СВЯТО ТЕАТРАЛІВ

У місті корабелів Миколаєві, де жив і працював Микола Аркас, завершився ІІІ театральний фестиваль міжнародного Чорноморського клубу GOMO LUDENS “Людина, що грає”. Упродовж десяти днів актори з України, Молдови, Грузії й Туреччини демонстрували майстерність у Миколаївському художньому російському драматичному театрі, сцену якого гостинно надав директор, заслужений діяч мистецтв України Микола Кравченко.

Наталія ЗІНЧЕНКОЖурі фестивалю очолював Василь Неволов — доцент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, співголова — Ольга Галахова (Москва, Росія), театрознавець, критик, доцент театрального інституту імені М. Щепкіна, головний редактор театрального журналу “Станіславський”. Серед членів журі — одеський драматург Олександр Мардань, мистецтвознавець з Києва Наталія Кривуца, редактор болгарського національного радіо Бельге Мехмет, заввідділу культури газети “Молодь України” Леся Самійленко. 

Фестиваль проходив під девізом “Влада комедії замість комедії влади”. Як пожартував Микола Кравченко, певне, організатори наврочили, коли придумували такий девіз: не встиг фестиваль відкритися, а комедія влади вже почалася. У Миколаєві бережуть театральні традиції. Мабуть, тому й ідуть миколаївці до театру, як до храму. Тож фестиваль став справжнім святом для театралів. Неабиякий інтерес і підтримку митці завжди відчувають від мера міста Володимира Чайки. Ось і цього разу він взяв мистецький форум під опіку. Надіслав  привітання і президент Чорноморського клубу мер міста Трабзон (Туреччина) М. Волкан Джаналіоглу.Спектаклі йшли мовою оригіналу. Серед глядачів — повне розуміння. Після кожної вистави журі влаштовувало своєрідні “розбори польотів”. Критика допомагала артистам подивитися на себе збоку, виправити помилки або дізнатися щось нове. До спектаклю режисера Гюзель Ертен “Божевільний Думрул”, який привіз Трабзонський державний театр із Туреччини, не прискіпався б, мабуть, і сам Станіславський. Давню турецьку легенду про дідуся Коркута митці переповідають знову, але вона не втрачає актуальності. На яку самопожертву здатна близька людина? Заради кого можна віддати душу? Театр привіз до Миколаєва майже сорок артистів, які показали високу культури гри, за що отримали гран-прі в номінації “Найкращий спектакль”.Приз “Золотий Дельфін” за найкращу режисуру виборов абхазький режисер, заслужений діяч мистецтв Абхазії Валерій Кове. Виразну й лаконічну його постановку “Гуарапського писаря” здійснено в Абхазькому державному драматичному театрі імені С. Чанби. Тут кожна фраза — на рівні афоризму. А в останньому монолозі викладено чи не всю суть театру. Спектакль уже відзначили в Бресті на міжнародному фестивалі “Біла Вежа” та у Владикавказі на фестивалі “Сцена без кордонів”. А ось кордон з Україною абхазці долали аж три дні. Через затримку навіть змістили графік спектаклів, і миколаївському театру довелося терміново готувати заміну. Добре, що напоготові була прем’єра “Моя дружина брехуха”, яка пройшла поза конкурсом, а на конкурс миколаївці подали “Сонячну ніч” Нодара Думбадзе, яку поставив народний артист Грузії, лауреат Державної премії й премії імені Коте Марджанішвілі Георгій Кавтарадзе. Головну роль Темура Барамідзе режисер ризикнув доручити молодому акторові Олексію Кубіну і не помилився. Хлопець майстерно перевтілився в образ героя, тож отримав гран-прі в номінації “Найкращий молодий актор”, а Георгію Кавтарадзе присудили гран-прі “За найкращу режисуру”.Найкращою молодою актрисою стала Тетяна Коновалова — артистка Одеського російського драматичного театру імені А. Іванова за роль Ірини в п’єсі Олександра Марданя “Неприличное название”. Гран-прі “За найкращу жіночу роль другого плану” і прикрасу зі “скіфського” золота виборола севастопольська актриса Жанна Терлецька, яка зіграла Сюзетту в комедії Марка Камолетті “Французька вечеря”. Гран-прі за найкращу жіночу роль — коштовну золоту прикрасу з діамантами — здобула заслужена артистка України, актриса київського Молодого театру Лідія Вовкун за роль Емілі Дікінсон у моноспектаклі Вільяма Люса “Емілі” (режисер-постановник Олена Шапаренко). Хоч цей спектакль і не комедія, журі дозволили йому взяти участь у конкурсі. У Києві вистава йшла на малій сцені, тож у багатьох залишалися сумніви, чи “візьме” глядача актриса, опинившись перед очима численної аудиторії. Чи знайде вона у великому залі очі, в яких відчує співрозмовника, що перетворить її монологи на діалог із глядачем? Та пані Вовкун не розгубилася і не загубилася на сцені, хоч їй для цього навіть довелося спуститися в зал. Вона довела, що гідна гран-прі. Трохи розчарував глядачів Дніпропетровський молодіжний театр. Він привіз спектакль Фазиля Іскандера “Кролики й удави” в постановці Володимира Петренка. Цьому спектаклю вже дев’ять років. І хоч тема злободенна  й досі, але час не стоїть на місці. Прийоми, які були визначальними в кінці минулого століття, вже застаріли в ХХІ. Втім, артиста Юрія Лисняка за роль Кролика, що задумався, відзначили за найкращу чоловічу роль призом “Золотий дельфін”. Гран-прі за найкращу чоловічу роль другого плану виборов заслужений артист Молдови Євген Толстов за роль Сили Єрофеїча Грознова в спектаклі О. Островського “Правда добре, а щастя краще”, який поставив у Тираспольському державному театрі драми і комедії імені Н. Аронецької заслужений артист Росії В’ячеслав Гунін.Мабуть, символічно, що закрив фестиваль спектакль  “Двері” харківського “Театру 19”, який поставив за мотивами п’єси Луїджі Лунарі “Троє на гойдалці” режисер-постановник і художній керівник театру Ігор Ладенко. Артистам було важко грати, адже відлунали фанфари закриття фестивалю, і чи не всі нагороди вже знайшли своїх героїв. Здавалося б, свято закінчилося, а про молодих артистів забули. Але журі продовжувало працювати й оцінювати гру. До того ж, справжні артисти грають не задля нагород, а для глядача. Тож головною метою було не розчарувати тих, хто прийшов на виставу. І фінал був гідний. Та не лише шквал оплесків і крики “Браво!” стали винагородою молодим митцям, журі також відзначило чудову режисуру спектаклю призом “Золотий Дельфін”.Фестиваль закінчився, та не закінчилися клопоти організаторів. Наступного року взяти участь в цьому театральному форумі планують театри з Росії та Болгарії. І хоч відомі театральною славою міста Росії аж ніяк не назвеш причорноморськими, організатори з задоволенням пропонують їм показати своє мистецтво. Тим більше, що наступного року Миколаїв святкуватиме 200-річчя, а миколаївський художній російський драматичний театр — 70-річчя. Хочеться вірити, що економічна криза не вплине на меценатів, і театральний фестиваль відбудеться, адже зазвичай мистецтво в часи криз розквітає і стає яскравішим та багатограннішим. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment