КОНОТОПСЬКИЙ ЧИН

Петро АНТОНЕНКОБИТВАНеприпустимо скромно, майже непомітно минає 360-й рік початку визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького з трьома славними битвами — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Чи не так станеться й наступного року із славною датою — 350-річчям Конотопської битви попри велику програму, передбачену Указом Президента України Віктора Ющенка від 11 березня ц.р. про відзначення ювілею? Можливо, в перенасиченій війнами історії Московії-Росії є поразки й більші, ніж Конотопська, але в українській історії важко знайти щось подібне серед національних перемог — як за масштабами, так і за історичним значенням. Це була кульмінація українсько-російської війни 1658—1659 років. Щойно 1657 року загадковою смертю помирає могутній гетьман Богдан Хмельницький, який, схоже, встиг усвідомити, в яку саме “переяславську угоду” втрапив і його наступник гетьман Іван Виговський юридично скасовує її. За підписаною гетьманом Гадяцькою угодою 1658 року, Україна цілком поривала з Московією і вливалася в конфедерацію трьох країн — Польщі, Литви й України. Реакція Московії була звичною — агресія проти України. Навесні 1659 року величезна російська армія посунула на давню столицю України — Київ, але на шляху постав Конотоп, місто-фортеця, засноване за 22 роки до цього на місці давньослов’янських поселень.Чи знає широкий загал, що знаменитій Конотопській битві передувала 70-денна оборона Конотопа? Саме тут, перед містом-фортецею, у малопрохідних лісах і болотах застрягли в марній облозі міста дві російські армії — 100-тисячне військо князя Трубецького і 30-тисячне князя Пожарського. Саме тут їх вщент розгромив після більш як двомісячної героїчної оборони міста козацький гарнізон на чолі з Ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Цей час дав змогу гетьманові Івану Виговському зібрати 60-тисячне військо, в складі якого були, окрім українських козаків, також поляки та литовці. Спільно з 40-тисячним військом союзного Кримського ханства Виговський провів блискучу військову операцію. Ця битва тривала кілька днів на початку липня, і складалася з трьох боїв — біля сіл Шаповалівки й Соснівки та під стінами міста. У результаті кілька десятків тисяч московитів загинули і потрапили в полон, а рештки величезної армії ледь втекли на російську територію. Ось дуже коротко те, про що треба писати томи і знімати фільми. Цією битвою мало б закінчитися, ледь почавшись, понад трьохсотлітнє “переяславське” рабство. Натомість — чвари, розбрат, коли народ не зрозумів видатного гетьмана, а частина так званої еліти увігнала йому ніж у спину. Почалася Руїна.  Імперській історії наша була не потрібна — ані Батурин як порив гетьмана Мазепи до незалежності України, ані Конотоп, де українці майже відвоювали цю незалежність. Однак  не зовсім зрозуміла наша суспільна байдужість до цих звитяг. Що ж, потроху долатимемо. У Конотопі, загалом на Сумщині, готуються до ювілею. Центральною подією буде відкриття в центрі Конотопа Меморіального комплексу. Тут відтворять фраґмент Конотопської фортеці  та відкриють Історичний музей. Він розміститься у відреставрованому двоповерховому будинку колишньої гімназії ХІХ століття. Біля музею встановлять пам’ятники Іванові Виговському та Григорію Гуляницькому. Продовженням комплексу стане історична реставрація полів битв під Шаповалівкою й Соснівкою.Міська рада Конотопа запропонувала  створити туристичний маршрут кількома пам’ятними містами. Адже поруч не лише гетьманський Батурин,  неподалік — Глухів, Путивль.Місто пишається тим, що тут бував Тарас Шевченко, якого тепло приймала родина Олександра Лазаревського. Тут народився уславлений воєначальник, герой визволення Болгарії від турецького іга Михайло Драгомиров, тут провів дитячі роки геніальний художник Казимир Малевич, на честь якого в місті вже кілька років проводять мистецькі пленери. БЛАГОДІЙНІСТЬЧим ще живе одне з найбільших, і не лише на Сумщині, районних міст (у Конотопі майже 95 тисяч мешканців)? Тут ті самі проблеми й турботи, що й скрізь. Міській владі, попри кризи, вдається тримати на плаву економіку, соціальну сферу. Конотоп — великий залізничний вузол  ще з дореволюційних часів. Гордість конотопців — міський трамвай, якому вже понад півстоліття. Загальна протяжність трьох маршрутів близько 100 кілометрів. Місто зелене, просторе — майже 100 квадратних кілометрів. Конотопу пощастило, що його уродженець, випускник однієї зі шкіл бізнесмен Євген Сур, який мешкає у США, енергійно згуртував українську діаспору — громаду Чикаго — на благодійну допомогу Конотопу, зокрема й на відродження історичної пам’яті. Саме коштом цієї діаспори будують собор Різдва Пресвятої Богородиці, що стане частиною Меморіального комплексу на честь Конотопської битви. Спонсорську допомогу здійснюють через Конотопську благодійну організацію “Світанок”. Це добра справа Євгена Сура й української громади США. Нещодавно в місті відкрито школу, споруджену на кошти благодійників, здійснюють чимало цікавих проектів. ПРОСВІТНИЦТВОУ Конотопі — давні просвітянські традиції. Про них, про сьогоденні справи просвітян я попросив розповісти голову Конотопського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Ольгу БАНИТЮК. — До 140-річчя Товариства завершуємо написання історії Конотопської “Просвіти”. Цим займається просвітянка, краєзнавець Зоя Шалівська. Наша “Просвіта” має глибоке коріння, пишаємося  багатьма ентузіастами. Це, на жаль, вже покійний Іван Лисий, історик, археолог. Він досліджував козацькі могили, боліла йому душа, що за радянських часів їх занедбали. Добрим словом згадуємо і великого патріота, мого духовного батька в просвітництві Анатолія Соболєва. Зараз працюємо з молоддю. За фахом я режисер, викладаю в училищі. Тож спільно з просвітянами готуємо чимало молодіжних заходів. Підготували програму, присвячену 75-річчю Голодомору, виступаємо з нею в бібліотеках, навчальних закладах. Надзвичайно непокоять питання мови. Як  і щороку, просвітяни спільно з владою, закладами культури, освіти відзначили День української писемності та мови. Підготували спеціальну програму, з якою виступили і ще виступатимемо перед краянами. Далеко за межами міста й області відоме народне вокальне тріо “Любисток” Конотопської “Просвіти”. Ми всі — просвітянки: керівник колективу Тетяна Цимбал, Марина Стриженко і я. В нас було багато виступів, зокрема в столиці на святі Сумського земляцтва, на творчому вечорі нашого земляка Анатолія Паламаренка. Нещодавно виступали в Полтаві на V Всеукраїнському пісенному фестивалі імені Раїси Кириченко. Співали на Івано-Франківщині.І, звісно, без просвітян в місті не відбувається жодне державне, церковне, фольклорне свято. Народні традиції, фольклор — все це ми плекаємо, пропагуємо, доносимо до земляків.КОЛОРИТДва штрихи насамкінець. Чи не вперше я побачив тут пам’ятник… коневі. Не вершник на п’єдесталі — такого ми бачимо доволі, а красивий бронзовий кінь, що звівся дибки на невеликому майдані в центрі міста. Це теж данина історії, пов’язана з легендою, за якою походить і назва міста. “Коно-топ”— потоплені коні. Кажуть, колись в тутешніх болотах загинула ціла кінна рать. Не оминути того, що мимоволі згадується, коли чуєш назву міста: з легкої руки Григорія Квітки-Основ’яненка справжньою ідіомою став вираз “Конотопська відьма”. Тож я з ними поспілкувався. Доволі привабливі. Принаймні конотопські жіночки, з якими розговорився, не лише не ображалися, а навіть охоче  йменували себе конотопськими відьмами. Теж-бо історія. Та й, врешті, це слово не мало первісно негативного змісту, навпаки, “відьма” — від слова “відати”, знати, та ще й щось потаємне. Тому й на язичок мешканки Конотопа гострі. Лише попадися…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment