто ті Мойсеї, хто ті провідники, які здатні виконати обов’язок перед Україною? Моя мати перед першими президентськими виборами запитала: “За кого голосувати? За В’ячеслава Чорновола чи за Левка Лук’яненка?” Я не зміг тоді надати їй відповідь. Уже тоді я зрозумів, що питання не просто вимагає глибокого осмислення. На нього треба обов’язково відповісти, бо воно повторюватиметься. Невизначеність і мовчання навколо таких питань створюють хороші умови для дії тих, хто мріє про новітню Руїну для нашої держави.Багато років я шукав відповіді на це запитання і знайшов її у площині головного, фундаментального закону розвитку суспільства — закону вибору. Кожну мить ми робимо вибір. Неправильний вибір — причина багатьох проблем, що нерідко спричинила трагічні наслідки для людини, сім’ї, суспільства. На багатотисячних мітингах наші співвітчизники скандували прекрасне слово: єдність. Розуміємо, що в ньому велика сила, за ним майбутнє, але стаємо на дорогу чвар і розбрату. Давно стало нормою вибір між державними й особистими інтересами робити на користь останніх. Проводячи паралелі між минулим і сьогоденням, звертаюся до вибору князя Володимира, який вперто шукав шляхи об’єднання Київської Русі, зміцнення влади. Ще тисячу років тому він розумів, що об’єднання можливе тільки ідеєю. І він знаходить її у християнстві. Князь твердо стояв на державницьких позиціях, а тому зробив правильний вибір. Тому і назвали його Святим і Великим.Сьогодні маємо ще й українську національну ідею, яка впродовж сотень років вела українців до незалежності. Ми всі прекрасно розуміємо, що вона нам потрібна, як повітря. Лише вона об’єднає нас. Її колосальна перевага ще й у тому, що вона може відкрити суспільству зелену вулицю до еволюції, бо шлях до добробуту через тривалий період розвитку нікого не влаштовує, а небезпеки революційних підходів відомі. Зараз маємо найкращі можливості повторити крок Володимира Великого і використати потенціал ідеї, про яку так багато написано, на яку чекає народ.Наші лідери, які називають себе демократами, патріотами та ще й національними у виступах на вшануваннях українських героїв Степана Бандери, Романа Шухевича, В’ячеслава Чорновола, майже не говорять головного — про те, що цих борців знищили за українську національну ідею. На урочистостях з нагоди 100-річчя з дня народження Романа Шухевича у селі Тишківцях, в яких брала участь наша еліта, єдиним, хто сказав про ідею, був його син Юрій. Він наголосив, що нам не потрібне механічне об’єднання демократичних і національно-патріотичних сил, а об’єднання навколо ідеї. Переконаний, що до найвищих надбань світової цивілізації належить гасло “Бог і Україна!”, з яким українські повстанці боролися за свободу й гідність людини. На жаль, 1991 року, після проголошення незалежності Української держави, в нашу оселю в овечій шкурі демократії й лібералізму стала проникати величезна кількість ідей, ідеологій, не відомо ким і навіщо вигаданих, які утворили дуже хитрий та складний лабіринт. У ньому повністю втрачаємо орієнтацію, шукаємо старанно приховану дорогу до Храму. Навіть патріотично налаштовані українці перетворюються там на запеклих ворогів. Саме у тому лабіринті народилося питання “За кого голосувати?”Перед недавніми позачерговими виборами до Верховної Ради України мати знову поставила мені це питання і я знов не міг дати відповіді. Єдності вже не було. Ми голосували за НСНУ, БЮТ і ВО “Свобода”. Так відбувалося в багатьох українських сім’ях. У результаті маємо в парламенті й у державі те, що маємо, як казав Леонід Кравчук.Український народ обрав єдність. Він зробив правильний, мудрий вибір, а тому має всі підстави добиватися того, щоб у владних механізмах усіх рівнів більшість була за тими людьми, які здатні вести його дорогою єдності. Такі люди є в системі чинної влади, в партіях і громадських організаціях, серед науковців і підприємців. Але як навчитися відрізняти справжніх лідерів від недолугих, чи тих, які свідомо красивими ідеями, обіцянками, програмами зваблюють людей заради своїх низьких цілей? Відповідь на це питання можна дати, тільки орієнтуючись на критерії, які дають нам змогу безпомилково визначити, хто є хто у нашому суспільстві. Такі критерії відомі цивілізації від часу появи перших людей. Проте якщо не хочемо помилитися під час вибору справжніх цінностей, слід ретельно вивчати все те, що пов’язано з фальшивими ідеями, які проникають у наше буття обманними шляхами.Нема отрути, страшнішої за обман. Він руйнує наші душі улесливістю, нищить позірною інтелігентністю, провокує конфлікти, хитрим змієм вповзає в нашу оселю, щоб перетворити її на руїну. В Біблії йдеться про те, що батько обману — сатана. Він вміло сіє зерна брехні, які дають привабливі, на перший погляд, сходи, але насправді це зброя в боротьбі проти Творця. Така зброя стає особливо небезпечною для суспільства, коли вона в руках визначних осіб, філософів, істориків, що свідомо або мимоволі пропонують її людям. На жаль, є вони і в середовищі інтелектуалів.Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment