«З БОЖОГО САДУ»

Покликаний до пророчого служіння ще у молодому віці, син священика Єремія присвятив своє життя боротьбі з язичництвом. Застерігаючи відступників, які схилялися перед Ваалом та іншими ідолами, пророк вдається до яскравого поетичного зіставлення: дотримання Божих заповітів порівнює він з такою простою і зрозумілою природною подією, як повернення додому птаства навесні. За свої одкровення він зазнав громадського осуду, царських переслідувань, принизливих знущань, вигнання й полону.У бідах, що спіткали його країну під час вавилонської навали та розорення Єрусалиму, Єремія бачить вилив гніву Господнього, покарання співвітчизників за впертий непослух і переступи Закону. Цією думкою пройняті жалібні пісні Плачу Єремії, поетичної елегії, співець якої дає волю почуттю глибокої туги, але насамкінець пророкує падіння Вавилонської імперії, прощення свого народу і його майбутнє воскресіння.

Щирі почуття Єремії, його перестороги співзвучні сучасному сприйняттю таких трагедій людства, як Голокост, Голодомор, Етноцид, світова війна. Український поет Юрій Клен, вражений масовим знищенням людей, руйнуванням європейської цивілізації, яку заливала страшна хвиля варварства, написав 1946 року монументальний твір “Попіл імперій”. “У хаосі руїн, — зізнавався поет, — я виразно чув один голос, голос пророка Єремії, плач його над загиблими містами”. У прикінцевій частині епопеї звучить переспів Плачу Єремії як пристрасний монолог, в якому легко впізнати образи, навіяні уявою великого пророка: “Мій дух блукає сірим вовком серед румовищ міст. Мій голос носиться совою поміж спустілих хат…”Біблійне коріння світогляду поета надає йому сил для подолання відчаю — у переконанні, що лихоліття мине. А все, що сьогодні здається непоправним, — це тільки мала часточка величної картини Всесвіту, в якому, за Божими законами, після розпаду неодмінно настає сполучення, а з ним — відбудова і відродження.

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ

ВЕЛИЧНИЙ ЛІТУН

Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26, 28, 31, 33, 35, 36, 39, 41, 44 за 2008 рік.І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого, — а народ мій не знає Господнього права!Єремія, 8 : 7У заклику Єремії до свого народу — скоритися Божій волі так, як це роблять перелітні птахи, вбачаємо не тільки пророчу мудрість і спостережливість, а й почуття поваги до істот, які повертаються до рідної домівки. Дивує, як в цьому реченні Єремія поєднав різних птахів за однією суттєвою ознакою: здатністю відчувати місце і час найважливішої у житті події. Не випадково першим серед них згадано  б у с л а,  якого в Україні називають ще  л е л е к о ю  та  ч о р н о г у з о м.  Бо він, поза сумнівом, найпримітніший і найкрасивіший птах, що живе біля людської оселі: сам білий, дзьоб і ноги червоні, а махові пера — чорні. До того ж, один з найбільших: заввишки доростає до метра, а розмах крил — близько двох.Лелека — вельми вправний літун. Та його лет особливий. Рвучко, без розгону, відривається від землі та, поволі вимахуючи довгими крилами, неквапливо пливе у повітрі, витягнувши дзьоб і довгі ноги, виробляючи м’які та плинні, але складні фігури. Мабуть, саме цей прекрасний лет пробудив у людини бажання злетіти, опанувати повітряний простір.Його поведінка гідна й розважлива. Ніколи не втручається білий птах у життя домашнього птаства і звірини, що купчиться на подвір’ї; ходить повільно, а пробігти воліє хіба що кілька кроків. Не галасує, бо мовчун від природи. З прадавніх часів його вважають провісником весни, птахом Сонця, який приносить сімейне щастя. Свідомі цього, господарі ніколи лелеку не кривдять. Але бачать його лише навесні та влітку, бо повертається до рідної хати не раніше березня, а вже у вересні залишає нас, щоби перезимувати на далекому Півдні.Одні дослідники вважають, що назва бусел походить від праслов’янського язичницького сонячного божества Буса, культ якого колись був дуже поширений. На підтвердження вони наводять назву Бусової гори, що височить у Києві над Дніпром, там, де нині розташований академічний Ботанічний сад; на їхню думку, задовго до того, як язичницький пантеон очолив Перун, там було головне святилище Буса. Інші припускають, що назви білого птаха —  бузько, бусол, боцюн походять від слова Бог. Так чи так, дружба людини з лелекою має прадавнє історичне коріння у всіх народів Європи.У 103-му псалмі, який приписують велемудрому цареві Давидові, серед славних діянь Бога Творця згадано високі ліванські кедри та кипариси, на яких живуть чорногузи. Мабуть, цих птахів палкий співець псалмів слушно вважав одним з Божих див. Адже лелека, наче шляхетна людина, безмежно відданий батьківщині, де назавжди будує власне гніздо.Вражає наполегливість цього птаха, яка межує з людською сумлінністю, а також здатність терпляче зносити всілякі життєві негаразди. Він спочиває і навіть спить, стоячи на одній нозі. Щовесни лелеки ремонтують і впорядковують старе гніздо, і воно щороку більшає, сягаючи іноді півтора метра упоперек і заввишки. У його щілинах оселяються горобці й шпаки, та це не заважає господарям.Навесні вони прилітають не разом, а спочатку сам бусел, а за кілька днів — його подруга. Їжу для дітей кладуть, ніби на тарілочку, на віхтик сіна або трави. У спекотні дні вони приносять чисту воду, якою напувають малечу й охолоджують її кубельце. А під час бурі, зливи чи граду батьки захищають пташенят від негоди, вкриваючи гніздо широкими крилами.Не маючи співучого голосу, дорослий лелека час від часу клекоче на різні тони. При цьому він вигинає шию так далеко, що тім’я торкається спини, після чого поволі підносить голову, нахиляючи її вперед. Оці рухи в супроводі клекоту і являють лелечину мову. Клекоче, повернувшись до гнізда і вітаючи свою сім’ю, або занепокоєний наближенням небезпеки: хижака, порубника, буревію, пожежі… Ця мова, хоч і не мелодійна, але вроджена. Маленькі лелеченята, вітаючи батьків і на знак того, що вони голодні, вже виконують ритуальні рухи, які у дорослих супроводжуються клекотом, хоч їхні м’які дзьобики поки що не видають жодних звуків.Де ж той казковий ірій, куди літає зимувати білий птах з чорною відзнакою? І як він туди потрапляє? Чорногузи не летять, як то кажуть, “через море”, бо в дорозі дуже обережні. Подолавши повітряний простір над Балканами і перетнувши Босфорську протоку, дістаються Малої Азії. Далі прямують уздовж східного узбережжя Середземного моря аж до Єгипту; зауважте, що вони не оминають Святої Землі, де їх і зустрічав пророк Єремія. Там вони відпочивають на біблійній річці Йордан, у водах якої хрестився Ісус. У Єгипті птахи повертають на південь і довго летять уздовж річища Нілу аж до його верхів’їв. Видовище величезних озер, порогів і високих водоспадів не затримує їхньої уваги; зграї поспішають через гори до трав’янистих рівнин, де саме тоді, у грудні, особливо багато сарани, на яку вони полюватимуть загонами, йдучи через поле широким ланцюгом… І ось нарешті опиняються у Південній Африці, здолавши за кілька місяців майже 8 тисяч кілометрів. В африканських степах вони відновлюють сили, та цей спочинок недовгий: після Різдва вже час вирушати додому. Але якщо на південь молоді лелеки летять під проводом дорослих, то на зворотному шляху вони самі легко пізнають річки, озера і луки, на яких побували тільки одного разу, ще й півроку тому.Якщо з ними нічого не трапиться у теплих краях чи в дорозі, лелеки повернуться до рідних місць. Про цих величних птахів, що кілька тисячоліть живуть поруч з людиною, складено чимало різних легенд і бувальщин. Бусли нібито влаштовують пташині “суди”, де карають родичів за зраду; а, втративши подругу, розстаються з життям, склавши крила і каменем упавши з висоти. Або мстять людям за кривди, приносячи на солом’яний дах жарину або навіть залізний цвях, щоб у нього влучила блискавка. Доброго ж господаря лелека попереджає про неврожай і охороняє від вогню. А на одній нозі стоїть, бо розуміє людську мову і сумує через наші чвари; коли ж бачить злагоду, то радісно калатає дзьобом… Подібні оповіді можна почути і в нас, і в Білорусі, Польщі, Литві, Німеччині та інших країнах, де люди не байдужі до білого птаха. У цьому творчому фантазуванні віддзеркалюються цікавість і шана до істоти, яку з давніх-давен різні народи наділяють якостями, притаманними людині.Та все ж люди неуважні до свого крилатого сусіда. Вони гадають, що лелека харчується жабами та ящірками. Але тільки посушливого літа, коли не вистачає комах і хробаків, цей птах “рибалить” у ставках і каламутних калюжах. І якщо приносить до гнізда жабу, — це поганий знак. Бо лелеченята потребують чистої води та комах, переважно коників. А цих цвіркотливих стрибунців на багатьох луках і полях не видно й не чути. Їх погубили посухи та отрутохімікати… Ось головна причина, чому сьогодні у світі лелек менше, ніж за часів пророка Єремії. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment