ВИДАВНИЧА СПРАВА — НЕ ЛИШЕ БІЗНЕС, А Й МІСІЯ

Уляна ГЛІБЧУКМинулого тижня в столиці відбувся XI Київський міжнародний книжковий ярмарок “Медвін: Книжковий світ—2008”. На урочистому відкритті організатори ярмарку спробували донести присутнім своє основне повідомлення: “У Києві для подібного дійства є весь необхідний економічний та інтелектуальний потенціал”.Ніхто не сперечатиметься, що кошти в столиці для подібних акцій знайдуться. Якщо не в кишені Едуарда Медвіна, основної фігури на “Книжковому світі—2008”, то в Міністерства культури і туризму та Держкомтелерадіо. Зокрема, т. в. о. голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Анатолій Мураховський запевнив, що на українську книжку, всупереч негараздам й невтішним прогнозам, чекає успіх…Хтозна, що саме сприяло оптимізмові пана Мураховського, але достеменно відомо, що вже зараз видавничий сектор української економіки починає відчувати всі ті виклики і загрози, спровоковані загальнодержавною нестабільністю і невизначеністю. І хоч з уст державців зринали слова про “протекціоністську політику” уряду і про те, що планують розширити книготорговельну мережу з 6 тисяч до 22 тисяч пунктів, у це мало вірилося. Чого ж, може, й справді станеться диво — і в Україні буде майже вчетверо більше книгарень…Тим часом знижуються обсяги проданої літератури, зменшуються середні наклади, зростає вартість книжок, технологічних матеріалів і поліграфічних послуг… Загалом це означає, що книжка перетворюється на малодоступний соціальний продукт для громадян, які стрімко бідніють в умовах зростання цін буквально на все, що забезпечує фізичне виживання людини. Кияни доволі безтурботно блукали поміж яток, вибирали до смаку книжки, ставали свідками різноманітних презентацій, автограф-сесій відомих і невідомих письменників. Життя української книжки тривало. Щоправда, у його тривалості засумнівалась Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів на чолі з президентом Олександром Афоніним, яка зініціювала робочу зустріч представників видавничої галузі України з керівниками центральних органів виконавчої влади.Крім присутнього в залі т. в. о. голови Держкомтелерадіо пана Мураховського, очікували на появу міністра культури і туризму України Василя Вовкуна. Коли ж у супроводі журналістів увійшла його заступниця Ольга Бенч, стало зрозуміло, що міністра не буде. Начебто офіційним приводом цієї робочої зустрічі стала загроза економічної кризи, проте кулуарні розмови видавців натякали на інше.Юрій Марченко, директор видавництва “КІС” (комунікація, інформація, сервіс) сформулював першу проблему, яка стосувалася непоінформованості українських видавців з приводу державної закупівлі книжок за програмою розвитку і функціонування української мови:— Сьогодні варто поговорити про державу як про гравця на книжковому ринку. Сяк-так правила встановлюють, але чи держава грає за цими правилами? Мабуть, усі погодяться, що державні закупівлі для нас, видавців, важать чимало. Добре, що держава закуповує книжки, але погано, що робить це непрозоро. Залишає місце для обґрунтованих підозр, адже преференцію одержують не якісні видання, а окремі видавництва.Віднедавна у мене “поштовий роман” з Міністерством культури. Намагаюсь отримати відповідь на прості запитання. Існує програма, яка стосується розвитку та функціонування української мови. Тож мене цікавить, скільки книжок закуплено за цією програмою і яких видавництв… На жаль, крім подяки за активну громадську позицію, я не отримав відповіді всупереч внутрішньому міністерському положенню про роботу експертної ради і здоровому глузду — ні про минулі роки, ні про цьогорічні закупівлі, які були в серпні. Так само секретом є склад експертної ради, яка ці рішення ухвалює. Розумію, що підібрати достойні книжки з-поміж 1766 назв і 118 видавництв — нелегка справа. Але якщо вже справу зроблено, то чому б не повідомити результати? Чому б не поставити красиву крапку і припинити всі розмови про корупцію? Цього не роблять.Наступне питання — це інформаційна підтримка видавничої справи. Всі ми знаємо, як важко українська книжка пробивається до читача. Тому є певні сподівання на цільову програму популяризації видавничої продукції. За розпорядженням Кабінету Міністрів, цей проект підготовлено у травні. Сподіваємося, що для участі у цій програмі на чітких зрозумілих засадах залучатимуть і видавництва. Є сайт “Книгоспілка”, на якому видавництва можуть розміщувати інформацію про свої книжки. Цього поки що недостатньо, але якщо запрацює державна цільова програма, зокрема пункт про підтримку популяризаторських інтернет-видань, буде зроблено чимало. Тож підтримка держави може бути не лише доречною, а й відчутною.Багато видавців вважає, що видавнича справа — це не тільки бізнес, а й місія. Якщо це так, то ми усі маємо демонструвати приклад гри за правилами.Директор видавництва “Нора-Друк” Елеонора Симонова висловила пропозицію моніторингу книговидавничої галузі. Звичайно, за державний кошт:— Ми всі оперуємо поняттям “книжковий ринок України”. Але мало хто може сказати сьогодні, що це. Треба полічити всіх суб’єктів видавничої та книгорозповсюджувальної діяльності за жанрами, сегментами, відкрити обороти кожного видавництва. Після цього принаймні знатимемо, про що йдеться. Хто знає, скільки видавців активно працюють на ринку? Адже у нас є видавці однієї книги або одного автора. А є такі, що “сам пишу, сам видаю і сам читаю”… Думаю, що треба зробити серйозний моніторинг. Наприклад, якщо видавець однієї книжки змушений буде відкрити свої обороти і виявиться шалена сума, тоді ми у нього і запитаємо, звідки ці обороти. Більшість питань відпаде. І ніхто не шепотітиметься в кулуарах: а ви знаєте, той отримав сто тисяч від Комітету, а той ледь не мільйон…Згодом, після кількох виступів видавців, президент УАВК Олександр Афонін сформулював ще одну проблему. Виявляється, у жовтні цього року Кабінет Міністрів України зареєстрував лист міністра культури і туризму України Василя Вовкуна з пропозицією передати в сферу управління очолюваного ним міністерства видавничу галузь, вилучивши її зі сфери управління Держкомтелерадіо. Це серйозний проект, який може спричинити кардинальні зміни і непередбачувані наслідки. Проблему намагалася роз’яснити заступник міністра культури і туризму України Ольга Бенч:— Це лише етап обговорення задля того, щоб відповісти на питання: як буде краще? Якщо ви сьогодні прийняли позицію захисту, то доцільно було б запросити і тих, хто це ініціював. А ініціатор — Дмитро Павличко і група письменників, які ще на початку 2008-го прийшли до міністра і переконували: якщо Міністерство культури і туризму відповідає цілісно за мовну політику, закуповує книжки і несе відповідальність за інформаційну сферу в державі, то нехай і відповідає за книговидавничу справу. Вважаю, що ми плідно працюємо з видавництвами. Повірте, зовсім не просто було “вибити” бюджетні кошти на поповнення бібліотек. На наступний рік плануємо       50 млн на поповнення фондів публічних бібліотек. Хочемо вибудувати стрункішу вертикаль, бо я ще застала радянські часи, коли все було налагоджено. Не маю на увазі радянську ідеологію, а сам механізм, який чітко працював. Хочу вас запевнити, що це ще не остаточна думка. Це питання на стадії обговорення. Просто ви це подали під якимсь таким кутом, що вже й телебачення мене “трясе”: “Що там Міністерство культури і туризму забирає собі?” Та нічого ми не забираємо! Дайте нам змогу взяти з бюджету 50 млн, щоб поповнити бібліотеки. До речі, свого часу я вела бібліотечну справу і була ініціатором програми закупівлі книжок українських видавництв і поповнення бібліотечних фондів. Не боюся сказати, скільки натерпілася. Як раніше це все вирішували? Кошти, які йшли на мовне питання через бюджетний комітет, перекидали на товариство “Просвіта”. Потім ми вирішили, що цим має займатися Міністерство культури, і відстояли цю бюджетну програму. Проте вгодити видавцям важко. Вони завжди нарікають, що експертна рада діє несправедливо. Коли не було цієї державної програми, ви скаржилися, а коли з’явилася, знову скаржитеся. Але ж ми купуємо ваші книжки! Дивіться: кіосків немає, магазинів немає! Єдиний прихисток української книжки — це бібліотеки. Тому хочу вас запевнити: це питання порушили, але воно ще на стадії обговорення. Не сварімося, ніхто нічого у вас не забирає”. * * *Важко сказати, чи ця мирна нота заспокоїла вулик українських видавців. Важко й передбачити, під чиїм “дахом” наша книжка перебуватиме і під чиїм насправді буде комфортніше — Міністерства культури і туризму чи Держкомтелерадіо… Зрозуміло інше: для української книжки настає час випробувань. Скаржитися, звинувачувати одне одного, уряд і світову кризу — річ марна. Потрібна консолідація, навіть, даруйте за пафос, згуртованість усіх причетних до творення, реалізації та популяризації національної книжки. Державні закупівлі не в змозі вивести галузь на самодостатній рівень і лише підтримують її на плаву. Захистити вітчизняну книговидавничу сферу від негативних наслідків кризи могла б реалізація деяких законів або поправок до них.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment